Як на перший погляд, досить дивне місце: на невеликому пагорбі — бо заввишки лише 10 метрів — знаходиться велика кількість хрестів.
Насправді ніхто не знає, скільки їх там, адже хрест принести і залишити тут може кожен, і численні туристи та паломники саме так чинять. Сьогодні Гора хрестів відома в усьому світі, і завдячує цим св. Йоанові Павлові ІІ, який 1993 р. під час апостольської подорожі тут побував та благословив з цього місця Литву та Європу.
Про Гору хрестів розповідають багато історій та легенд, достеменно не відомо також, коли тут з’явилися перші хрести. Зокрема розповідають, що 1430‑го року на цьому місці встановили капличку на спомин Хрещення Жмудії, над нею височів хрест. Перші хрести могли тут встановлювати після Листопадового повстання 1830‑1831 рр., коли царська влада заборонила ставити хрести на могилах повстанців. Звичайно, їх намагалися усувати, та на місці одного зрізаного наступного дня з’являлося кілька нових хрестів.
За часів Радянського Союзу розгорнулася справжня «війна за хрести». 4 квітня 1961 р. Гору хрестів було зруйновано, звичайно, це відбулося вночі — використовуючи техніку, руками військових тоді знищили близько 5 000 хрестів. Та люди все ж продовжували приносити хрести на це місце, навіть попри заборони погрози та охорону на дорогах, що вели до гори.
Що це — звичайна людська впертість, бажання побороти систему, а може глибоке, навіть підсвідоме, переконання, що у нашому житті має бути місце на хрест. Він має височіти, як мідяний змій, зроблений Мойсеєм, аби «кожен кого укусила гадюка, поглянув на нього і зостався живий» (пор. Чис 21, 6‑9). Бо «як Мойсей змія підняв у пустині, — так треба Синові Чоловічому бути піднесеним, щоб кожен, хто вірує у нього, жив життям вічним» (Йн 3, 14).
За матеріалами: Niedziela