Молитовник

Хресна Дорога з Дня молоді в Кракові

09 Березня 2018, 10:47 1631

Сьогодні, 9 березня 2018 року, Хресну Дорогу в Колізеї проведе Папа Франциск, а текст для цього молебню написала молодь — римські ліцеїсти.

За цієї нагоди згадаємо Хресну Дорогу, яку єпископ Ґжеґож Рись написав для Всесвітнього дня молоді в Кракові у 2016 році.

 

Стояння I

Ісуса засуджують на смерть

Подорожнього в дім прийняти

V.Adoramus Te Christe et benedicimus Tibi.
R. Quia per sanctam Crucem tuam redemisti mundum.

З Євангелія від св. Луки:

А як наблизився час, коли Ісус мав бути взятий (з цього світу), він постановив пуститися в дорогу до Єрусалиму. Отож вислав посланців перед собою. Пішли вони й увійшли в якесь село самарянське, щоб йому приготувати. Та самаряни його не прийняли, бо він подорожував до Єрусалима (Лк 9,51-53).

Господи Ісусе, вже на початку своєї дороги до Єрусалима, тобто до смерті, Ти був відкинутий – Тебе не прийняли. Бо Ти був чужий! Бо належав до іншого народу, що визнавав іншу релігію… Тобі відмовили в гостинності – Людині, яка прямує до смерті…

Все це, Господи, звучить вражаюче знайомо, наче взяте просто з наших газет, нагадує ситуації з наших вулиць. Відмовляємо в гостинності людям, які шукають кращого життя, а часом просто рятуючи життя (під загрозою смерті), стукають у двері наших країн, церков і будинків. Вони – чужі, ми бачимо в них ворогів, боїмося їхньої релігії. І їхньої бідності!

Замість гостинності, вони знаходять смерть: на узбережжях Лампедузи, Греції, у таборах для біженців. Відмова у прийнятті легко стає справжнім смертним вироком. Для них. А отже, і для Тебе! За останні кілька років Тебе засудили на смерть у тридцяти тисячах біженців. Засудили — хто? Хто поставить підпис під цим вироком?

«Я – чужинець, – говориш Ти сьогодні нам – не маю місця, де голову прихилити. Я народився у стайні, Мене не впустили до господи. Знаю гіркий смак вдаваної привітності, як у фарисея Симона, який не подав мені ані води для ніг, ані оливи для напеченої сонцем голови». Нагадуєш нам про учнів з Емауса: коли запросили «Незнайомця» до столу, відкрилися їм очі, і впізнали… Тебе!

І ми просимо: відкрий нам очі! Дай впізнати себе! В чужинцях, які раптом опинилися поруч із нами. В бездомних, що сплять у наших дворах, біля воріт наших будинків, у канавах, під мостами. Це Ти живеш у кожному чужинцеві. І царюєш, як потребуючий, на віки вічні. Амінь.

 

Стояння II

Ісус бере на себе хрест

Голодного нагодувати

V.Adoramus Te Christe et benedicimus Tibi.
R. Quia per sanctam Crucem tuam redemisti mundum.

З Євангелія від св. Марка:

Вийшовши, Ісус побачив силу народу. Приступили до Нього його учні й кажуть: «Відпусти їх, хай собі підуть в околишні слободи й села та куплять собі щось із’їсти». А Він у відповідь їм: «Дайте ви їм їсти». Ті Йому й кажуть: «Чи не піти нам та купити хліба за двісті динаріїв і дати їм спожити?» Він і же каже їм: «Скільки хлібів маєте? Підіть та подивіться». Розвідались вони і кажуть: «П’ять, ще й дві риби» (Мк 6, 34-38).

Чого ми потребуємо найбільше, щоб наважитися мати справу з хрестом – наприклад, із хрестом голоду наших сестер і братів? Зазвичай ми думаємо так, як апостоли: за двісті динаріїв не вистачить хліба… Двісті динаріїв! Семимісячна зарплата?! Звідки взяти зразу таку суму?! Цей хрест не для нас… Позірно безпорадні, ми вигадуємо рішення, яке перекладає проблему на інших: нехай ідуть у навколишні слободи та села і куплять собі.

