Хресна Дорога з війни

Роздуми Хресної Дороги, написані Миколою Вишньовським — солдатом АТО.
 

І стояння — Ісуса засуджено

Початок довгої важкої Хресної Дороги. Ісус стоїть перед Пилатом. Сам Син Божий стоїть перед людиною — творінням Божим. Упокорився! Не показує своєї величі, стоїть найвеличніший перед найменшим, перед людиною!

Хто такий Пилат? Пилат — це людина, яка має у своїх руках владу світу цього. Він — така сама людина, як я. В його тілі міститься така сама кількість хромосом, як у моєму тілі; він має дві руки і дві ноги, — він людина, як я! Влада, яку мав Понтій Пилат, зробила з нього просто «пилата». Влада і в наш час робить нас «пилатами»: ми почуваємось великими, могутніми, тими, хто може розпоряджатися долями інших. У наш час вдосталь є таких «пилатів», які кажуть іншим: я маю владу відпустити тебе або засудити! Ці «пилати» — такі ж, як я, — вони люди; але мають у своїх руках владу, і вже розпоряджаються: кому жити, а кому померти. Скільки ми маємо таких «пилатів» у наш час, які засудили людей на смерть — у Дебальцевому, Дмитрівці, Іловайську; «пилати» як засуджували, так і далі засуджують: жити тобі чи ні! Люди, які отримали владу і відчули себе «пилатами», тими, хто вирішує.

Господи, дай мені відкрити у кожній людині, що це не ворог, а мій брат, який такий самий як я.

ІІ стояння — Ісус бере свій хрест

Засуджений Ісус бере на себе хрест і розпочинає свій шлях. Кожний з нас розпочав свій шлях, і певний період часу йде ним. Який цей шлях і кого ми зустрінемо на ньому, чималою мірою залежить від мене. Я маю розум і вільну волю — я сам вирішую. Я вирішую, ходити до храму чи ні, молитися чи ні; я — людина, сам приймаю рішення.

Часто у нашому житті присутнє нарікання: навіщо! Чому! Для чого! Не хочу! Не буду!.. Я роблю винним когось іншого у моїх невдачах; винний хтось, але не я. У наріканні перекладаю відповідальність із себе на когось іншого. Винен хтось інший! Живу з сірим обличчям, не бачачи нічого доброго. Серед усього цього нарікання хтось непомітно бере на себе хрест і несе його, тихо, мирно, страждаючи несе його. Як Ісус ніс хрест життя вічного, так зараз хтось несе хрест (миру).

Господи, дай мені прозріння побачити свій хрест, і силу нести його — той Хрест, який Ти мені зготовив, Господи.

ІІІ стояння — Перше падіння Ісуса

Думка про подорож — прекрасна. Я планую, куди хочу їздити, на що подивитись; мене переповнюють емоції. Уявляю, як підніматимусь на вершину гори, який там краєвид. А розпочавши подорож, стикаюся з труднощами, невдачами, розчаруванням. Поломка авто, забракло номерів у готелі, дощ, мряка — настрій зіпсовано, мрії зруйновано. Моя подорож лише сьогодні розпочалась, а я вже хочу, щоб вона припинилась. Хочу повернутися додому, залізти у тепле ліжко і забути про все.

Ісус узяв хрест, розпочав свій шлях. Як ступив кілька кроків — Його спіткала невдача: падіння. Ісус упав під тягарем хреста. Хрест притискає Ісуса до землі. Ісус упав, зіткнувся з невдачею, але Він не відмовляється від свого шляху: піднімається і йде далі — на хрест.

Ісус не подорожує у гори, щоб милуватися краєвидами, Він іде на хрест, щоби померти за мене і за тебе, брате, сестро. Зіткнувшись із невдачею, Він не відмовився, а продовжив свій шлях.

У житті ми стикаємося з багатьма перешкодами, і від мене й тебе залежить, чи кожен із нас пройде цей шлях, чи ні. Чи я ітиму сам, чи запрошу в подорож із собою Ісуса, щоби Він товаришував мені на життєвому шляху? Якщо йтиму сам, то не дійду, за першої ж невдачі повернуся. Як запрошу Ісуса — ми дійдемо спільно до мети, до спасіння.

Розпочавши свій шлях навернення, шлях віри, я запрошу Ісуса, щоб Він товаришував нам у цім нелегкім шляху.

