Отець Адам Шустак: як перестати бути самотнім

Отець Адам Шустак, відомий душпастир, а також популярний відеоблогер, ділиться роздумами та спостереженнями з інтернет-глядачами.

Йому на думку спало поговорити про буття «синглом», життя в самотності. Англійське single входить у мову вже як термін, оскільки визначення «самотній» має більше емоційне та негативне забарвлення.

Отже, «як перестати бути синглом?»

— У світі прийнято говорити про два покликання: до сімейного життя і до духовного: чи то у священстві, чи в чернецтві. А останнім часом ще часто говориться про третій шлях — про «покликання до самотності» (хоч я цього слова не люблю), про покликання до певного способу життя самому: не в духовному стані і не в сімейному/подружньому.

І хоч я розумію, що Господь Бог насправді може когось до такого життя кликати, — шлях до буття синглом, до життя на самоті насправді існує, — то хотів би, однак, дуже сильно це заперечити.

Мені йдеться не про те, як саме звуться покликання, якими шляхами люди йдуть. Як на мене, на світі існує одне-єдине покликання. Я, певно, вже тисячі разів говорив це на різних конференціях, але сьогодні це не виходить із моєї голови. Мої любі, ми всі покликані до ОДНОГО шляху, він називається «любов: буття для інших».

Коли ми думаємо про те, Хто є Господь Бог, Хто є Пресвята Трійця, — то бачимо, що Трійця є невпинним виходом назустріч іншому. Так «збудований» наш Бог, перепрошую за таке визначення (усміхається). Господь Бог «збудований» так, що невпинно кожна з Божих Осіб виходить до іншої, причому так сильно виходить, аж немовби втрачає все, що сама має, щоби все віддати другій Особі, а водночас та друга Особа робить точнісінько те саме. Тобто Господь Бог у своїй суті є невпинним виходом до когось іншого і даванням себе комусь іншому.

А отже, ми, як створені на образ і подобу Бога, — точно такі самі, як Він. А це означає, що кожний шлях кожної людини має сенс тільки й виключно тоді, коли він отакий. Подружжя, яке не є віддаванням себе іншій людині, віддаванням життя за іншу людину, не є повною посвятою свого життя за ту іншу людину, — це аж ніяк не покликання. Буття священиком, яке не є повним принесенням себе для людей, яких Господь Бог ставить на твоєму шляху, не має взагалі нічого спільного з покликанням.

І в зв’язку з цим я б хотів сказати про цей «третій шлях» — назвімо його так — саме в цьому ключі. Мої любі, немає, ніколи не було й ніколи не буде такого «покликання», яке би означало життя в ізоляції, у самотності, у відокремленості від інших людей, у різних варіантах.

Якщо ти — сингл (у дуже широкому розумінні, я знаю, що це широке поняття, бо багато хто з вас «самотній» між одним та другим зв’язком, є ті, хто самотній, але надалі чекає на пару, ті, хто вже багато років сам, але не погоджується з цим станом надалі, а також ті, хто вже змирився), то без огляду на те, в якій ти «стадії», в якому з варіантів ти перебуваєш, — ти не мусиш бути самотнім, не мусиш бути синглом. Немає чогось такого, як «покликання до буття синглом»! Єдине покликання, як є, — це покликання бути для людей, віддавати ціле своє життя як дар для цих людей.

Якщо ти сингл — це насправді трохи безглузде звертання, бо я, по суті, говорю зараз до кожного, до одружених, до священиків… Життя кожної людини має бути пожертвуване комусь іншому. Я знаю, що коли ми про це думаємо, то нам приходить: «ну, власне, але я не маю такої другої людини, я би дуже хотів/хотіла цього, тільки ось нема того, хто би мене захотів» — ні, я говорю не про це! Ти можеш, без огляду на те, в якій життєвій ситуації перебуваєш, повністю віддавати себе людям. Якщо ти хочеш вийти зі стану самотності у твоєму житті — стану, який для тебе неприємний, — то перший і найважливіший крок до виходу з цього стану це запитання, яке ти маєш собі поставити. «Що я маю зробити, щоби зробити зі свого життя дар для когось?»

І це не мусить бути «той єдиний» хтось, у розумінні «виключно для тебе». Але запитай себе, чи ти жертвуєш своє життя? Вочевидь я не маю на увазі психопатологічних ситуацій, де хтось просто нищить себе і своє життя, — ні. Я не говорю про щось психічно чи психологічно погане. Ось тільки величезна кількість людей, яких я знаю, — хто живе сам, — це просто люди, зосереджені на самих собі, задивлені в самих себе, в коло своїх власних потреб, і не обманюймо себе, це так.

Отож я хочу, щоб ми сьогодні поставили собі це запитання — і кажу це насамперед сам до себе: як я маю пожертвувати своє життя іншим? Як я маю повністю присвятити себе іншим, щоби давати їм те, чого вони потребують?

Коли хтось стане на таку позицію, то вона завершиться двома речами. По-перше, або, щойно ти почнеш по-справжньому давати себе людям, то одразу і знайдеш того когось єдиного, — бо твоє серце відкриється! — або з’ясується, що ти якраз і не мусиш знайти собі того когось єдиного, бо твоє серце таке, що має «роздати себе», не одній людині, а якомога більшій кількості людей. Наприклад, як мій випадок, — думаю, Господь Бог мене саме до цього кличе. Тому Він не дав мені конкретного буття з конкретною людиною, тільки сказав: маєш роздати себе, причому в цей момент — «роздати по всьому світу» (влог був записаний у Панамі. — Прим.пер.).

Я бачу єдиний спосіб, «що можна зробити з синглуватістю». Що зробити для виходу з ситуації, коли ти сам. У світі цього стає щораз більше, людям щоразу складніше будувати зв’язки, світ повністю здурів (перепрошую за слово), якщо йдеться про цінності, про зв’язки, про подружжя, про те, що добре і що зле, — бо злий нас дурить також і в тому, як це має виглядати. Отож буде щоразу складніше будувати зв’язки. Можна, звісно, на це нарікати і плакатися, тільки не про це йдеться.

А йдеться про те, як кожен з нас (без огляду на те, чи ми сингли, священики чи в подружжі) відповість на запитання «Як я маю дати себе іншій людині? Де я можу себе роздати?»

Це — ключ до всього.

Я знаю, що це не кінець теми, але це — початок процесу. Доки ти думатимеш «я самотній, це безнадійна ситуація, і нехай вона закінчиться» — то вона ніколи не закінчиться. Тому що кожен з нас має одне покликання: роздати себе, роздати своє серце, якнайширше. Те, що мене найбільше захоплює в Господі Ісусі, і шкода, що в Церкві про це замало говориться, — що Він невпинно себе роздавав, давав кожному доступ до свого Серця, і то так сильно, що це Серце відкрите назавжди, бо Йому бік пробили, щоб це Серце було відкрите назавжди… Щоби кожен, хто приходить, міг побачити: о, тут відкрито, я можу увійти до цього Серця.

Це — ключ, і він усе визначає. Якщо ми такими не будемо, то псу під хвіст піде яке завгодно покликання, яке ми маємо.

Ти живеш для того, щоб роздати себе людям. Як ти себе їм роздаси — знайдеш своє щастя. Я в цьому абсолютно переконаний.

Джерело: Langusta na palmie