Ти, однак, кажеш: дайте ви їм їсти! І запитуєш: Скільки хлібів маєте? Запитуєш не про те, чого не маємо, але про те, що маємо! І чи будемо здатні поділитися тим, що маємо: п’ятьма хлібами і двома рибами… Не запитуєш, чи цього вистачить для такої великої кількості, – питаєш, чи ми цим поділимося! І ось ми починаємо розуміти. Чому в світі існує голод? Не з браку хліба, але з браку солідарності. У нашому світі не бракує хліба – третина виготовлених продуктів харчування марнується. Одночасно кожні 6 секунд помирає з голоду дитина, а сьогодні, в цей вечір, близько мільярда людей у світі не знають, чи завтра матимуть що їсти.

Господи Ісусе, прославляємо Тебе за всіх, хто несе милосердя голодним сестрам і братам. Дякуємо за тих, хто складає обітницю вбогості, щоб допомагати ще вбогішим від себе. Вони показують, що для того, аби допомагати, потрібні не так великі засоби, як щедре серце! Дай нам таке серце – солідарне і здатне ділитися також зі своєї нестачі. Віднови в нас розуміння посту – не як дієти для здоров’я, але як реальної практики любові. Вкінці просимо за всіх тих, чий хрест Ти дозволив нам побачити, поки ми роздумували на цьому стоянні, – за тих, хто голодує і вмирає з голоду. Живий Хлібе! Підтримай їх! А нам… пробач. Амінь.

 

Стояння III

Ісус уперше падає під хрестом

Грішника навернути

V.Adoramus Te Christe et benedicimus Tibi.
R. Quia per sanctam Crucem tuam redemisti mundum.

З Євангелія від св. Марка:

І от прийшли до Нього, несучи розслабленого; несли його четверо […]. Ісус […] до розслабленого й каже: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи». [І далі:] «Встань, візьми твоє ліжко й ходи» (Мк 2,3.5.11).

Дивлячись на Твоє падіння, Ісусе, думаю про свої падіння – про важкі гріхи, що збили мене з ніг. Уже сама пам’ять про них знесилює мене. Не вмію прийти до Тебе власними силами. Я розслаблений – більше, ніж той хворий. Він принаймні дозволив, щоб йому допомогли – друзі принесли його до Тебе. Я втікаю з моїм гріхом у самотність; докір закінчується розкладеними руками або, частіше, – агресією… Дякую, що я сьогодні є тут і чую, що Ти говориш до того розслабленого грішника. Говориш найперше: сину (!), а лише потім: відпускаються тобі твої гріхи.

Не починаєш із гріхів. Називаєш мене «сином» – хоч я думав, що вже не маю права на це: я недостойний більше зватися твоїм сином… Прийми мене як одного з твоїх наймитів. Ти, однак, говориш: «Наймит? – Ні! Ніколи!» – «Ось твій перстень, сандалі й одіж!» Так багато разів я пережив це в таїнстві покаяння. Не упокорення, а віднайдення власної гідності! Так багато разів Ти підніс мене з землі!

Господи Ісусе, будь прославлений у кожній сповідальниці світу. Сповнений милосердя. Який прощаєш не 7 і не 77, але 777 мільйонів разів. Ти не втомлюєшся від прощення. Будь таким у кожному сповіднику! Вчини, щоб таїнство покаяння завжди і для кожного було досвідом милосердя і пошани. Просимо за тих, які через страх, сором чи легковажність роками відкладають сповідь. Дай їм Свого Духа – який переконує нас про гріх, – бо Він є нам даний на відпущення гріхів!

Просимо також за тих, кого життєві рішення відділяють від сакраментального розгрішення. Дій у їхніх сумліннях, помножуй їхню любов, дай нам супроводжувати їх у Церкві. Дай нам любити Церкву, яка ніколи не є безпорадною щодо гріха, хоч і творять Її грішники. Святий, Святий, Святий, Друже грішників на віки вічні. Амінь.

 

Стояння IV

Ісус зустрічає свою Матір

Сумного потішити

V.Adoramus Te Christe et benedicimus Tibi.
R. Quia per sanctam Crucem tuam redemisti mundum.

З Книги Іова:

Сатана ударив Іова лютою проказою. Взяв Іов черепок, щоб ним чухатися, і сів на попелищі. Зачувши три приятелі Іовові про все те нещастя, що спіткало його… Умовились вони разом, щоб прийти й утішити та розважити його. Але ще здаля кинувши на нього оком, не впізнали його. І заплакали вони вголос. Сиділи вони так коло нього на землі сім день і сім ночей. І ні один не говорив до нього й слова, бачили бо, що біль був великий вельми (Іов 2,7-8.11-13).

