Святий Павло велів жінкам на зібраннях мовчати. Ми, однак, не знаємо, чи він дозволяв їм писати. Сьогодні католицькі жінки, не маючи змоги виголошувати проповіді під час літургій, цілком добре дають собі раду, правлячи казання пером.
Жінці навчати не дозволяю; єпископ повинен бути чоловіком однієї жінки; жінка повинна накривати голову під час молитви; навернені на християнство не можуть їсти м’яса з кров’ю. Все це нам велить Новий Завіт.
Звичай накривання голови зберігся у латинській Церкві тільки під час папських аудієнцій, а жінки не навчають тільки під час Святої Меси. З решти розпоряджень мало що залишилося. На якій підставі ми вибираємо з натхненних писань те, що сьогодні в Церкві зобов’язує, а що ні? Про це завжди варто розмовляти. Кому можна — нехай проголошує з амвону. Кому ні — нехай забирає голос з-за письмового столу.
Малгожата Терліковска на порталі «Фронда», тобто з-за столу, дорікає Ватиканові, що той чинить кроки у напрямку клерикалізації мирян і ширить ідеологію ґендер. Вочевидь розпочалася дискусія на тему допущення жінок до проповідування. Ну бо жінка має сидіти вдома, родити дітей і готувати чоловікові обіди, а до церкви має ходити виключно задля того, аби навчити дітей патріотичної традиції регулярного ходіння до церкви. Однак, противлячись допущенню жінок до проповідництва, пані журналістка сама береться проповідувати — священикам, бо вважає, що краще за них знає, що добре для Церкви.
Католички щораз частіше коментують події, які відбуваються в Церкві. Роблять вони це у спосіб щораз більше незалежний, представляючи різноманітні позиції. Нещодавно я прочитав у ватиканському щоденному виданні висловлювання Лючети Скарафії стосовно фільму «У центрі уваги». Журналістка вважає, що це дуже потрібний і цінний твір, який показує страшну історію дітей, сексуально використаних священиками. Її думка пробилася крізь голоси, які за всяку ціну захищають священиків, а заодно скомпрометувала надмірно ревну інтерпретацію «Телеекспресу». Тим, хто не чув спростувань, нагадую, що фільм, нагороджений «Оскаром», не є «фільмом про журналістів, які розкрили педофільську аферу в Бостоні», так само, як «Ва-банк» не розповідає про будні слюсарського буття, а «Володар перснів» це не фільм про любителів біжутерії.
Жінки, зокрема відомі публіцистки, формують образ Церкви у своїх середовищах. Що це має до заборони святого Павла? Настав «час жінки». Звідки у папських проповідях так багато слова «ніжність»? І хіба не жінка на ім’я Фаустина винна у «поступовому закаджуванні Церкви ідеєю милосердя», як пишуть в інтернеті прихильники погано сприйнятої Божої справедливості.
Настав час жінки. У Церкві маємо багато впливових «жінок пера», не тільки серед журналісток, але насамперед серед фахівців, які займаються Біблією і теологією. Я сам навчався у видатної біблістки Бруни Костакурти (викладач теології та духовності Старого Завіту в Папському Григоріанському університеті. — Прим. пер.). І не одну свою гомілію приготував, зазираючи до книжок Анни Свідеркувни (полька, філолог і знавець античної культури. Зокрема, в Україні видано її «Розмови про Біблію». — Прим. пер.).
Приписи, обов’язкові в нинішній Церкві, мусять брати до уваги контекст, у якому ми живемо. Примат чоловіка закінчився. Про справи віри та моралі щораз частіше висловлюються віруючі жінки. Вони критикують деякі практики і заохочують до зміни мислення. З ними можна погоджуватися або ні, однак уже не вийде повторити вслід за святим Павлом, що жінки мусять мовчати й тільки вдома розпитувати чоловіків, якщо чогось не зрозуміли на зібранні.
Войцех Жмудзінські SJ, Deon.pl