Розмова душі з Христом на Хресній Дорозі

Вступ

У цій Хресній Дорозі хочу йти і розмовляти з Тобою на кожному стоянні, щоб виповісти Тобі свої почуття і думки, і щоб зауважити те, чого Ти хочеш навчити мене — зокрема, вчинків милосердя. Твоє Ім’я — святе, і тому я з пошаною звертатимусь до Тебе в цій Хресній Дорозі закликами з літанії до Твого Пресвятого Імені, щоб залишилися в моєму серці.

І стояння
Ісуса засуджено

Ісусе найтерпеливіший! Мене наповнює подив, що Ти не пояснюєш, не виправдовуєш; Ти приймаєш на себе несправедливий вирок. Як мусило у Тебе боліти серце через невдячність і несправедливість людей! Проте Ти мені показуєш, що зла, несправедливості не зупинити обуреннями і протестами. Ти приймаєш засудження замість нас, тобто виявляєш милосердя щодо нас. 

У цьому стоянні хочу навчитися від Тебе, як я маю образу від серця прощати.

Ісусе, тихий і сумирний серцем, помилуй нас!

Стояння ІІ
На Ісуса покладено хрест

Ісусе найслухняніший! Бачу, як важкі балки дерева, покладені на плечі, ледь не звалюють Тебе з ніг. Але Ти зібрав останні сили та повернув своєму тілу рівновагу.

Як часто я нарікаю на своє життя, на труднощі, непорозуміння з близькими! — все це мій хрест, якого я не розумію і не хочу. Але коли бачу, як старанно Ти, Господи, приймаєш свій хрест, то починаю розуміти, що він справді потрібний для спасіння — мого і моїх близьких. Ти взяв хрест, бо без нього Ти нас не міг би спасти. Я маю міцно триватися свого хреста, бо без нього не спасусь я.

В цьому стоянні Ти знову виявляєш мені милосердя: мене, неука у справах милосердя, навчаєш своїм прикладом.

Ісусе, великого замислу провіснику, помилуй нас!

Стояння ІІІ
Ісус падає під тягарем хреста

Ісусе, який любиш нас! Дивлюсь на Твоє поранене обличчя, яке в цьому падінні доторкається до пороху земного. Я згадую Божі слова, що людина створена з землі і в землю має повернутися.

Я забуваю про це, і тому вивищуюсь над іншими у своєму серці; я переконаний, що можу оцінювати і судити про інших, мене ж ніхто не має судити. Так думаю, бо не пам’ятаю, звідки я прийшов у цей світ. 

Твоє падіння є для мене наступним учинком милосердя, бо цим падінням Ти мене, грішника, навертаєш до себе — від моєї гордині та браку смирення.

Ісусе тихий і сумирний серцем, помилуй нас!

Стояння IV
Ісус зустрічає свою Матір.

Ісусе, який любиш нас! Бачу, що серце Твоєї Пресвятої Матері зранене, адже бачить, як страждає Її Син. Наші гріхи, через які Ти прийняв на себе хрест і які маєш цим хрестом відкупити, ранять серце Тієї, яка любить Тебе. Кожен мій гріх стосується і Бога, і ближнього, навіть якщо ближній мого гріха не бачить і не знає, — бо наслідком гріха є зло, посіяне у світі, відтак хтось страждає також і від мого зла, як я страждаю від зла, яке скоїли інші.

Проте Пресвята Діва Марія не має жодного гріха, Вона ніколи не згрішила, Вона вся чиста, — проте страждає через мій гріх. 

У цій зустрічі поглядів — Твого і Богородиці — є взаємне зрозуміння щодо справи хреста і страждання. Мені здається, що поглядом Ти наче говориш до Мами: «Вже прийшла Моя година, маємо виконати волю Отця».

В цьому стоянні я вчуся від Тебе, що значить «засмученого потішити».

Ісусе, Сину Діви Марії, помилуй нас!

Стояння V
Симон з Киринеї допомагає Ісусові нести хрест

Ісусе, подателю життя! Бачу Симона з Киринеї, який не хоче брати Твого хреста; його змушують до цього. Байдуже, чому він цього не хотів: можливо, був утомлений після роботи в полі; можливо, мав заплановані в місті справи… Так і мене, коли я щось запланував і думаю реалізувати, часом зупиняє якась неприємна несподіванка: чи то хвороба близької людини, яку треба завезти до лікарні, чи необхідність комусь допомогти, а чи якась моя власна халепа. Тоді я стаю нетерпеливим, підвищую голос, непокоюсь, висловлюю перед іншими своє неприйняття ситуації. 

Від нас закрито, чи говорив до Тебе щось Симон або Ти Йому; проте знаю, що, коли Симон взяв Твій хрест, у Його житті все змінилося, його серце сповнилося віри і любові до Бога — такої любові, якої раніше не було. Адже Євангеліст Марко не просто так згадує про його синів, Олександра і Руфа: напевно вони були знані у першій спільноті християн Єрусалима як відданні Христу, а пізніше — святі.