Господи Ісусе, Ти і Твоя Мати не мали достатньо часу, щоб побути разом у мовчанні. Не дано Вам сім днів і сім ночей. Вам мало бути достатньо кількох секунд, зустрічі очима. І серцями. Без слова. Без жесту. Сконцентрована інтенсивність любові! Як приятелі Йова, Твоя Мати мусила прийти, страждати з Тобою і втішити Тебе. Як і вони, Вона, мабуть, ледве впізнала Тебе, пораненого, закривавленого, щойно підведеного з падіння. Традиція зберегла пам’ять про те місце, де Ти впав і де Мати зустріла Тебе. Посередині каналу, що проходить через Єрусалим і збирає всі його відходи і нечистоти. Божий Іове, єдиний справедливий, Ти впав не на гній, але в саму середину людського бруду. Ти – Перший Утішитель. Як сильно Ти сам потребував потішення на своїй хресній дорозі… Таким утішенням стала для Тебе мовчазна присутність Матері. Чи не виходить так, що найкраще ми потішаємо скорботних мовчазною присутністю?! Бо мовчання у співчутті – це не лише відсутність говоріння. Це – швидше спільне слухання і очікування відповіді від Господа! Як говорить Святе Письмо: Добре чекати мовчки від Господа спасіння (ПлЄр 3, 26).

Маріє, Утішителько скорботних, ми хочемо вчитися від Тебе милосердної, мовчазної присутності біля тих, хто страждає. Прославляємо Тебе, Ісусе Христе, і Тебе, Святий Духу, Утішителю, який нас утішаєш в кожному нашому горі, щоб і ми могли втішати тих, які перебувають у стражданні тією втіхою, яку отримуємо від Тебе. Амінь.

 

Стояння V

Симон з Киренеї допомагає Ісусові нести хрест

Недужому послужити

V.Adoramus Te Christe et benedicimus Tibi.
R. Quia per sanctam Crucem tuam redemisti mundum.

З Євангелія від св. Матея:

А як Ісус прийшов до Петра в хату, то побачив його тещу, що лежала в гарячці. Він доторкнувсь до її руки, і полишила її гарячка […]. І як настав вечір, принесли до Нього багато біснуватих, і Він словом вигнав духів і зцілив усіх недужих, щоб збулося сказане пророком Ісаєю: «Він узяв наші недуги й поніс наші хвороби» (Mт 8, 14-17).

Ти взяв на себе наші немочі й поніс наші хвороби. Симон – навпаки: не хотів узяти на себе Твого хреста. Не хотів допомогти. Потрібно було його змусити… Не маю права осуджувати його. Сам також охоче втікаю від хворіб і слабкостей інших. Чи не тому, що не пам’ятаю, що Ти перший взяв на себе кожну з моїх хворіб і слабкостей?! Говориш про себе: «Я був хворий», а однак, знаю Тебе передусім як Лікаря – посланого до хворих, не до здорових. Скільки разів Ти приходив до мене, коли я був хворий! Скільки разів подав мені руку і підніс мене! Зі значно важчих хворіб, ніж гарячка: з егоїзму, лінощів, бездіяльності, невіри в себе.

Не хочу відмовляти Тобі в тому, що сам стільки разів від Тебе отримав. Господи Ісусе, благословляємо Тебе в усіх тих, які розпізнали допомогу хворим не лише як свою професію, але як покликання. У всіх, кого найкраще характеризує термін «служба охорони здоров’я»: в лікарях, медсестрах, медбратах, усіх працівниках лікарень і клінік. Возвеличуємо Тебе за кожного капелана в лікарні й за волонтерів, які їм допомагають. За чернечі згромадження, харизмою яких є служіння хворим. Просимо для них про нові численні покликання. Дякуємо Тобі за лікарів на місіях і за всіх жертводавців, які підтримують їхню працю. Для себе просимо про чуйність до кожної хворої особи. Про схильність до охочої, непримусової допомоги. Про щедрість у жертвуванні часу на відвідини (вдома, в лікарні, у будинку опіки). І на молитву. Амінь.

