А що як наша буденність і є тією екстремальною Хресною дорогою, якою разом із нами іде Ісус? Бог знає, о котрій годині ти потай плачеш, — Він не пропустить жодної з твоїх сльозин.
Ці незвичні роздуми Хресної Дороги були написані під час першої хвилі пандемії. Зараз її актуальність зросла удвічі.
«А що як наше повсякдення і є тією екстремальною Хресною дорогою, якою разом із нами йде Ісус?» — таку думку запропонував єпископ Адріан Ґальбас, який рік тому разом із Фондом ангелів милосердя підготував надзвичайні роздуми про страсті Христові.
«Ви плачете? Вас охопив смуток? Гнів розтрощив на друзки ваш стоїчний спокій? Ви боїтеся за майбутнє? Молитви відскакують від стелі? Ви почуваєтесь як у клітці — самотній або з сім’єю, з видом на весну, якій не можете радіти? Екстремальна Хресна Дорога — це стояння домашніх страждань і падінь, якими йде Ісус, щоби знайти вас. Прийдете? Тобто… знайдете час? Неважливо, о котрій годині ви почнете. Бог знає, о котрій ви потай плачете, — Він не запізниться ні на одну з ваших сльозин», — пише Фундація ангелів Милосердя в запрошенні до роздумів архієпископа Ґальбаса. Сам єпископ пропонує молитися навпаки:
«Ти, що в мені терпиш рани, — Ісусе Христе, змилуйся над нами».
«Цьогорічний Великий Піст добігає кінця. Кілька днів тому я поскаржився своєму знайомому, що не зможу взяти участі у Хресній Дорозі. На це він, чоловік і батько кількох дітей, відповів: “Чоловіче, що ти кажеш? Я вже три тижні маю вдома екстремальну Хресну Дорогу!” І саме він попросив мене приготувати роздуми, які б дозволили пройти богослужіння Хресної Дороги у себе вдома, до чого я і вас сьогодні заохочую.
Зазвичай, коли ми молимося Хресну Дорогу, то роздумуємо над стражданнями нашого Господа, Ісуса і йдемо Його болісними слідами. І це, звісно, правильно. Але також можемо зробити навпаки: ніби це Ісус супроводжує нас на Хресній дорозі нашої буденності, Він іде нашими болісними слідами. Отже, можемо молитися так: “Ти, що за нас терпів рани…”, а можемо молитися так: “Ти, що в мені терпиш рани…” Приклади, які ви побачити в цих роздумах, — реальні; вони взяті з розмов, які я мав у ці останні, часи, часи коронавірусу. Я дякую моїм співрозмовникам за те, що вони погодилися на використання прикладів із їхнього життя. Також дякую всім, хто допоміг реалізувати це богослужіння», — пише єпископ Ґальбас.
«Ти, що в мені терпиш рани, Ісусе Христе, змилуйся над нами», — у такому дусі запрошую вас пройти екстремальну Хресну Дорогу у себе вдома.
Стояння 1. Мовчання
Поклоняємося Тобі, Ісусе Христе, і величаємо Тебе,
бо Ти через свій хрест відкупив світ.
Усі тут говорять: Пілат, синедріон, ті, що Тебе привели, ті, що були поруч… Тільки Ти мовчиш. Ти так багато говорив — а тепер мовчиш. Відповідаєш лише на нахабне і претензійне запитання Пілата. Ти близький мені в цьому. Сьогодні, в черговий тиждень карантину, мені просто вже не хочеться говорити. Не тому, що я їх не люблю — цих, зібраних докупи разом зі мною в цьому помешканні, яке досі здавалося достатнім, а тепер зменшилося до розмірів клітки. Не тому, що я їх не люблю — врешті-решт, це мої найрідніші. Просто мені не хочеться розмовляти.
Я розумію Йова, якому дзижчали над вухом. Розумію Тебе, більшого за Йова. Чи можу розраховувати на те ж саме з Твого боку? Чи розумієш мене? Мене, мовчазного? Прошу, зрозумій.
Ти, що в мені терпиш рани,
Ісусе Христе, змилуйся над нами.
Стояння 2. Хрести
Поклоняємося Тобі, Ісусе Христе, і величаємо Тебе,
бо Ти через свій хрест відкупив світ.