В цьому стоянні я вчусь у Тебе лагідності щодо тих, хто нетерпеливий і гнівливий. Адже «лагідна відповідь гасить гнів, дражливе слово викликає лютощі» (Прип 15,1).

Ісусе, Боже кріпкий, помилуй нас!

Стояння VI
Свята Вероніка обтирає обличчя Ісуса

Ісусе наймиліший! У цьому стоянні я захоплююсь Твоєю делікатністю, з якою Ти приймаєш ніжність жінки. Навколо мене є дуже багато людей, поранених саме неделікатністю та відсутністю ніжності й розуміння в той момент, коли вони були найменш захищені. Що казати, я сам є такою людиною! Мою рану видає те, що я часто ображаюсь, бо різкість інших мені постійно нагадує про ту першу мою рану, коли замість ніжності й делікатності від мами, яких потребував, я отримав гнів і роздратування. Можливо, саме тому ми боїмося давати близьким і приймати від них те, що таке важливе для нашої людяності: ніжність, чутливість без натяку на сексуальність чи розбещеність. А також без засудження потреби ніжності в інших, нібито це є розбещеністю.

Ісусе, дякую Тобі за чистий погляд, яким я можу дивитися на інших і який Ти повертаєш мені кожного разу, коли я сповідаюсь.

Ісусе, Покровителю цнотливості, помилуй нас!

Стояння VII
Ісус вдруге падає під тягарем хреста

Ісусе найтерпеливіший, бачу, як Тебе штовхають і б’ють, щоб Ти ішов швидше. Чую в серці, як кричать на Тебе солдати! Ти не можеш іти, бо сил бракне; але солдатам та натовпу до цього байдуже: натовп дивиться на чергове безкоштовне видовище, а солдати бажають швидше закінчити свою працю. Знесилений, Ти падаєш вдруге. Знову Твоє святе обличчя торкається бруду дороги; в рани, з яких сочиться свята Кров, набивається пил дороги, бруд і пісок. А моє серце розривається і болить, бо мені незносно бачити, як люди знущаються з Тебе, не маючи ані краплі милосердя!

Так робить із Тобою кожний мій гріх. Коли я грішу — то це я проявляю до Тебе байдужість: до Твоїх ран, до Твого болю і знесилення на Хресній дорозі.

Господи Ісусе, не дай мені забувати в момент спокуси, що мій гріх — це байдужість і немилосердність до Тебе, який страждаєш за мене на Хресній дорозі!

Ісусе, доброто безмежна, помилуй нас!

Стояння VIII
Ісус потішає жінок, що плачуть

Ісусе, світло істини! Ти знаєш, що є в серці кожної людини. Ти знаєш, що в серцях тих жінок, які слідують за Тобою і голосять. Не завжди наші вчинки мають сенс, а наші думки — не завжди глибокі. Я часом приходжу до Тебе не тільки з порожніми руками, але і з порожнім серцем. Тут ідеться не про почуття, а про те, щоб мої почуття мали сенс, тобто були щирими, не штучними, вимушеними. Ти обертаєшся до плакальниць і кажеш: «Дочки єрусалимські, не плачте надо Мною, а плачте над собою і над вашими дітьми! Бо ось настануть дні, коли скажуть: щасливі неплідні та й лона, що не родили, і груди, що не годували. Тоді почнуть вони горам казати: впадьте на нас! — і горбам: покрийте нас! Бо коли так обходяться з деревом зеленим, що тоді з сухим буде?»  

Прошу Тебе, Ісусе, щоб у молитві та в побожних учинках я пам’ятав про остаточну мету всього, що роблю, а нею є спасіння душ: і моєї, і тих, за кого маю молитися.

Ісусе, спраглий душ наших, помилуй нас!

Стояння ІХ
Ісус втретє падає під хрестом

Ісусе, радосте Ангелів! Найбільше, чого не можу зрозуміти в Хресній дорозі, — це Твої падіння. Тому що Ти Святий, Ти Бог Кріпкий, — і Ти падаєш! Тож хіба не сказано в Писанні, що «ангелам своїм Він повелить про Тебе, щоб берегли Тебе на всіх Твоїх дорогах» (Пс 91,11)?

Те, чого я не розумію, не означає відразу того, що це неможливе або що це неприйнятне. Те, чого не розумію я, — не розумію зараз; тому мушу з цим погодитися, маю це прийняти серцем: Твою слабкість і падіння на Хресній дорозі. Маю прийняти, а не відразу розуміти: слабкість своїх братів у вірі та їхні падіння. Особливо маю прийняти слабкість тих у Церкві, кому так сильно довіряю: своїх сповідників, священників, монахів і монахинь. Не зрозуміти, а прийняти: людина може впасти, бути слабкою, знесиленою і немічною, — але це зовсім не означає, що вона перестає бути людиною. Просто вона ніколи не була Богом. Але якщо Ти, мій Господь і Бог, падаєш на Хресній дорозі, то чому мене так зачіпає гріх мого брата і сестри у вірі? Чи ж не говорить він мені про мій власний гріх і моє падіння, якого я боюсь і який соромлюсь визнати перед Тобою і собою?.. 