IV стояння — Ісус зустрічає свою Матір

Матір — та, хто завжди турбується про свою дитину. Хоч би де ми були, Мати завжди буде неспокійна, якщо не бачить дитину в полі свого зору. Серце Матері завжди відчуває, що з її дитиною щось негаразд; біль сковує її серце.

Марія іде слідом за Ісусом, за своїм Сином; Вона проходить свою власну Хресну Дорогу. Іде слід у слід за Сином. Ми не можемо уявити, що відчуває матір, коли бачить страждання своєї дитини, яка засуджена на смерть. Як розривається серце від болю, від того, що нічого не можна вдіяти, що мати у цій ситуації безпорадна.

Скільки за останні два роки у нас таких Матерів, які йшли слідом за своїми синами у військкомати, у частини, йшли тихо, спокійно?.. Що відбувається у їхніх серцях? Засинають і прокидаються з мобілкою у руках; перший і останній дзвінок дня — до своєї дитини, із запитанням: як ти? Як спалось уночі? Чи усі живі твої брати, а мої сини? Як мати терпить, як страждає з тою матір’ю, чий син уже не повернеться; як вони ділять це горе на двох…

Сьогодні, у гущавині подій та шаленій гонитві за чимось, не забуваймо молитися за наших батьків, не занедбуймо заповідь Божу.

V стояння — Симон допомагає нести хрест

Христос крокує кам’янистим важким шляхом. Ісус несе хрест, щоб я мав життя вічне. Йому важко, хрест в’ївся у тіло. Ісус не відступає, а піднімається на місце, де Його мають розіп’яти. За Ісусом іде натовп, багато різних людей: ті, хто ходив за Ним, слухав Його, бачив чуда, які творив Ісус. Натовп іде, щоб бути свідком того, що має статися.

Серед усього натовпу, який йде за Ісусом, лише один допомагає Йому. Симон із Киринеї. Сьогоднішній світ потребує таких Симонів. Я потребую того, хто б допоміг тоді, коли мені погано. Друг — це скарб.

Дай, Господи, кожному з нас таких вірних приятелів, хто, як Симон, буде поруч, аби підтримати. Того, хто виокремиться з натовпу, підійде, аби крокувати разом важким шляхом.

VІ стояння — Вероніка витирає обличчя Ісусу

Обличчя Ісуса закривавлене, спітніле. Кров із потом заливає очі, Ісус не може собі зарадити, адже на Його раменах тяжить хрест, який Він несе. Ісус крокує шляхом спасіння, мого і твого. Ісус іде, Йому важко; не змогла, не витримала в натовпі тендітна Вероніка, вийшла попереду Ісуса і простягла білу хустку, щоб обтерти Йому обличчя. Цей відважний учинок не залишився непоміченим. Ісус обдарував відважну Вероніку, залишивши зображення свого святого Обличчя на її хустці.

Не змогла, не всиділа удома не одна молода дівчина, поїхала у військовий шпиталь, щоб допомагати, чим може, нашим медикам. Без медичної освіти — нічого, здобули її швидко, не спали кілька днів, пили каву, і знову робота; працювали по 24 години на добу. Вони — молоді, Вероніки, які не змогли встояти пасивно, тоді, коли більшість іде за натовпом. Вони вирвались уперед, щоб допомагати; їх ніхто не змушував, ніхто не зобов’язував, — вони це робили самі, нічого з цього не отримали, ні грошей, ні слави. Вони приходили й допомагали — і допомагають — тихо, не афішуючи це ні перед ким. Вони — наші Вероніки!

Молімось за наших дівчат-волонтерів, які допомагали та допомагають, чия праця непомітна для багатьох, однак цінна для тих, хто її потребує.

VІІ стояння — Друге падіння Ісуса

Шлях довгий та важкий. Ісус іде, і знову тягар хреста привалює Його до землі. Ісус падає; хрест боляче б’є Його. Безсилий, змучений Ісус не залишається лежати, Він підводиться і продовжує шлях.

Як часто я просив Ісуса забрати у мене мій хрест і дати інший, бо цей заважкий, і я його не можу нести? «Дай мені, Господи, іншого хреста, легшого». Чого мені важко нести мій хрест? Може, того, що я несу його без Ісуса, — я ж сильний, я сам можу! А щойно трапляться якісь труднощі, як я падаю, знемагаю і кажу: забери!.. 

