Про сум і радість самого Бога

Літургійні читання східного обряду та роздуми із журналу «Скинія» на 27 липня

Чому ніхто зі святих не допускав до себе смуток? І чому тоді про багатьох святих сказано, що вони сумували, як, наприклад, Павло каже: Смуток мені великий і безнастанний біль у моїм серці?

Той, хто вправляється в діяльній чесноті, сумує добрим смутком, коли сумління завдає йому ударів і ран з приводу згадок, які спливають у його пам’яті. А той, хто осягнув міру досконалості, стає вищим і від такого смутку. Адже, просвічений видінням, відкривши розумну частину душі одному лише Богу в кожній життєвій ситуації та осягнувши невимовну радість у постійній насолоді божественною красою, як він може прийняти протилежний цій радості смуток?

Коли ж кажуть, що святі сумують, то вони сумують, наслідуючи свого Владику. Адже можна говорити про сум і радість самого Бога стосовно Провидіння. Про смуток — за тих, що гинуть; про радість — за тих, хто спасається.

Хоча одне слово смуток дозволяє багато способів інтерпретації. Те, що означують як смуток святих, — це милосердя, співчуття і надмір радості богоподібної досконалості, які зберігаються всередині і за Божим Провидінням роздаються назовні.

св. Максим Ісповідник

Журнал «Скинія» — греко-католицький двомісячник, присвячений щоденній духовності.

Підтримайте автора роздумів — «Скинію»! Картка ПриватБанку: 4731 2191 0117 4856 або через систему LiqPay.
Обов’язково просимо написати електронного листа на адресу skinia.ua@gmail.com