 

Стояння VI

Вероніка витирає Ісусове обличчя

Ув’язненого відвідати

V.Adoramus Te Christe et benedicimus Tibi.
R. Quia per sanctam Crucem tuam redemisti mundum.

З Євангелія від св. Матея:

І от одна жінка, що дванадцять років нездужала на кровотечу, приступила ззаду й доторкнулась до краю Його одежі […]. Ісус же, обернувшись, побачив її і каже: «Бадьорися, дочко! Віра твоя спасла тебе» (Mт 9, 20-22).

Євангелія не запам’ятали імені цієї жінки. Його запам’ятала Традиція: Вероніка! Це саме ця жінка – колись зцілена Тобою від кровотечі – не могла тепер байдуже дивитися, як Ти кровоточиш на хресній дорозі. Її вчинок милосердя був віддякою. Колись Ти звільнив її від кровотечі й нечистоти, тепер вона витерла Твоє обличчя від крові й хоча б на мить повернула йому чистоту. Покрите кров’ю, потом і брудом обличчя Приреченого на смерть явилося усім знову як сповнене гідності Обличчя Ісуса з Назарета! Чи не таким вона бачила Тебе очима серця ще перед тим, як дістала свою хустину?! Бачила В’язня з обличчям Божого Сина!

Що значить: в’язнів відвідати? Не йдеться про абияку розраду. Йдеться про зустріч, що допоможе в’язневі знову відкрити в собі обличчя Сина чи Дочки Бога – незгладимий образ Божого Сина: джерело невід’ємної людської гідності!

Господи Ісусе, Ти відвідуєш нас у кожному поневоленні – у наших залежностях і пожадливостях. І завжди бачиш у нас Дочок і Синів Божих – також і тоді, коли ми бачимо в собі вже тільки в’язнів, поневолених наркотиками, алкоголем, порнографією, емоційністю, азартними іграми, комп’ютером, телефоном, грошима, вигодою… будь- чим! Для Тебе обличчя кожного і кожної з нас є незмінно Обличчям Божої Дитини. Твій погляд повертає нам почуття гідності. Сягає глибше, аніж хустина Вероніки.

Просимо Тебе, щоб ми, як Вероніка, хотіли і вміли потішати в’язнів. Поведи нас до людей, які страждають через будь-яке поневолення чи залежність. Навчи нас думати з повагою про кожного ув’язненого – у в’язницях, місцях позбавлення волі, трудових таборах, під вартою. Будь нашою дорогою до них. Амінь.

 

Стояння VII

Ісус удруге падає під хрестом

Образу з серця прощати

V.Adoramus Te Christe et benedicimus Tibi.
R. Quia per sanctam Crucem tuam redemisti mundum.

З Євангелія від св. Матея:

[До царя привели слугу] що винен був десять тисяч талантів. І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його й подарував йому борг той. Вийшовши той слуга, здибав одного з своїх співслуг, який винен був йому сто динаріїв, […] і кинув його в темницю, аж поки не поверне борг. Тоді його пан покликав його і сказав до нього: Слуго лукавий! […] Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою? […] І […] передав його катам (Mт 18, 21-35).

Господи, Ти йому стільки пробачив! Пробачив йому борг, який неможливо уявити! 10 тисяч талантів! 270 тонн золота! Вибач, що запитаю: Ти не міг йому пробачити ще того, що він не відпустив своєму боржникові? Ти відпустив йому неймовірні гріхи… Чому Ти не відпустив йому непрощення?! Чи відмова вибачити і відпустити образу є настільки великим гріхом?

Хіба він не мав права домагатися справедливості? Мав. Але не в тому був його гріх. Ідеться не про те, що сам собі не зумів пробачити, а про те, що змарнував любов, якою Ти його дуже щедро обдарував. Ти виявив до нього безмежне милосердя не для того, щоб він почувся вільним від боргу, але для того, щоб любив інших такою ж любов’ю. Щоб вибачав прощенням, якого зазнав. Ти не вимагав від нього нічого, чого би не дав йому раніше. І то з надлишком!

Господи Ісусе, дякуємо Тобі за Твою присутність і міць в усіх, хто пробачає. Ти є Милосердям, що робить нас здатними образу із серця прощати. Просимо Тебе на цьому стоянні: зруйнуй в нас стару людину! Вбий в нас немилосердного боржника! Навчи нас охоче вибачати, випереджаючи, без очікування на прохання і винагороду від винуватців.

