Матеріали для священиків на першу суботу грудня

Перша Субота грудня 2015 р.

Розіп’яття

Сила беззахисності

До душпастирських оголошень у неділю 29.11.2015 року

У найближчу суботу, 5 грудня, припадає перша субота місяця. У цей нелегкий час для України хочемо разом молитися до Бога за заступництвом Пресвятої Діви Марії, вшановуючи Її Непорочне Серце. Запрошуємо усіх сердечно до участі в молебні, який відбудеться у (називаємо місце)…….. о (називаємо час)………….

Вступ до Божої Служби на 5 грудня 2015 року.

Сьогоднішню першу суботу місяця переживаємо в перспективі 5 таємниці скорботної: Розіп’яття Ісуса. У своєму житті часто досвідчуємо слабкості та беззахисності. Тоді нехай наші очі будуть звернені на розіп’ятого Ісуса на хресті, на Його руки і ноги, прибиті до дерева хреста. У безсилі Ісуса є однак Його сила. Нехай Євхаристія – безкровна Жертва Ісуса Христа стане джерелом сили для нашого безсилля.

Допомога гомілетам:

ІСУС НА ХРЕСТІ

Перші слова Ісуса на хресті, сказані ще під час розпинання, є проханням простити тим, які так з Ним чинять: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Лк. 23, 34). Те, що Господь проповідував у Нагірній проповіді, тут Ісус звершує особисто. Він не має ненависті. Він не кличе до помсти. Він про­сить про прощення для тих, хто прибиває Його до хреста, й обґрунтовує своє прохання: «Не знають бо, що роблять».

Глузування з Ісуса

Три групи людей, що насміхаються з Ісуса, висту­пають в Євангелії. Перша — ті, що проходять мимо. Вони кричать Господу слова про руйнування храму: «Гей, ти, що храм руйнуєш і в три дні знов його буду­єш, — спаси себе з хреста!» (Мк 15, 29-30). Люди, що так насміхаються з Господа, виражають свою зневагу безсилому, дають Йому зайвий раз відчути своє безсилля. Разом з тим, вони хочуть ввести Його у спокусу, як колись диявол: «Спаси себе!» — у зна­ченні: «Застосуй свою владу!» Вони не знають, що саме в цю мить відбувається руйнування храму і що в такий спосіб виникає новий храм.

Вкінці страстей, зі смертю Ісуса, навпіл розрива­ється завіса храму — як розповідають синоптики — згори донизу (пор. Мт 27, 51; Мк 15, 38; Лк 23, 45). Напевно, мається на увазі внутрішня з двох храмових завіс, та завіса, що не дозволяє людям увійти в Святая Святих. Тільки один раз в році первосвященик має право зайти за завісу, ступити перед лицем Найви­щого і вимовити Його святе ім'я.

Тепер, у мить Ісусової смерті, завіса роздирається надвоє згори донизу. Таким чином натякається на дві події: з одного боку, те, що час старого храму і його жертв минув; те, що замість символів і ритуалів, які вказували на майбутнє, зараз наступила сама дійс­ність, розп'ятий Ісус, що примиряє нас усіх з Отцем. Водночас розірвання храмової завіси означає також, що тепер доступ до Бога відкритий. Дотепер Боже лице було прикрите. Лише символічно і то один раз в році первосвященик міг ступити перед Ним. Зараз Бог сам усунув завісу, показався у Розп'ятому як Люб­лячий аж до смерті. Доступ до Бога є вільний.

Друга група насмішників складається з членів синедріону. Євангелист Матей згадує всі три скла­дові цієї групи: священиків, книжників і старших. Свої глузування вони ґрунтують на Книзі Мудрості, де у другій главі мовиться про праведника, який пе­решкоджає злому життю інших, який називає себе Сином Божим і якого видадуть на страждання (пор. Мудр 2, 10-20). Використовуючи ці слова знову, тепер члени синедріону говорять про Ісуса, про Розп'ятого: «Адже Він цар Ізраїля: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в Нього. Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить Його нині, якщо Його любить. Сам бо казав: Я — Син Божий» (Мт 27, 42-43; пор. Мудр 2, 18). Не помічаючи того, насмішники визна­ють, що Ісус є дійсно тим, про кого говорить Книга Мудрості. Саме у ситуації зовнішньої безпорадності Він виявляється справжнім Сином Божим.

