На сайті парафії Пресвятої Діви Цариці Розарію є молитва, приписана майстрам, які будували собор Паризької Богоматері. Сьогодні ця молитва знову стає важливою і актуальною.
Насправді це молитва людини ХХ століття — Джузеппе Ланца дель Васто (1901-1981), поета, скульптора, італійця, натхненого ідеями Ганді, засновника “Арки” (Communautés de l’Arche) у Франції в 1940-х роках, католицького діяча.
Молитва будівничого
Навчи мене, Господи, до кінця використовувати час, який ти даруєш мені для праці, й до кінця його використати, не втративши ані миті.
Навчи мене добувати користь із минулих помилок, не впадаючи в гризоти сумнівів.
Навчи мене поєднувати поспіх і повільність, тихомирність і гарячковість, ревність і душевний спокій.
Допоможи мені на самому початку праці — там, де я найслабкіший.
Допоможи мені в середині тяжкої праці — утримати натягненою нитку уваги.
І головне, сам заповни порожнечі мого творіння.
Господи, в увесь труд рук моїх вклади милість Твою, щоб говорити з іншими, і недосконалість мою, щоб мені говорити з самим собою.
Збережи в мені надію на повне завершення, бо без неї я би втратив мужність.
Збережи мене у нездатності повного завершення, бо без неї я погублю сам себе гординею. Проясни мій погляд: коли я чиню погано, то не впевнений, що це погано, а коли я чиню добре, то не впевнений, що це добре. Господи, не допусти мені забути, що знати все — марнота.
І що вся праця марна, крім тієї, в якій є любов.
І що вся любов неповна — та, що не поєднує мене з самим собою, і з іншими, і з Тобою. Господи, навчи мене молитися моїми долонями, моїми руками і всіма силами моїми.
Нагадай мені, що плоди рук моїх належать Тобі, а мені треба тільки повернути й передати їх Тобі.
Якщо я творю тільки через схильність до наживи, то я згнию восени, як забутий плід.
Якщо я творю, тільки щоби сподобатися іншим, я зів’яну увечері, як квітка у траві.
Але якщо я творю в ім’я любові до добра, то я витриваю в доброму.
Час творити на славу Твою — ось він, настав.
Амінь.
За перекладом: Anastasia Ivanova
фінансово.
Щиро дякуємо!