Я маю нести свій хрест разом з Ісусом! Кожний мусить нести свій хрест. Батько — хрест батька! Мати — хрест матері! Як же часто ми міняємося нашими хрестами: мати несе хрест батька і свій власний. Ми знемагаємо, відмовляємося від того, до чого нас на початку покликав Господь. Батьку — хрест батька, матері — хрест матері, психічно хворому Стасику — хрест Стасика; не відмовлятись, але разом з Ісусом нести свої хрести.

Господи, дай сили кожному з нас нести свій хрест: хрест обов’язків і тягарів сьогодення, не відмовлятись, а з мужністю йти, запрошуючи Тебе у нашу подорож.

VІІІ стояння — Ісус втішає жінок, що плачуть

У натовпі за Ісусом іде група людей, жінок, які ідуть і ридають, голосять, оплакуючи долю Ісуса. У житті ми часто зустрічаємо тих, хто краще знає, що, на його думку, правильніше: що робити, як учинити, — адже вони знають! Знають, що непотрібно йти у монашество, у священство; вони знають і ходять, голосять. По містах і селах тільки й чутно від «знавців»: ось те непотрібно, те непотрібно, те — також непотрібно. Вони бачать те, що далеко, а у кого і що в них удома — не можуть помітити! Але так гарно бачать те, що в інших.

Як я можу помітити те, що у мене вдома, якщо занятий тим, що робиться в інших? У мене немає часу на свою родину, сім’ю, країну.

Господи, навчи мене бачити колоду у своєму оці, щоб скалка в оці брата мого не заважала мені допомогти йому.

ІХ стояння — Третє падіння Ісуса

Шлях забирає в Ісуса сили з кожним кроком; його дедалі важче долати, сили покидають, тіло терпне під тягарем хреста. Ісус падає. Знову невдача, знову падіння; хрест причавлює Ісуса до землі. Усе, досить, досить намагатися йти далі, досить! Але — не Ісусові. Ісус збирає сили і продовжує свою дорогу. Коли щось роблю і мене спіткає невдача — все, не хочу, не буду намагатися довести до кінця, не можу, не вдається, немає сил…

Це падіння є свідченням того, що ми не повинні здаватись, ідучи нашим особистим шляхом вдосконалення. Я маю йти, падати, підводитись і знову йти далі, йти за Господом, щоб отримати життя вічне. Шлях вдосконалення — це боротьба із самим дияволом, саме це є найважчим, а ми часто не боремося за образ дітей Божих.

Молімось за те, щоб ми йшли Христовою дорогою до кінця і отримали спасіння.

Х стояння – Ісуса роздягнено

Дорога, якою йшов Ісус, завершена. Ісус приніс хрест на місце, де має завершитись цей важкий шлях, це місце — Голгофа. Більшість людей, які йшли за Ісусом, наглумились над Ним, як хотіли. На місці страти кати забажали забрати останні шати, що залишались на Ісусі, і розділити між собою.

Обставини життя можуть іноді примусити до того, що ти залишаєш усе, що маєш, і біжиш щосили; або ж залишаєшся, щоб узяти якісь нібито цінні для тебе речі — і гинеш. Скільки таких випадків, коли хтось, повернувшись за матеріальним, пропадав, тому що матеріальні речі стали для нього важливішими за духовне життя. Часто ми любимо те, що є тільки матеріальним і здається прекрасним. Повертаючись за цим, ми гинемо, у духовному значенні, а іноді й у фізичному. Повернувшись до старого, до того, від чого ми відмовились, ми починаємо гинути. Повертаємось, бо хочемо щось мати, але забуваємо про те, що, померши, нічого не можемо забрати із собою.

Ісус із легкістю віддає солдатам те, що має, — останню одежу. Цим Він каже нам, щоб ми не трималися речей матеріальних, щоб із легкістю могли від них відмовитися.

Ісус, віддаючи свій одяг, знав, що там, у Небі, Він отримає одяг життя вічного, що Його Батько дасть Йому найкращий одяг — славу Небесну. Ісус дасть кожному з нас такий одяг, якщо ми будемо слідувати Його заповідям.