Ми можемо вважати, що автор Книги Мудрості, мабуть, відомий інтелектуальний експеримент Платона з його твору про державу, де він розвиває ідею, як же це ведеться абсолютному праведнику в цьому світі, та доходить висновку, що той буде розп'ятий. Книга Мудрості, можливо, прийняла цю думку філософа до Старого Завіту, і достосувала прямо щодо Ісуса. Саме в глузуванні підтверджується таїнство Ісуса Христа. Як Ісус не дав себе спонукати дияволом кинутися з наріжника храму (пор. Мт 4, 5-7; Лк 4, 9-13), то так тепер не поступається цій спокусі. Він знає: Бог сам Його спасе — але інакше, ніж ці люди тут собі уявляють. Воскресіння буде моментом, в якому Бог візьме Ісуса зі смерті та об'явить Його як Сина.

Третя група насмішників — це розіп'яті з Ісусом, яких Матей і Марко характеризують словом “розбійники”, котрим Йоан характеризує Варавву (пор. Мт 27, 38; Мк 15, 27; Йн 18, 40). Очевидно, вони борці руху опору, котрих римляни, інкримінуючи їм злочин, просто назвали «розбійниками». їх роз­пинають разом з Ісусом, бо їх визнали винними в однаковому злочині — в опорі римській владі.

В Ісуса, проте, взагалі інша провина, ніж в обидвох, які, може, брали участь з Вараввою у по­встанні. Пилат точно знає, що Ісус такого не вчиняв і тому для напису на хресті по-особливому визначає «злочин» Ісуса: «Ісус Назарянин Цар Юдейський» (Йн 19, 19). Ісус уникав титулів «Месія» чи «Цар», або ж відразу пов'язував їх зі своїми стражданнями (пор. Мк 8, 27-31), щоб запобігти неправильним тлумаченням. Тепер титул «Цар» може проявитися публічно. Трьома великими мовами того часу Ісуса прилюдно проголошено Царем.

Зрозуміло, що члени синедріону противляться цьому титулу, яким Пилат, безсумнівно, бажає ви­разити і свій цинізм проти юдейських князів і хоч із запізненням помститисяїм. Такий напис, рівносиль­ний проголошенню царем, тепер є перед світовою історією. Ісус «вивищений». Хрест — це Його трон, з якого Він притягує до себе світ. З цього місця найбіль­шого дару себе самого, з цього місця воістину Божої любові, Він володарює так як справжній цар, і того не змогли збагнути ані Пилат, ані члени синедріону.

Не обидва розіп'яті з Ісусом підтримують глу­зування. Один з них усвідомлює таїнство Ісуса. Він знає і бачить, що «злочин» Ісуса зовсім інший; Ісус є людиною, у якій відсутнє насилля. Він бачить, що цей Чоловік, з ним розп'ятий, дійсно від Бога, є Син Божий. Він просить Його: «Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство!» (Лк 23, 42). Як цей добрий розбійник достеменно уявляв собі прихід Ісуса у своє Царство і як випросив собі згадку в Ісуса — ми не знаємо. Але, очевидно, саме на хресті він збагнув, що цей безсилий є правдивим царем — на Якого чекає Ізраїль і на боці якого він тепер хоче перебувати не тільки на хресті, але й у славі.

Відповідь Ісуса перевершує прохання. Замість невизначеного майбутнього настає Його «сьогодні»: «Сьогодні будеш зо Мною в Раї» (Лк 23, 43). І ці сло­ва таїнственні, проте одно виявляють напевно: Ісус знав, що Він відразу увійде у спільність з Отцем — що міг обіцяти «рай» вже «сьогодні». Він знав, що знову введе людину в рай, з якого її вигнали: у цю спільність з Богом, у якій є справжнє спасіння людини.

Так в історії християнської набожності справед­ливий розбійник став образом надії — втішаючою певністю, що Боже милосердя може торкнутися нас і в останню мить; більше того, певність, що після не­вдалого життя прохання про Його доброту не зроб­лене намарно. Ось, наприклад, Dies irae молиться так: «Ти простив розбійникові, також мені ти дарував надію».

(Йозеф Ратцінгер Бенедикт XVI, Ісус із Назарету, ч. II, стор. 199-204)

Молитва вірних

Разом зі страждаючим Ісусом та Його Матір’ю молімося до Небесного Отця:

1. Просимо Тебе,  Боже, за Церкву святу, щоб усім народам витривало проповідувала Добру Новину.

2. Просимо Тебе,  Боже, про відкритість і духа віри, дякуючи яким відкриваємо в приниженому Ісусі найкраще людське обличчя, найкращу людину.

3. Просимо Тебе,  Боже, за нашу молодь, щоб не боялась вчинити Ісуса єдиним зразком свого життя.

4. Просимо Тебе,  Боже, за всіх хворих та стражденних, щоб знайшли допомогу і опіку з боку своїх близьких.

5. Просимо Тебе,  Боже, про навернення грішників, щоб через споглядання Страстей Господніх отримали дар віри.