Колись Ти сказав: взяти Твій хрест на плечі і йти наслідувати Тебе. Ці слова завжди підтримували мене тим, що Ти не обманюєш мене, обіцяючи, що буде легко, а кажеш просто, як мужчина: у житті на тебе чекає хрест, відкидати його немає сенсу. Зрештою, хрест є навіть у казках, хоча він виступає у вигляді злого вовка або відразливої мачухи. Але…
Ти також казав, що я можу нести цей хрест із Тобою або без Тебе. І ці слова теж завжди підтримували мене. Але зараз ці хрести накопичилися. До тих, які були ще три тижні тому, додалися інші. Мені вже не вистачає плечей! Розумієш? У мене вже немає місця для цих хрестів. Місця в собі. Ти маєш бути зараз більше поруч! Якщо маю Тебе наслідувати, то Ти зараз маєш залишати виразніші сліди. Допоможи мені.
Ти, що в мені терпиш рани,
Ісусе Христе, змилуйся над нами
Стояння 3. Перший
Поклоняємося Тобі, Ісусе Христе, і величаємо Тебе,
бо Ти через свій хрест відкупив світ.
Першим прийшов смуток. Одразу прослизнув до помешкання. Потім прослизнув іще глибше — під шкіру. І хоча зараз я мию руки значно частіше, ніж раніше, — не можу його змити. Він, як стара, клейка олія; його видно здалеку і він здалеку смердить. Смуток-скорбота, смуток здивований, смуток-невпевненість, смуток тривожний. Він прийшов не лише до нас. Я, наприклад, зауважив: що довше це триває, то менше залишається дотепних мемів — так, ніби вони приїлися. Мабуть, усім уже не до сміху.
Ісусе, якщо Ти — радість, то втіш мене. Не розсміши — а втіш.
Ти, що в мені терпиш рани,
Ісусе Христе, змилуйся над нами.
Стояння 4. Намистинки
Поклоняємося Тобі, Ісусе Христе, і величаємо Тебе,
бо Ти через свій хрест відкупив світ.
Дружина сказала мені сьогодні, що почувається так, ніби вона з пластику. Так вона це назвала. Я здивувався. З її вуст — таке слово: «Я з пластику». Якось виснажено. Описала сцену з фільму, де він масує їй плечі, а вона байдуже сидить на стільці. «У тебе щось болить?» — запитує він. «Ні, я просто погано почуваюся». З моєю дружиною так само: в неї ніби нічого не болить, а почувається вона погано. Ми намагаємося молитися разом, із Нею. З одного боку, я хотів би запитати Тебе, як Вона, коли Тобі було 12 років: «Чому Ти нам це зробив?» Але я знаю, що це не так. Отже, ми молимося. З Нею. Щоб була біля нас нині і в годину нашої смерті. Цікаво, коли ці дві «години» зустрінуться? Коли стануть однією миттю? І в кого першого? Ти знаєш, Ти все знаєш…
Вислухай ці молитви, вислухай молитви «пластикових» людей.
Ти, що в мені терпиш рани,
Ісусе Христе, змилуйся над нами.
Стояння 5. Разом
Поклоняємося Тобі, Ісусе Христе, і величаємо Тебе,
бо Ти через свій хрест відкупив світ.
Хочете витривати у цих стосунках у горі і в радості, в здоров’ї і в хворобі, аж до кінця вашого життя? Сьогодні вранці ці слова розбудили мене. До будильника і замість будильника. Легко витримати у здоров’ї і в радості. Але я знаю, що те, що ми маємо зараз, — це випробування для нас, для нашої любові. Отже, ми відновили свою подружню присягу — так просто, після сніданку. Ми стали одне проти одного і… «Я беру тебе за дружину», а вона: «Я беру тебе за чоловіка». Сьогодні, на другому році коронавірусу. У цьому горі. «І обіцяю тобі любов, вірність і подружню чесність, і що не покину тебе аж до смерті». Свідками були діти. Маршу Мендельсона не було. Це принесло полегшення, як плечі Киринеянина. «Так допоможи мені, Всемогутній Боже, в Трійці Святій єдиний, і всі святі».
Ти, що в мені терпиш рани,
Ісусе Христе, змилуйся над нами.
Стояння 6. Хустка
Поклоняємося Тобі, Ісусе Христе, і величаємо Тебе,
бо Ти через свій хрест відкупив світ.
Це стояння завжди мене зворушувало. Хоча я чоловік, а це стояння таке жіноче, — вона завжди мене зворушувала. Вероніка та її хустка. І докір сумління, що ти завжди можеш зробити щось, навіть якщо тобі здається, що нічого не можеш. Останнім часом моя коронавірусна хустка — це сматфон. Я телефоную. Багато. Щоб поговорити. Подзвонив до приятеля, з яким не спілкувався пів року — ясна річ, не було часу. «У мене всього лиш рак», — сказав він. Ми розмовляли годину. «Добре, що ти подзвонив, це принесло мені полегшення, — сказав він на кінець. — Дзвони ще». Смартфон як хустка…
Нагадай мені, щоб я знову до нього зателефонував, якщо сам забуду.
