Логіка серця

Роздуми над Божим Словом на урочистість Пресвятого Серця Ісуса, рік В

Коли Ісус розповідає притчу про загублену овечку, Він запитує слухачів: «Який чоловік із вас, маючи сто овець і загубивши одну з них, не лишає дев’яносто  дев’ять у пустелі та не йде за тією, що загубилася, доки не знайде її?»

На це запитання кожен відповідає сам у своєму серці. Я добре розумію, що багато хто в сьогоднішньому світі може відповісти так: чого я маю перейматися тою загубленою вівцею, адже маю ці 99, які слухаються, з якими маю спокій, тішуся ними. А та, що загубилась, — сама собі винна, навіщо мені ще шукати ту неслухняну овечку, щоб надалі мати з нею проблеми?.. Чи не нагадує нам ця логіка вислів одного з диктаторів ХХ століття: «Немає людини — немає проблеми!»

Таку відповідь дає серце, яке думає, що причина зла у світі —це недобрі люди, і як цих недобрих людей не буде — буде все гарно. Така позиція і такий образ мислення суперечать правді, яку відкриває нам Господь: ми не можемо знати причину вчинків та гріхів другої людини, це знає тільки Бог, бо тільки Бог знає серце людини та всю історію її життя, від утроби її матері. Його знання пов’язане з любов’ю до цієї конкретної людини. Ісус цю правду досконало висловлює в інший притчі: «Хіба п’ять горобців не продаються за два шаги? А ні один з них не забутий у Бога.  Ба навіть і волосся на голові у вас усе пораховане. Не бійтесь: ви вартісніші за багатьох горобців!» (Лк 12, 6-7).

Я, на жаль, ніколи не спілкувався з пастирями овець, але кажуть, що справжні пастирі, які виводять свої отари десь у гори і проводять із ними цілі місяці, розрізняють кожну овечку за її характером, за її неповторними рисами, помітними лише для пастиря. Пастир знає своїх овечок, і навіть якщо ця овечка вредна і неслухняна, то якщо її не буде в отарі — для нього це справді втрата: так сильно пастирі можуть прив’язуватися до своєї отари, а отара — до пастиря.

Божа любов до нас дуже подібна до цієї любові пастиря: наші злі вчинки, гріхи, зло, яке сидить в нас, напевно Його непокоять; але ми —як особистості, те, ким ми є насправді, без масок, — для Нього непомірно важливіші, ніж те, що нам вдалося чи не вдалося в нашому житті.

Хтось мені пояснював любов Божу так: Богу справді болить, коли ми грішимо, але це не біль людини, яку ми образили чи зранили; це біль матері чи батька, які дивляться на свою дорослу дитину, яка сама себе своїми життєвими помилками вганяє в неприємні ситуації. Їм болить не те, що їх образили, а те, що їхня дитина сама страждатиме від того, що робить, і якщо не виправиться — знищить себе. Адже це їхня дитина і вони ніколи не перестануть її любити, і ніхто їм її не замінить…

В урочистість Пресвятого Серця Ісуса заохочую подумати на молитві про те, як би було боляче Серцю Ісуса, якби тебе — саме тебе — не було на цьому світі. А також — як боляче Йому буде, якщо тебе, саме тебе, не буде з Ним у Царстві Небесному. І лише після цього можна зрозуміти радість Ангелів, які радіють із покаяння одного грішника.