Молімось у сьогоднішній день за всіх біженців, які нічого не мають, щоби зберегли у собі образ дітей Божих.

ХІ стояння — Ісуса прибивають до хреста

Ісуса прибивають до хреста. До хреста, який Він ніс на своїх раменах. Усю дорогу Ісус ніс хрест, аби на ньому померти. Він лежить, розпростерши руки на хресті. Розпростерті руки Ісуса — це руки, які хочуть обійняти усіх людей.

Ісуса прибили до хреста. Прибили лише тіло, прибили для того, щоб завдати болю, щоб Ісус більше не ходив, не проповідував, не навчав. Вояки думали — усе: Він більше нікуди не піде. Ніхто, зі страху, не буде слідувати Його науці, бо з ним так само вчинять.

Тіло людини можна прибити, ув’язнити, але дух людини — ніколи. Молімось за всіх людей, які почуваються обділеними чимось, аби вони відчули, що є особами вільними і незалежними, щоб не соромились своєї віри, щоб були свідками своєї ВІРИ.

ХІІІ стояння — Смерть Ісуса на хресті

Смерть. Для нас це слово звучить страшно. Коли ми чуємо його, відразу розуміємо, що хтось покинув цей світ. Ми сумуємо, плачемо. Але це слово звучить страшно для людей, які не ВІРУЮТЬ. Для віруючих людей смерть має інше значення, це відділення душі від тіла. Віруючі люди вірять у те, що ми зустрінемось у Небі, у домі Господньому. Там, у Небі, ми зустрінемось з усіма тими, кого ми так сильно любили і ким дорожили, але вони нас випередили на шляху до Небесного Отця.

Віра християнська полягає в тому, що ми віримо у життя вічне після смерті. Що смерть — це не кінець, а початок нового життя.

Молімося за тих, хто, зустрівшись зі смертю близьких людей, не бачить сенсу віри у житті, — щоб Господь дав їм світло прозріння у вірі.

ХІІІ стояння — Тіло Ісуса знімають з хреста

Тіло Ісуса віддане у руки матері. Матір прийняла тіло свого сина. Марію огортає сум і нестерпний біль. Мами, любі матусі, які тримали на своїх руках тіла своїх дітей! У наш час — це вже повсякдення, що когось убивають, і якась мати втрачає свою дитину. У наш час так часто приходить «вантаж200». І мати змушена вірити, що її дитина там, усередині цієї труни. Нестерпним біль матері, яка не може наостанок обійняти свою дитину. Нещасна мати не може вже нічого вдіяти. Вона чекала — і дочекалась; але вона не хоче такого кінця. До останнього переконує себе, що це сон; вона хоче змінити усе, але безсила.

Марія, Мати Божа, угамуй біль матерів, які тяжко страждають від смерті своєї дитини. Дай їм розраду серця у стражданні.

XIV стояння — Тіло Ісуса покладено до гробу

Тіло Ісуса покладено до гробу, біля гробу стоять найближчі. Тіло у гробі, гріб запечатаний, усе скінчено!

Скінчилось — для кого? Часто ми думаємо, що покладання тіла у гріб — це кінець. Але із покладенням тіла до гробу нічого не закінчується. Ні, людина живе далі, у наших серцях, у наших думках. Ми пам’ятаємо цю людину і не даємо, аби пам’ять про неї стерлась. Ми повертаємось до радісних моментів, адже пам’ять живе з нами, доки ми живемо.

Не закінчується все із покладенням тіла у могилу. Людина відійшла, але нам залишається пам’ять.

Закінчення

Сьогодні світ говорить: «Ти мусиш мати усе найкраще, усе, що хочеш, можеш вибрати, навіть життєву дорогу — і ту можеш обрати найкращу для себе, таку, яку лиш хочеш!»

Життя — це не завжди все ідеальне та прекрасне! У житті нам потрібно мати злети і падіння, щоб, упавши, ми зрозуміли свій егоїзм і навернулись до Господа. Господь дає нам це пізнати, але ми самі вирішуємо, прийняти цей досвід чи відкинути.

Від мене залежить, яким буде мій шлях, моя дорога, якою я буду йти, і від мене залежить, чи піду я цією дорогою на самоті, чи разом з Ісусом.

Нехай дорога нашої віри завжди буде дорогою з Богом і до Бога!

За матеріалами: Католицький медіа-центр