Знаки Божі — і ми як християни

Роздуми над Словом Божим на ІV неділю Адвенту, рік А

У драматичний час Сиро-ефраїмської війни (733-732 р. до н. е.) Ахаз, цар Юдейський, потрапив у складне становище. Він мав вибрати: приєднатися до коаліції (734 р. до н. е. Дамаск, Самарія, Газа і Ашкелон відмовилися платити данину Ассирії), чи до Ассирії. Пророк Ісая гаряче заохочував царя Ахаза противитися вимогам коаліції і водночас рішуче відраджував шукати допомоги в Ассирії. Саме з тих часів і походить славнозвісне пророцтво Ісаї про Еммануїла: Сам Господь дасть вам знак: Ось дівиця зачала, і породить сина і дасть йому ім’я Еммануїл… В історичному контексті це пророцтво було віднесене до народження Єзекії, сина царя, наступного з династії Давида. Але в чому ж тоді полягає надприродність пророцтва і незвичайність знаку, тим більше, що в єврейському тексті слово алма не стільки має на увазі дівицю, скільки молоду жінку, яка ще не народжувала? Однак опіка Духа Святого над Словом Божим не обмежується лише Біблією, але й охоплює перекази Святого Письма. І сталось, що коли юдейська спільнота в Єгипті, втрачаючи знання єврейської, перекладала Старий Завіт більш сучасною тоді грецькою мовою — було вибрано саме слово партенос, яке означає незайману дівчину. А пізніше християни, перечитуючи Старий Завіт, зрозуміли, що слова пророка Ісаї мають глибший, пророчий зміст, і що народження цієї дитини-Еммануїла то насправді ЗНАК. Знак, який не лише заповідає, що Бог буде посеред нас, а й що Бог стане Одним із нас…

Так кожне Боже пророцтво виконується, а кожний його знак додає надії, що ми не самі: Він є поруч. На жаль, люди сьогодні мало читають Святе Письмо, не знають про сповнені пророцтва, не шукають Божих знаків. Вихід один: християни мають бути сьогодні знаками Божої присутності. Хочемо чи ні, але мабуть ми є останньою Біблією, яку ще читають люди. Ми маємо бути знаком, що Бог є поміж нас.