Ти, що в мені терпиш рани,
Ісусе Христе, змилуйся над нами.
Стояння 7. Другий
Поклоняємося Тобі, Ісусе Христе, і величаємо Тебе,
бо Ти через свій хрест відкупив світ.
Другим прийшов страх. Як буде з грошима? Я вже 10 днів не працюю. Нас троє кухарів; якщо почнуть звільняти, то почнуть, імовірно, з мене. До начальника я не дзвоню, не запитую, бо боюся почути те, чого побоююся. Цей страх страшний. Він обплутує, як павутиння, невидимий, бентежний, робить безсилим. Я боюся! Поки що нікому про це не кажу. Але боюся, насправді боюся. Син учора запитав: «Якщо зараз не треба йти до школи, то чи будуть канікули, і чи ми кудись поїдемо?» Боюся.
Ти кажеш: «Не бійтеся» — а я боюся. Заспокой мене. Хоч трохи.
Ти, що в мені терпиш рани,
Ісусе Христе, змилуйся над нами.
Стояння 8. Плач
Поклоняємося Тобі, Ісусе Христе, і величаємо Тебе,
бо Ти через свій хрест відкупив світ.
Я дзвоню до мами — вона плаче. «Не плач», — кажу. Плаче далі: «Мабуть, більше тебе не побачу». «Побачиш». «Не втішай мене», — каже. Вона за 400км від мене. Вже півтора року — самотня вдова. «Мамо, не виходь із дому, пам’ятай, що ти в групі ризику». «Я вже вас не побачу. Бачила ті труни в Італії — одна за другою? У нас теж так буде», — плаче. «Мамо, не накручуй себе, не дивися телевізор, не плач». Плаче. «Коли був нульовий пацієнт, то всі хвилювалися, журналісти стояли під лікарнею: звідки приїхав, де заразився, хто, скільки років? А пацієнт № 2365 уже нікого не хвилює». Плаче. «Мамо, заспокойся». «Цікаво, яким номером буду я?» — каже. І плаче.
Прошу Тебе, утіш її. Ти втішив тих жінок, що плакали, втіш і її. Бо я не вмію.
Ти, що в мені терпиш рани,
Ісусе Христе, змилуйся над нами.
Стояння 9. Третій
Поклоняємося Тобі, Ісусе Христе, і величаємо Тебе,
бо Ти через свій хрест відкупив світ.
Третім прийшов гнів. Я вже не можу чути цього постійного «Залишайся вдома, залишайся вдома, залишайся вдома…» Що з того, що я розумію; що з того, що це правильно і так треба? Є гнів. Гнів людини в клітці. Я щораз частіше виливаю його на них. Вони, як боксерські мішки у спортзалі, де я не був уже три тижні. Я боюся, що це наростатиме, що я стану агресивнішим, що скажу щось заскоро, заголосно, забагато… Зрештою, вони мені нічого не винні, теж мають гнів у собі. Дедалі більше гніву.
Дай мені Твій мир. Нехай над моїм гнівом не заходить сонце. Гарне весняне сонце.
Ти, що в мені терпиш рани,
Ісусе Христе, змилуйся над нами.
Стояння 10. Оголеність
Поклоняємося Тобі, Ісусе Христе, і величаємо Тебе,
бо Ти через свій хрест відкупив світ.
Це стояння дуже вульгарне, брутальне і жорстоке. Цей зухвалий регіт вояків, які здирають з Тебе одяг. Боюся, якщо це триватиме довше, то ми будемо дедалі злішими одні до одних. Нестриманішими, недоброзичливішими. Що полізуть із нас демони. Що ми станемо одні одних обдирати, показувати свою наготу — як біблійний Хам, який розповів про наготу свого батька, Ноя. Не знаю, чи звідти походить в українській мові слово «хам», можна перевірити.
Прошу Тебе, укрий нас усіх. Укрий. Укрий Твоїм милосердям. Не дозволь, щоб я став хамом.
Ти, що в мені терпиш рани,
Ісусе Христе, змилуйся над нами.
Стояння 11. Терпеливість
Поклоняємося Тобі, Ісусе Христе, і величаємо Тебе,
бо Ти через свій хрест відкупив світ.
Я пам’ятаю, як мене колись зачепило те, що перша ознака любові, про яку каже св.Павло у відомому гимні, — це терпеливість. Він починає з цього: любов довготерпелива. Чи тому, що бути терпеливим — найважче? Може, тому, що терпеливість — як коріння, з якого виростають усі інші риси любові: і те, що вона милосердна, і що не заздрить, не шукає свого? «Терпіння» ще, бува, вживають замість слова «страждання». Терпеливість пов’язана зі стражданням чи страждання — з терпеливістю? Цікаво.