О, яким незбагненним є Твоє милосердя! Хочу йому довіритись. Також і тоді, коли Ти закликаєш виявити його іншому, пробачаючи без вагання. Амінь.

 

Стояння VIII

Ісус зустрічає заплаканих жінок

В незнанні навчити

V.Adoramus Te Christe et benedicimus Tibi.
R. Quia per sanctam Crucem tuam redemisti mundum.

З Діянь Апостолів:

Етіопський муж, вельможа етіопської цариці, повертався з Єрусалима, сидячи на своїй колісниці й читаючи пророка Ісаю. […] «Чи розумієш, що читаєш?» – запитав Филип. А він відповів: «Та як можу, коли ніхто мене не наставить?». […] Тоді Филип, почавши від цього Писання, благовістив Ісуса йому (Діян 8,27-28,30-31,35).

Господи Ісусе, розпізнаємо міць і милосердя Твого Духа, який сказав Филипові долучитися до однієї людини, щоб навчити її. Милосердя, бо ця людина була «чужою» і відлученою від спільноти молитви і культу. Міць, плодом якої стали віра і прийняття Хрещення. Ми хотіли б навчитися у Филипа такого вміння навчати неосвічених – навчання, сповненого покори, яке би спонукало співрозмовника ставити найважливіші питання; навчання, зосередженого на Тобі – на подіях Твоєї смерті і воскресіння; навчання, що провадить слухача до визнання у Тобі Господа і Спасителя.

Милосердну здатність навчати неосвічених Ти об’являєш також і нам на цьому стоянні – говориш до жінок, які Тебе супроводжують: дочки єрусалимські, не плачте надо Мною, а плачте над собою і над вашими дітьми! (Лк 23, 28) Навчаєш, бо любиш. Навчаєш із нутра власної муки, забуваючи про себе, виходячи за межі власного страждання.

Господи Ісусе, роздумуючи на цьому стоянні Хресної Дороги, ми вчимося того, що навчання завжди має бути вчинком любові й милосердя. Перепрошуємо за ті моменти в житті, коли навчали інших у гніві, в гордості, щоб наполягти на своєму, коли були впертими у своїй правді. Перепрошуємо за бажання виблискувати власною мудрістю, якою ми закривали Тебе – Джерело Мудрості і Втілену Мудрість. Перепрошуємо за всі ситуації, коли ми зловживали довірою тих, кого Ти доручив нам навчати.

Довіряємо Тобі, Господи, всіх вчителів, викладачів, катехитів, вихователів, а передусім батьків: наповни їх своєю міццю і милосердям, щоб вони могли вести й навчати довірених їм. Мудрим словом і переконливим свідченням. Божий Раббі та Свідку, що живеш і царюєш на віки вічні. Амінь.

 

Стояння IX

Ісус падає утретє

У сумніві порадити

V.Adoramus Te Christe et benedicimus Tibi.
R. Quia per sanctam Crucem tuam redemisti mundum.

З Євангелія від св. Марка:

І сказав їм Ісус: «Усі ви спокуситеся, […] А Петро сказав до нього: «Навіть коли й усі спокусяться, – та не я!». Відповів йому Ісус: […] цієї ночі, […] тричі мене відречешся» (Мк 14, 27,29-30).

Незадовго перед своєю мукою, Ісусе, Ти показав своїм учням сумнів як падіння і як причину наступних падінь. Сумнів, що тягне за собою втечу, розпорошення, зраду. Сумнів не щодо себе, не щодо власних сил, але сумнів щодо Тебе – Ти сказав: всі засумніваєтесь у Мені. Сумнів…

Сумнів, що відбирає в мене сили і кидає на землю. Сумнів, чи ще коли-небудь підведуся з падіння. Кожен мій гріх тягне за собою наступний. Із кожним наступним – щоразу більше втрачаю надію. Сумнів, який говорить мені: «Це вже рецидив; він сильніший за тебе!» Цей сумнів, у кінцевому підсумку, є сумнівом щодо Тебе! Що Ти не є достатньо сильним, аби підняти мене. Чи Ти взагалі можеш любити когось такого, як я? Сумнів щодо реальності Пасхи. Сумнів щодо мети і сенсу мого життя. Щодо Твого Провидіння. І милосердя.

