Літургійні читання східного обряду та роздуми із журналу «Скинія» на 30 квітня
Серед багатьох питань, які виникають у цей важкий для всіх період історії і які ми чуємо звідусіль, є одне, надто драматичне у своїй очевидності. Воно дуже часто лунає передусім з вуст віруючих усіх релігій: Де Бог, коли все так погано? Чим Він зайнятий, коли нам так погано? Чому Він швидко не вирішить усіх проблем?
Отож, де зараз Бог? Сльози мої стали мені хлібом удень і вночі, коли день-у-день мені говорять: Де Бог твій? (…) Кості тріщать у мене, а тут ще й вороги мої кепкують з мене, коли день-у-день до мене кажуть: Де ж Бог твій? (Пс 42, 4.11) Ці й подібні питання можуть звучати як образа Бога. Навіть як хула, богохульство. Насправді ж це біблійна цитата, зі Старого Завіту. А отже — це Слово Боже. А якщо навіть сам Бог, промовляючи вустами натхнених Ним людей, каже до себе Де Ти? тоді й кожен з нас має право питати Його про це. І Він також має право не відповідати. Й ніхто з нас цього права у Нього не відбере. І справді, Він не відповідає. Всі ці питання, які ми цитували з Біблії, залишаються без відповіді.
Нема нічого, крім мовчання, яке точно вартує більше багатьох слів — інколи поверховних, інколи ситуаційних, а інколи справді богохульних. Дивлячись на розіп’ятого Ісуса, можемо визнати, що Бог не “стоїть за цим всім”, наче жорстокий режисер, який залишається за ширмою дивитися, як його актори помирають один за одним. Навпаки. Бог “стоїть посеред цього всього”. Він і є тим актором, що грає головну роль. Він є жертвою і причиною спасіння одночасно. І на Хресті, і в часи пандемії, і в кожному іншому стражданні, що є у цьому світі.
В Ісусі Христі ми можемо побачити певне вподобання Бога — сміливо зустрітися з болем, не втікати. Це великий урок прийняття болю. І ми не можемо відкинути його, яким би драматичним він не був. Тому що це частина нашого існування, так само як це було і для Ісуса, і продовжує бути частиною існування Бога щоразу, коли навіть одна людина страждає і помирає.
Тому що кожного разу, коли якась людина страждає, Бог страждає з нею. І щоразу, коли хтось помирає, Бог помирає з ним. Ось чому з ним Бог готовий також прожити дні світла і надії. І я впевнений, що ми зможемо жити саме в такі дні, якщо дозволимо Йому нас вести. Якщо дозволимо наповнити наші серця Божому співчуттю, яке хоче діяти в кожному з нас.
Журнал «Скинія» — греко-католицький двомісячник, присвячений щоденній духовності.
Підтримайте автора роздумів — «Скинію»!
▪️Новий номер картки ПриватБанк: 5169 3305 2243 6531 (Чобіт Ольга Іванівна)
▪️Для власників картки Монобанк: https://send.monobank.ua/jar/7CJJ5U5JwP
Обов’язково просимо написати електронного листа на адресу skinia.ua@gmail.com
фінансово.
Щиро дякуємо!