6. Просимо Тебе,  добрий Ісусе, за нас самих, щоб ми вірно тривали біля Тебе у важкі хвилини нашого життя.

О, всемогутній Боже, почуй наші смиренні благання i через заступництво Марії, Матері Твого Сина, даруй нам свою любов і спасіння. Через Христа, Господа нашого. Амінь.

Літанія до Непорочного Серця Марії

Господи, помилуй! Христе, помилуй! Господи, помилуй!

Христе, почуй нас! Христе, вислухай нас!

Отче Небесний, Боже,           помилуй нас.

Сину, Відкупителю світу, Боже, помилуй нас.

Духу Святий, Боже,               помилуй нас.

Свята Трійце, Єдиний Боже, помилуй нас.

Серце Марії, з’єднане з Серцем Ісуса, молись за нас.

Серце Марії, святине Пресвятої Трійці, молись за нас.

Серце Марії, доме Віковічного Слова, молись за нас.

Серце Марії, переповнене благодаттю, молись за нас.

Серце Марії, благословенне серед усіх сердець, молись за нас.

Серце Марії, тихе і лагідне, молись за нас.

Серце Марії, глибино смирення, молись за нас.

Серце Марії, жертво любові, молись за нас.

Серце Марії, прибите до хреста, молись за нас.

Серце Марії, розрадо засмучених, молись за нас.

Серце Марії, притулку грішників, молись за нас.

Серце Марії, надіє вмираючих, молись за нас.

Серце Марії, столице милосердя, молись за нас.

Агнче Божий, що береш гріхи світу,
            Господи, прости нас!

Агнче Божий, що береш гріхи світу,
            Господи, вислухай нас!

Агнче Божий, що береш гріхи світу,
            помилуй нас!

Молімося: Боже, Ти в Непорочному Серці Марії дав нам переможну силу чистоти й любові, визволи нас від гріхопадіння і вчини, щоб, очищаючись через покуту і молитву, наші серця щоразу тісніше з’єднувалися з Тобою і проголошували у світі Твій заклик до навернення. Через Христа, Господа нашого. Амінь.

Акт присвячення парафії Матері Божій

(можна прочитати після Меси або під час молебню)

Непорочна Діво! Мати істинного Бога і Мати Церкви!

Ти являєш свою милість і співчуття усім, хто прибігає під Твій покров, вислухай молитву, яку ми, Твої діти, з довірою возносимо до Тебе і представ її Твоєму Сину, Ісусу, нашому єдиному Відкупителю.

Мати Милосердя, Наставнице прихованої і тихої самопожертви, Тобі, котра виходиш нам назустріч, ми, грішники, віддаємо цього дня все наше єство і всю нашу любов. Віддаємо Тобі також усе наше життя: наші труди, наші радощі, наші слабкості та наші страждання. Уділи всім миру, справедливості і благополуччя. Все, чим ми є і що маємо, довіряємо Твоїй турботі, Володарко і Матінко наша. Ми хочемо бути повністю Твоїми, з Тобою пройти шлях цілковитої вірності Христу в Його Церкві. З любов’ю завжди веди нас за руку.

Маріє, Мати наша і Царице! Просимо за Святішого Отця Н., за всіх єпископів, священиків, щоб вони вели вірних стежками ревного християнського життя, стежками любові і смиренного служіння Богові та людям.

Споглянь, які великі жнива і впроси Господа, щоб Він наповнив весь Божий народ голодом святості і надихнув численні покликання: священиків і монахів, сильних у вірі та ревних у звершуванні Божих тайн.

Дай нашим сім’ям благодать шанувати зачате життя і любити його тією самою любов’ю, з якою Ти у своєму лоні зачала Сина Божого. Пресвята Діво Маріє, Мати Прекрасної Любові, бережи наші сім’ї, щоб вони завжди жили у злагоді, та благослови нам у вихованні дітей.

Наша надіє, споглянь на нас співчутливо, навчи завжди йти до Ісуса – а якщо впадемо, допоможи нам піднятися і повернутися до Нього, визнаючи наші провини й гріхи у таїнстві покаяння, яке повертає душі спокій.

О Маріє, Мати Церкви! Прийми під свій покров нашу парафію і оточуй своєю неустанною опікою наших священиків. Будь милостивою Матір’ю для всіх нас, грішних: як живих, так і тих, які вже скінчили своє земне життя. Почуй молитви своїх дітей, о Володарко і Заступнице наша! З цього моменту, наша Мати, вважай нас і все, що маємо, своєю власністю, опікуйся нами, керуй нами і провадь до Твого Сина.

