Духовне протезування

Роздуми над Божим Словом на XXVII Звичайну неділю, рік В

Серед Божих чеснот найбільша — любов, найнеобхідніша — надія, а найважливіша — це віра. Сьогодні в Євангелії апостоли звертаються до Господа Ісуса з проханням про найважливіше: додай нам віри. Поряд із проханням «навчи нас молитися», це найбільш суттєве для християнства прохання.

Варто зауважити, що попросили про віру саме апостоли, а не учні, з якими Ісус розпочав розмову в сімнадцятому розділі (17, 1-5). Апостоли, які постійно були з Ісусом, чули кожне Його слово і бачили всі Його чудеса, тепер покірно просять про віру.

Відомо, що Євангеліст Лука за фахом був лікарем, тому дієслово додай (гр. prósthes), має виразний медичний відтінок. Справа в тім, що від цього дієслова походить поняття prosthesis, тобто протезування. Це означає, що без віри людина наче скалічена. Вона не може вільно пересуватися або виконувати якусь роботу. Тільки Господь здатний компенсувати відсутність віри, додаючи те, що для людини найважливіше.

Віра розпочинається з досвіду нестачі, браку, відсутності, неповноти. Ось тоді ми починаємо разом приймати і збирати віру, наче «по крупинці». Важливо це робити саме «разом», адже просить про віру не один окремий апостол, а всі разом, спільно звертаються до Господа: додай нам віри. Віра зростає — у спільноті та зі спільнотою — лише тоді, коли всі разом прохають Господа.

Як саме додається віра? Ісус пояснює це так: Коли б ви мали віру, хоч як гірчичне зернятко, і повеліли б цій смоківниці: «Вирви себе з корінням і посади себе в морі!» — то послухала б вас. Віра розпочинається з наказу і звершується в послуху. Отже, слухання і виконання — це найпевніший шлях у вірі, навіть якщо для цього потрібно залишити давно облаштоване місце з глибоким корінням і перенестись у невідоме, далеке море. Віра додає для цього кроку необхідної готовності.

Далі Господь навчає про служіння. Справжня віра означає готовність постійного служіння. Вірити означає не так очікувати на те, що Господь зробить для мене, як здатність послужити Йому як Господеві. Віра — це передусім те, що ми готові негайно зробити для Господа, щойно повернемося з поля. Тут знову лунає наказ і є виконання: Приготуй щось поїсти, підпережися і прислуговуй. Саме цього вчить нас справжня Господня Слугиня — Пресвята Діва Марія у Кані Галілейській: А мати Його до слуг каже: зробіть усе те, що Він вам скаже! (Йн 2, 5). Слова Матері перегукуються з Ісусовими словами: Так і ви, коли зробите все наказане вам, кажіть: «Ми, нікчемні раби, зробили те, що повинні були зробити». Тут знову необхідно підкреслити, що тільки спільне служіння, коли служу не «я», а «ми», нікчемні раби, — це той надзвичайний спосіб, коли Господь додає усім віри, яка з найменшого чинить найвеличніше.

Не дивно, що прикметник «нікчемний» — це дуже рідкісне слово у Біблії. Він зустрічається всього чотири рази. Уперше вживає його цар Давид, коли танцює перед Господнім ковчегом, вводячи найбільшу святиню Божого народу до Єрусалима: «Я перед Господом танцював, що вибрав мене […], щоб настановити князем над Господнім народом, над Ізраїлем. Тому перед Господом буду веселитись і принижуся ще більше того. Стану нікчемний у твоїх очах, але в слугинь, про яких ти говориш, буду в славі!» (2Сам 6, 21-22). Отже, служити Господеві означає царювати. Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться! (Лк 12, 31). Господи, додай нам віри!