Тим, хто сумнівається, добру пораду дати! Але що порадити безпорадній людині? Як саме добре порадити людині, що призвичаїлася до своєї безпорадності? Ув’язненій у розпачі. Як показати, що сумнів є брехнею? І про нас і про Тебе!

Господи Ісусе, дякуємо Тобі за всі питання, що народжуються у нас, коли зупиняємося на цьому стоянні. Не хочемо легких відповідей… Просимо про покірну відкритість на Твого Духа, Духа Поради, якого ми отримали при Миропомазанні, на Його мудрість і розпізнання. Нехай Він у нас слухає, нехай підказує нам: і відповідні питання, і правильні відповіді. Прославляємо Тебе за всіх, хто підтримує людей у сумніві, й не залишає їх наодинці – особливо в сумніві щодо можливості навернення і визволення від залежності. Прославляємо Тебе за їхніх близьких: родини, друзів, за терапевтів та духовних керівників. За всіх, хто не втрачає віри в людей. І в Тебе. Амінь.

 

Стояння X

З Ісуса здирають одяг

Нагого зодягнути

V.Adoramus Te Christe et benedicimus Tibi.
R. Quia per sanctam Crucem tuam redemisti mundum.

З Євангелія від св. Луки:

І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, […] і поцілував його […] і кликнув […] принесіть найкращу одіж, одягніть його (Лк 15, 20, 22).

Коли клякнув перед Отцем, був майже голий. Змарнував усе. Ні, не маєток! Втратив почуття власної гідності. Став нагим, як невільник. Банкрут, у якого через його власну провину забрано останню сорочку! Нагий, як Адам і Єва в раю, коли після гріха відкрилися їм очі, і вони побачили, що нагі, й заховалися від Тебе. Він, мабуть, подібно хотів би закрити свою наготу перед Отцем. Грішник, як вони. Засоромлений і упокорений.

Ця сцена, Господи Ісусе, допомагає мені по-іншому побачити Твою наготу на Голготі. Не оголено Тебе без Твоєї волі. Ти вибрав наготу, щоб виявити свою єдність: з нагими Адамом і Євою, з кожним марнотратним сином і марнотратною дочкою – оголеними й упокореними гріхом. На Голготі стаєш нагим не перед катами, а перед Отцем. Слова марнотратного сина: отче, я згрішив перед Тобою…, я не гідний, щоб називатися Твоїм сином… – стають Твоїми словами. Ти промовляєш їх через свою наготу! Ти єднаєшся зі мною, якого оголив гріх. Ця єдність мене спасає. Бо Твій Отець не може спокійно дивитися на наготу своєї Дитини. Він, натомість, одягає Тебе. У найкращу шату до стіп і золотий пояс на грудях (див. Одкр 1,13). Нагий у смерті – у воскресінні Ти знову одягнений у синівську гідність. А ми, а я – разом із Тобою.

Боже, Отче, Ти є першим, Хто одягає нагих! Просимо, дай нам наслідувати Тебе. Навчи нас ділитися, коли потрібно, своїм одягом. Пильнуй нас, щоб ми хотіли ділитися, як Ти – найкращим (!) одягом – новим, чистим і доглянутим, а не старим, зношеним і непотрібним. Дай нам також зберегти скромність та убогість в одежі, щоб ми ще легше могли ділитися тим, що заощадимо. Просимо про це через Того, Котрий прийняв нашу наготу, щоб нас одягнути в нову людину. Амінь.

 

Стояння XI

Ісуса прибивають до хреста

Кривду терпеливо зносити

V.Adoramus Te Christe et benedicimus Tibi.
R. Quia per sanctam Crucem tuam redemisti mundum.

З Діянь Апостолів:

Почувши це [слова Стефана], вони розлютилися своїм серцем і скреготали зубами на нього. (А він), повний Духа Святого, дивлячись у небо, […] закликав сильним голосом: «Господи, не постав їм цього за гріх!» І промовивши це, смертю заснув (Діян 7, 54-55,60).

