Призвичаєння до незвичного

Роздуми до Слова Божого на п’ятницю ХХVI звичайного тижня

Слова Спасителя є не тільки пересторогою Витсаїді, Корозаїн (Хоразину) і Капернауму. Ці міста можуть бути образом досить активних християнських спільнот, ба й цілого нашого життя узагалі. Річ у тому, що саме там збулося найбільше чудес Господа. Мешканці тих міст звикли бачити Ісуса, який творить щось незвичайне. Може, тому, що звикли, то й втратили вразливість.

Узза, син Амінадава, втратив вразливість стосовно ковчегу завіту і прагнув його підтримати руками (2 См 6), через що був вражений смертю. Звідки у нього взялася така життєва постава? І чому Бог аж так покарав його? Ковчег був у домі Амінадава двадцять років, Узза й Ахіо щодня його бачили; але замість того, щоб набратися ще більшого трепету, — звикли до Божої Присутності.

Ананія і Сафіра втратили вразливість до Величі Божої, і їх також винесли ногами вперед (Діяння 5).

Ці приклади спонукають до роздумів. Здається, що саме християнам близька спокуса звикнути до Господа і перестати Його сприймати як Бога Живого. Нехай Господь дасть нам духа Божого, духа страху Божого, трепету, пошани і любові, щоб кожна зустріч зі Спасителем була, наче перша й остання!