Свята Мати, вчини, щоб ми з Божим миром у сумлінні та із серцем, вільним від гніву та ненависті, могли нести всім істинну радість та істинний мир, які приходять до нас через Твого Сина, Господа нашого Ісуса Христа, котрий з Отцем і Святим Духом живе і царює на віки вічні. Амінь.

або:

Богородице Діво, Володарко і Царице наша!

Ми, діти святої Католицької Церкви, стаємо сьогодні перед Тобою, сповнені щирою турботою про нашу вірність Ісусовому хресту і Євангелію, турботою про Боже життя в наших сім’ях.

Ми прагнемо особливим чином зараз повністю віддатися Тобі у власність і ввірити у Твої материнські долоні все найдорожче, що в нас є. Одвіку сам Небесний Отець явив Тебе як промінь надії нашим прародителям. Тобі Він віддав свого Єдинородного Сина, котрий народився з Тебе, щоби спасти нас. Твій Син, найкраща Мати, віддав на хресті Тобі те, що мав найдорожче на землі: своїх братів в особі улюбленого учня Йоана. Заохочені таким прикладом, з тим більшою довірою стаємо перед Тобою.

Дбайлива Мати Святого Сімейства! Під Твою материнську опіку віддаємо наші сім’ї, щоб через Тебе вони відродилися в Богові і жили за прикладом назаретської сім’ї. Будемо укріпляти в них царювання Твого Сина, обстоювати Боже Ім’я та християнські звичаї.

О Маріє, Мати Церкви! Прийми під свій покров нашу парафію і оточуй своєю неустанною опікою наших священиків. Будь милостивою Матір’ю для всіх нас, грішних: як живих, так і тих, які вже скінчили своє земне життя. Почуй молитви своїх дітей, о Володарко і Заступнице наша! З цього моменту, наша Мати, вважай нас і все, що маємо, своєю власністю, опікуйся нами, керуй нами і провадь до Твого Сина.  Амінь.

Таємниці Скорботні

I. Молитва в Гетсиманії

Молитва – це велика радість, це роз­мова з Божественним Другом. Буває також молитва складна – про страж­дання, про те, як важко іноді прийня­ти Божу волю. Найважче прийняти страждання, зраду і смерть. Ісус це усе прийняв заради нас, щоб і ми вмі­ли молитися в єдності з Ним. Господи, прийди в цю важку мить. Будь зі мною в моїй Гетсиманії. Навчи мене молити­ся і бути готовим до усього, що Ти для мене приготував.

II. Бичування Господа Ісуса

Свистять батоги, розривають Пресвя­те Тіло, яке спливає кров'ю. Я здрига­юся від кожного удару, а їх багато, і деякі я сам завдавав моїми гріхами. Знаю, що вони були найбільш болю­чими для Тебе. Ісусе, прости мене! З'єднай мене з собою, щоб ніщо не могло відірвати мене від Тебе – ні життєві труднощі, ні переслідування, ані смерть. Хочу завжди бути з Тобою.

III. Коронування терновим вінцем

Це інший Цар, не такий, як земні царі. І царство інше – не з цього світу. Ісус обрав вінець з терну і болю, а не золо­ту корону. Ми легко про це забуваємо, тому так уникаємо страждання. Дума­ємо, що воно нас знищить, не вміємо факт існування страждань погодити з добротою Бога. А Ісус це вмів, тому не бунтує. Він знає, що страждання приносить багато добра. Воно є шко­лою любові, її знаком. Тому так люби­мо цього коронованого знущаннями Царя. І віримо, що тільки Він може нам після смерті дати вінець слави, плід Його муки і жертви.

IV.      Хресна дорога

Світ заохочує нас до того, щоб ми обирали легкий щлях. Світ обіцяє нам насолоду без зусилля і праці. Ісус веде нас вузькою і важкою дорогою. Він іде першим з хрестом на спині. Тільки Він може подарувати нам справжнє і ві­чне щастя, дати мир нашим душам. Яка це помилка – жити так, наче Бога нема, наче людина – це лише тіло! Та­кий шлях веде до погибелі, а Ісусова дорога – до спасіння. Тому хочу йти за Ним, хоч це і важко.

V.        Смерть Господа на хресті

Неправда, що смерть – це кінець. Смертю закінчується наша земна ман­дрівка і відкривається перед нами ві­чне життя. Коли вміємо повторити за

Ісусом: «Отче, у твої руки віддаю духа мого!», тоді відкривається перед нами небо. Не за наші заслуги, а ціною Його Крові. Можна бути грішним як злочи­нець, але коли віддаємося Богу з ві­рою, чуємо: «Сьогодні будеш зі мною в раї» (Лк 23, 43). Візьми туди і мене, Господи.