Дякуємо Тобі, Господи Ісусе, за те, що такою міццю наділяєш людей. Міццю, яка є терпеливістю – не так щодо страждання, як щодо тих, хто його завдає. Навіть щодо переслідувачів. Ця терпеливість не є лише зціпленням зубів. Також не є бездіяльною апатією. Це не стоїчний спокій – із почуттям холодної переваги над тими, хто чинить зло. Терпеливість Стефана, терпеливість мучеників – це любов до кривдників. Вона є сильним свідченням. Є сповненим спокою мовчанням, охопленим молитвою про прощення. Є останнім сильним словом і ділом милосердя.

Терпеливість Стефана є віддзеркаленням Твоєї терпеливості, Господи; його слова є відбитком Твоїх слів: Отче, прости їм, бо не знають, що роблять. Але також у хвилину мучеництва Стефан дивився у небо і бачив Тебе! Мав перед очима Тебе, а не свою кривду і не злобу кривдників. Це видіння заволоділо ним і перемінило його – уособило Тебе. У Стефані сповнилася обітниця Письма: «Знаємо, що коли Він об’явиться, будемо до Нього подібні, бо побачимо Його таким, яким є». Саме так! Ти об’явився йому й уподібнив його до себе.

Ісусе Христе, терпеливий і повний великого милосердя, дай нам задивитися у Тебе, як Стефан. Дай нам відкрити терпеливість як акт великого милосердя! Поклади на наші уста свій палець, коли ми захочемо вибухнути гіркотою і претензією, агресією і наріканням. Навчи нас молитися за неприятелів. Не противитися злу! Підставляти другу щоку. Віддавати одяг тому, хто забирає наш плащ. Йти дві тисячі кроків із тим, хто змушує нас іти з ним тисячу. Дай, щоб ми не дали перемогти злу, але перемагали зло добром. Тихий Агнче, ведений на страту, як німа вівця щодо тих, хто її стриже, об’явися у нас Твоєю терпеливістю. Ти живеш і царюєш на віки вічні. Амінь.

 

Стояння XII

Ісус вмирає на хресті

Спраглого напоїти

V.Adoramus Te Christe et benedicimus Tibi.
R. Quia per sanctam Crucem tuam redemisti mundum.

З Євангелія від св. Йоана:

А по тому Ісус, знавши, що все вже довершилося, щоб здійснилось Писання, промовив: «Спраглий я!» От і подали йому до уст настромлену на тростину губку, просяклу оцтом (Йн 19, 28-29).

Я був спраглий, а Ви дали/не дали Мені пити… Чого прагне вмираюча людина? Які прагнення має вмираюча дитина? Подано Тобі оцет до уст. Останній жест людини щодо Тебе. За секунду перед Твоєю смертю. Остатнє знущання. Останній акт ворожості. Так, як заповідав Псалмопівець: я чекав милосердя, та його не було […] Вони клали полин мені до страви, і в спразі моїй напували мене оцтом (Пс 69 (68), 21-22). Не пошкодували Тобі нічого! Навіть знущання з останнього бажання…

Мене лякає думка, що сьогодні це може статися знову. Що можу збайдужіти, можу втекти від прагнення самотніх, помираючих людей. Іноді близьких мені людей, які помирають. Або що можу намагатися заглушити це прагнення чим-небудь: дорогими ґаджетами, які мали б замінити… чиюсь присутність.

Господи Ісусе, Ти знаєш прагнення кожного людського серця. Ти хочеш втамувати його Живою Водою – хто її п’є, не буде прагнути повіки. Та вода, яку Ти даєш, це Святий Дух – Той, Хто в таємниці Трійці є особовою Любов’ю. Дай нам, як Ти, відкривати й розуміти людські прагнення і, так само, як Ти, виходити їм назустріч. Дай нам по-справжньому бути біля спраглої людини. З кухлем води. І з любов’ю, яка є каналом Живої Води. Дякуємо Тобі за всіх, які це чинять, які супроводжують Тебе – присутнього в помираючих. За лікарів, медсестер, працівників госпісів, відділів передсмертної опіки, лікувальних установ. За всіх волонтерів і тих, хто підтримує госпіси матеріально. Тільки Ти насичуєш кожне людське прагнення на віки вічні. Амінь.

 

Стояння XIII

Ісуса знімають із хреста

За живих і померлих молитися

V.Adoramus Te Christe et benedicimus Tibi.
R. Quia per sanctam Crucem tuam redemisti mundum.

З Євангелія від св. Марка:

І відказав йому один з народу: «Учителю, привів я до тебе сина мого, що має німого духа». […] Ісус сказав їм: «Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом» (Мк 9, 17, 29).

