Роздуми над Словом Божим на понеділок IV Великоднього тижня
Я Пастир Добрий! Пастир добрий кладе життя власне за вівці.
Готовність віддати життя за своїх овець — свідчення справжнього пастирського служіння. Слово «дає» (віддає) життя (буквально: кладе своє життя ) повторюється в тексті п’ять разів (вв.11.15.17.18 — 2x), що виразно показує нам, у чому полягає сутність буття добрим пастирем: постійно давати своє життя. Термін «добрий» (гр. калос) означає благородний, досконалий, автентичний, правдивий; значення цього слова значно багатшие, ніж наш скромний переклад. Ісус представляє себе Доброго (справжнього і благородного) Пастиря, на відміну від вождів народу, які повинні бути пастирями, але насправді вони грабіжники та злодії , які шукають своєї власної вигоди (в. 8).
Я Пастир Добрий, і знаю своїх, і мої Мене знають.
Зв’язок віруючих (овець) із Ісусом (Пастирем ) має за взірець взаємовідносини Отця і Сина. Таким чином фактично звершується об’явлення обличчя Отця (пор. Йн 14, 9). Дієслово «знати» (гр. гіноско) означає «залишатися в глибоких відносинах». Пізнання означає тут не так сенс інтелектуальний, як глибокий, особистий зв’язок. Його потужність можемо зрозуміти, коли усвідомимо, що у Святому Письмі цим дієсловом є описане пізнання добра і зла нашими прабатьками (пор. Бут 3, 22) як особистий досвід добра і зла; це дієслово також використовується для визначення взаємовідносин подружжя, плодом яких стало потомство (пор. Бут 4, 1.17). Крім того, також Союз між Богом і Його народом був представлений як «пізнання Бога» (пор. Єр 31, 34; Ос 6, 6). Особливістю взаємовідносин між Богом і людиною є те, що Він знає всіх на ім’я, людство не є для Нього анонімним стадом, якимось безособовим суспільством (пор. Йн 10, 3), воно об’єкт любові, який має неймовірну цінність (пор. Іс 43, 1-4). Даючи своє життя, Ісус фактично об’являє Отця (пор. Йн 1, 18, Мт 11, 27), вказує на любов і довіру до Нього.
Ніхто в Мене його не бере, але Я сам від себе кладу його.
Щоб знищити наслідки непослуху першого Адама , Ісус слухається Отця в усьому, навіть до віддання свого життя (пор. Рим 5, 9, Флп 2, 8, Євр 5, 8). Добрий Пастир готовий піддати себе небезпеці, щоб урятувати своїх овець. Така готовність віддавати своє життя означає насамперед повний послух Божій волі (пор. Йн 6, 38). Заповідаючи свою смерть, Ісус одночасно проголошує своє воскресіння, тому що для віруючих смерть не може існувати окремо, вона завжди є брамою в нове життя. «Ніхто в Мене його не бере, але Я сам від себе кладу його. Маю владу віддати його, і маю владу прийняти його знову, Я цю заповідь взяв від свого Отця» (Йн 10, 18). Істинна любов реалізується через дар, звершений у свободі. Отець показує шлях, і Син охоче приймає його як свій власний. Смерть Ісуса була добровільною жертвою. Ніхто не може відібрати життя у того, хто є джерелом життя і самим життям (пор. Йн 1. 4; 11, 25). Від самого початку свого служіння Ісус має свідомість необхідності віддати своє життя і міць його повернути (пор. Йн 2, 19). Ісус виконує волю Отця і одночасно передає її для виконання своїм учням (пор. Йн 13, 14; 15, 9 , Еф 5, 2).
фінансово.
Щиро дякуємо!
