На краю пустелі

Роздуми над Божим Словом на ІІІ неділю Адвенту, рік Б

Хто такий Предтеча? Сьогодні в Євангелії священники та левіти з Єрусалима аж сім разів допитуються про особу дивовижного пустельника та про значення його діяльності. Хто він? Чому з’явився в пустелі? Чому Йоан, син священника Захарії, занурює людей у воду? Що він сам про себе каже? Він відповів: «Я — голос того, хто волає в пустелі: рівняйте дорогу Господню! — як сказав пророк Ісая» (Йн 1,23).

Невипадково цей Божий посланець з’явився саме в пустелі: З’явився чоловік, посланий від Бога; ім’я йому Йоан (Йн 1,6). Звісно, життя в пустелі створювало сприятливі умови для особистого аскетичного життя, повного відречень: самотність наодинці з Богом; молитва, зміцнена постом; пояс на крижах та відповідне вбрання з верблюжої шерсті, для приборкання невпорядкованих тілесних бажань. Родич Ісуса Христа не стриг волосся і не пив вина, щоб бути у постійній свідомості й чуванні на прихід Господа. Про плоди такого приготування пише апостол Павло у сьогоднішньому Другому читанні: А сам Бог миру нехай повністю освятить вас: хай ваш дух, душа й тіло бездоганно будуть збережені в цілості до приходу нашого Господа Ісуса Христа. Вірний Той, хто покликав вас; Він це і здійснить! (1Сол 5, 23-24).

Однак своїм виходом у пустелю Йоан Хреститель вказав на щось незмірно більше в історії спасіння усього народу, адже він прийшов ради свідчення (Йн 1,7). Все розпочалося набагато раніше, за пів тисячоліття до народження Йоана Хрестителя. Після Вавилонської неволі, коли закінчилися дні покути, вигнання та депортації, Божий народ міг знову повернутися до своєї землі. Свідком тих подій був пророк Ісая. Він описує повернення народу як пасхальний перехід через пустелю.

Найкоротший шлях між Вавилоном і Палестиною пролягав саме через Сирійську, або Аравійську пустелю. Люди з потужною РАДІСТЮ долали величезні труднощі та негаразди, аби тільки швидше повернутись святого місця, до Божої землі: Я розвеселюся в Господі, душа моя буде радіти в моєму Богові, бо Він зодягнув мене в шати спасіння, окрив мене плащем справедливості (Іс 61,10). Задавалося, що мертва пустеля розцвітала перед лицем Господнім і перетворювалася в сад: Бо як земля вирощує свої рослини і як город вирощує своє насіння, так Господь Бог виростить справедливість і славу перед усіма народами (Іс 61,11).

Попереду всенародної ходи крокував провісник, який закликав розчистити шлях Тому, Хто надходить зустрітися зі своїм народом, щоб проголосити рік Господнього благовоління, день відплати нашого Бога, потішити всіх засмучених, звеселити засмучених Сіону, замість попелу дати їм вінець, єлей веселощів — замість жалобної одежі, хвалу замість пригніченого духу, — і зватимуть їх дубами справедливості, посадкою Господа на його славу. І відбудують старі румовища, і піднімуть спустошення часів днедавніх, і міста зруйновані відновлять, румовища родів минулих (Іс 61, 2-4).

Як було після Вавилонської неволі, так сталося в часи Йоана Хрестителя: Господь зустрів свій народ, який повертався до Нього. Настав рік сприятливий, час від Бога, щоб ті, хто подолав пустелю світу, занурились у водах очищення та визнання гріхів.

Те саме здійснюється сьогодні для кожного з нас. Триває рік Господнього благовоління. Вже розпочався третій тиждень Адвенту в новому літургійному році! Господь зустрічає свій народ. Після важкого часу повернення, коли піт змагань був покритий пилом дороги, Божа людина має цілковито відновитися, занурившись у Бога. Ми повинні дослухатися до слів апостола Павла: доброго держіться, стримуйтеся від усякого роду зла (1Сол 5, 21-22).

Доки смуток гріха ще буде змагатися із радістю спасіння? Серед вас стоїть Той, кого ви не знаєте, який іде за мною (Йн 1, 26-27). Він над усе прагне лікувати скрушених серцем, проголосити невільникам свободу (Іс 61,1). Залишмо брудну одежу гріха на краю пустелі та відкриймо уста в новій пісні для Спасителя: Я розвеселюся в Господі, душа моя буде радіти в моєму Богові, бо Він зодягнув мене в шати спасіння, окрив мене плащем справедливості (Іс 61,10).