Ти довготерпеливий. Ти не лише взяв на себе хрест, а й дозволив себе до нього прибити. Не втік. Мені зараз дуже потрібна терпеливість. Дуже потрібна терпелива любов. Будь ласка, пам’ятай про це.
Ти, що в мені терпиш рани, Ісусе Христе, змилуйся над нами
Стояння 12. Онлайн
Поклоняємося Тобі, Ісусе Христе, і величаємо Тебе,
бо Ти через свій хрест відкупив світ.
Я вже місяць не був на Святій Месі. Тобто я був там онлайн. Зараз, мабуть, знову буде Великдень онлайн. Мені цього трохи шкода, жаль. Це, як зі здоров’ям — не знаєш, що воно є, аж поки не зіпсується. Теж не знаю, чи добре роблю з Духовним Причастям. Це для мене це трохи складно: збудити прагнення, зізнатися в любові до Тебе, подякувати. Все це якесь порожнє, розумієш, немає луни всередині. Тому мені стає ще гірше, я ще більше почуваюся покинутим. Хоча ніби все це розумію, але відчуття і розуміння не завжди йдуть у парі.
Мене зворушили слова, нещодавно почуті від одного священника під час Меси, звісно, онлайн: «Ти переживеш без мене в дарохранительниці, але не переживеш без мене в ближньому, якому я не допоміг». Також і в рідному ближньому.
Дякую Тобі, що помер для мене і для них. Дякую тобі за Святу Месу, яка походить від Твого хреста, навіть онлайн.
Ти, що в мені терпиш рани,
Ісусе Христе, змилуйся над нами
Стояння 13. Кінець
Поклоняємося Тобі, Ісусе Христе, і величаємо Тебе,
бо Ти через свій хрест відкупив світ.
Я думаю про неї зараз частіше. Дедалі частіше. Людина ніби знає, що помре, але знає це якось «теоретично». Коли з’являється інформація, що помер хтось відомий, то цей момент ніби затримується, але потім усе повертається до норми, тобто до бігу. А тут — не хоче повертатися. Постійно ці труни, ці змучені лікарі, ці жахливі цифри, які знову побили вчорашній рекорд. А насправді це вона побила вчора рекорд. Бо наразі вона перемогла. Коли 10 днів тому вона забрала понад 270 людей за один день, я із жахом скрикнув. А сьогодні вона забрала вже понад 1000. І я вже не маю такої високої шкали крику в собі. Я боюся за них. Що вони би зараз зробили, якби я помер? Я ніби не належу до групи ризику , але молоді теж помирають.
Чому Ти мовчиш? Чому нічого не робиш? Чому це дозволяєш? Часом так легко вірити в Тебе. А зараз так важко. Відгукнися, зроби щось!
Ти, що в мені терпиш рани,
Ісусе Христе, змилуйся над нами.
Стояння 14. Початок
Поклоняємося Тобі, Ісусе Христе, і величаємо Тебе,
бо Ти через свій хрест відкупив світ.
Мене вразило те богослужіння з Папою. Ми дивилися його разом. Цей хрест під дощем. Червоно-синьо-біле небо, тиша і Франциск — сам на цій великій площі. Це страшно. Мене торкнулося те, що сказав Папа, і те, як він ледве ніс монстранцію, ніби сам був хворий. Це був імпульс. Одразу після трансляції я подзвонив до священника, щоб запитати, коли він може мене посповідати. Я знав, що маю щось із собою зробити, вийти з мого гробу. Я був упевнений, що це якось мені допоможе — і не тільки мені. Цей хрест під дощем, це небо і цей Папа… Священник одразу погодився.
Мені знову трохи легше вірити в Тебе. Я знову маю трохи більше надії, що дощ ущухне, що хмари розійдуться, а на площу знову прийдуть люди. Будь ласка, не підведи мене.
Душе Христова, освяти мене.
Тіло Христове, спаси мене.
Крове Христова, напої мене.
Водо з боку Христового, омий мене.
Страсті Христові, зміцніть мене.
О добрий Ісусе, вислухай мене.
В ранах своїх укрий мене.
І не дозволь віддалитися від Тебе.
Від ворога лукавого захисти мене.
В смертну годину поклич мене
дозволь прийти до Тебе,
щоб міг зі святими славити Тебе
на віки вічні.
Амінь.
фінансово.
Щиро дякуємо!