Дивимося на Тебе, Маріє, як сидиш біля підніжжя хреста з мертвим тілом Сина на колінах. Перебуваючи у молитві. У болісному зосередженні, але на молитві. Саме тому Ти не безпорадна, не безсила, не переможена, не зламана, а зміцнена й надалі залучена у спасительне діло Сина, співмилосердна із Ним, перша у довгій історичній процесії тих, хто радіє у стражданнях за нас, доповнюючи у своєму тілі те, чого ще бракує скорботам Христа, для добра Його Тіла, яким є Церква. І чинять це у молитві!

Тому що існує такий вид зла, є такий вид демонів і спокус, який можна вигнати лише молитвою. Кожне інше «знаряддя» є неефективним. Залишаються молитва і піст. Твоя молитва, Маріє, на Голготі є досвідом сили, а не слабкості. Є доказом того, що милосердя ніколи, в жодній ситуації не є безсилим! Тоді, коли всі інші складають зброю, – милосердя здобуває потужний обладунок молитви.

Господи Ісусе, дякуємо Тобі і прославляємо Тебе за людей, які не припиняють милосердну боротьбу за інших навіть тоді, коли всі інші вже здалися. Дякуємо за тих, хто, цілковито довіряючи Тобі, молиться за тих, хто помер: трагічно, несподівано, через впертість, у бунті, в небажанні навернутися. За тих, які впертою молитвою супроводжують тих, хто не хоче жодного супроводу, хто ходить у злі, хто погодився із залежностями або взагалі не помічає зла, яке чинить. Дякуємо Тобі за тих, які молитвою й постом підтримують невиліковно хворих, вмираючих, тих, хто оплакує своїх близьких. Хто молиться за мир, про який уже ніхто, крім них і жертв війни, не дбає. Просимо, розпали і в нас цю харизму милосердної молитви за живих і померлих. Амінь. Мати Милосердя, молись за нас!

 

Стояння XIV

Ісуса покладено до гробу

Померлого поховати

V.Adoramus Te Christe et benedicimus Tibi.
R. Quia per sanctam Crucem tuam redemisti mundum.

З Книги Товита:

Я, Товит, […] хліб мій давав голодним, одежу мою нагим; а коли бачив когось із мого народу померлого, покинутого за мурами Ніневії, то я ховав його. […] Тоді хтось із Ніневії пішов до царя й доніс на мене, що я ховав їх, і я мусів був сховатись. […] Усе моє майно було розграбовано (Тов 1. 3,17,19-20).

Чи поховання померлого є аж таким важливим актом милосердної любові? Чи для поховання померлих варто ризикнути аж настільки, як Товит? – Гнів царя, життя, маєток?! Наскільки ми ще розуміємо цю чуттєвість? – У світі, в якому щораз менше сімей забирають із лікарень тіла своїх померлих близьких, щоб їх поховати… – У світі, в якому матерям не завжди віддають тіла їхніх померлих під час пологів немовлят…, а тіла абортованих дітей просто викидають на смітник?

Господи Ісусе, хочемо творити – і співтворити (!) – інший світ. Тому дякуємо Тобі за Йосифа з Ариматеї, який хотів бути Товитом для Тебе. І за сьогоднішніх Товитів. Дякуємо Тобі за тих, хто може подбати про поховання безхатченків. За тих, хто помагає самотнім і вбогим людям ховати їхніх близьких. За тих, хто дбає про забуті могили невідомих людей. Хто піклується про могили неприятелів – воїнів ворожих армій, членів етнічних чи народних меншин.

Дякуємо Тобі за тих, хто дбає про найбільші цвинтарі світу і береже пам’ять про такі місця, як Аушвіц-Біркенау, Дахау, Бухенвальд та інші. Оберігай нас від легковажності до цього вчинку любові. Будь для нас спонукою, щоб ми ніколи не пропустили похорону наших близьких. Щоб ми нікого з наших знайомих не залишили самого оплакувати своїх померлих. Вчини, щоб ми пам’ятали про наших померлих. В особистій молитві і під час Літургії. Відвідуючи могили. Амінь. Дай нам повагу до смерті! Вона є дверима життя!

Переклад: Лідія Москаль, Католицький оглядач

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: