Літургійні читання східного обряду та роздуми із журналу «Скинія» на 19 травня
У сьогоднішньому євангельському уривку продовжується прощальна промова, яку Ісус скерував до своїх учнів під час Останньої Вечері. Ісус обіцяє своїм учням, що не залишить їх самих. Завдяки зішестю Святого Духа та любові до Отця і Сина всіх віруючих у Христа буде супроводжувати Його любов. Вирази любити мене та зберігати мої заповіді завжди залишаються у взаємному зв’язку, так що один віддзеркалює інший. А що Ісус має на увазі, кажучи мої заповіді?
В Євангелії від Йоана аж до цього моменту Ісус ніколи не говорив про заповіді, які учні повинні виконувати. Лише про заповідь, яку отримав від свого Отця: відмовитися від свого життя, щоби його зберегти, та говорити лише те, що Отець наказав Йому сказати чи виразити (див. Йн 10,18). Термін мої заповіді замінено в паралельних стихах 23-24 на слово моє. Тому ми можемо саме так цей вираз розуміти. Або ж ми можемо віднести це до заповіді братньої любові (див. Йн 15,12 і наст. та Йн 13,34).
Також учні отримають дар Святого Духа, Утішителя, який має завдання: щоби з вами був повіки. Цей вираз коментує саме Його ім’я. Справді, учні не будуть покинуті: Я прийду до вас, каже Ісус. Не каже цього щодо майбутнього, але щодо теперішнього, щоби показати постійний прихід протягом століть. Але також показує той прихід Ісуса, що настане у визначений день, у день воскресіння, як і в день Парузії, тобто Його остаточного приходу наприкінці часів.
Кожен, якщо хоче, може стати учнем Сина та мати участь у Його житті. Зустріч із Живим уже не відкладається на майбутнє: Він присутній вже сьогодні для кожного створіння, яке любить. Просімо сьогодні у Господа благодаті залишатися завжди у Його Любові та свідчити про Нього нашим життям.