Ісусе, в цьому стоянні я хочу прийняти Твоє падіння з любові до Тебе і заради спасіння душ!

Ісусе, Боже наш, помилуй нас!

Стояння Х
З Ісуса знімають шати

Ісусе предивний! На це стояння не хочу дивитися: Ти, мій Господь і Бог, якого я люблю і безмежно шаную, стаєш переді мною та всіма навколо Тебе — зовсім голим.

Твоє Тіло мені нагадує про те, що відбувається на кожній Святій Месі. Ось слова священника: «Беріть і їжте, це є Тіло Моє»; і його жест, коли перед усіма вірними він показує святу Гостію, тобто Тебе, — але такого ж смиренного, незахищеного, голого Тебе в Євхаристії, як і на Голготі.

В цьому стоянні я прошу Тебе про милосердя для всіх людей, які святотатськи, тобто у стані тяжкого гріха, приймають Святе Причастя, бо якщо не розкаються, то отримують дуже сувору кару — пекло. Прошу для них Твоєї ласки покаяння!

Ісусе, спраглий душ наших, помилуй нас!

Стояння ХІ
Ісуса прибивають до хреста

Ісусе найтерпеливіший! Болісно навіть дивитися, як Твої руки і ноги пробивають іржаві цвяхи; як солдати немилосердно розтягують Твої кінцівки з такою силою і брутальністю, що рвуться сухожилля Твоїх рук і ніг. Хоч я не можу почути, проте розумію, що такий біль неможливо стерпіти без жодного стогону і крику. Але кожен цей біль заради одного: спасіння душ.

У цьому стоянні, Ісусе, я вчусь у Тебе кожен свій біль, смуток, образу — дарувати Тобі, щоб моє терпеливе знесення якогось маленького болю — чи в хворобі, чи в неприємності — принесло хоч маленьке пом’якшення Твого болю. Навіть якщо своїм маленьким учинком я потішу когось, кому боляче чи сумно, то нехай це буде також заради Тебе, заради Твоїх святих ран.

О святі рани Ісуса, не дайте мені вас забути, залишайтеся в моєму серці.

Ісусе, отче убогих, помилуй нас!

Стояння ХІІ
Ісус вмирає на хресті

Ісусе, подателю життя! Дивлюсь на Тебе. В серці суміш болю, смутку, жалю, відчаю — бо людина, яку я любив, померла. Я більше вірю в те, що Ти помер, ніж що Ти живий… Вірю більше в те, що Тебе більше немає, — адже Ти перестав дихати, голова схилилась на плечі, Твій погляд застиг. Чи ж маю не сумувати і не плакати? Безперечно, маю право пережити свій траур, свій смуток і жаль; маю плакати. Проте я не повинен впускати у серце розпач і зневіру, а повинен відкидати їх словами надії:

«А праведник, хоч і вмре передчасно, знайде спокій… Він сподобався Богові й він полюбив його, а що жив між грішниками, то й переніс його. За короткого часу ставши досконалим, він виповнив довголіття, душа бо його Господеві була вгодна, тим і забрав Він його поспішно з‑посеред лукавства. Люди ж те бачать, та не розуміють, їм і на думку не спадає те, що ласка й милосердя — для вибранців його, і опіка — для святих Його. Праведник покійний осуджує безбожників живучих; а юність, яка до досконалості швидко дійшла, — неправедника багатолітню старість.
Бо вони кінець мудрого бачать, але не розуміють, що Господь вирішив про нього і навіщо його забезпечив» (Мудр 4, 7.10. 13-17).

Ісусе, короно всіх Святих, помилуй нас!

Стояння ХІІІ
Тіло Ісуса знімають з хреста

Ісусе, Царю слави! Дивлюсь на Твоїх близьких: Твою Матір, апостола Йоана, Марію Магдалину, Марію Клеопову, інших жінок, на Йосифа з Ариматеї та Никодима. В момент смутку і болю треба бути разом із тими, хто Тебе любив і любить. Всі вони, які зустрілись під хрестом, — різні люди; однак їх об’єднує одне: любов до Тебе. Коли ми розділені, коли в незгоді, — це точний знак того, що ми відійшли від Тебе і від Твого хреста, Господи!

Ісусе, Боже миру, помилуй нас!

Стояння XIV
Тіло Ісуса покладено до гробу

Ісусе, притулку наш! Дивлюсь на те, з якою турботою всі дбають про належний похорон для Тебе: Йосиф з Ариматеї вирішує формальності у Пилата, тобто влади, щоб Твоє тіло не поховали в одній могилі з розбійниками; віддає свій гріб, який напевно коштував дорого. Жінки поспішають скоренько намастити Твоє тіло пахощами, але не встигають — бо заходить сонце і настає час суботнього відпочинку. Треба йти додому, чекати на час, коли можна буде закінчити похоронні обряди. Приходить мені думка: а що якби жінки не послухалися заповіді суботнього відпочинку і, всупереч забороні, намастили в суботу тіло Ісуса, адже це Ісус, — треба… Тоді б напевно не треба було Марії Магдалині йти першого дня тижня до гробу з іншими жінками-мироносицями, і тоді вони б не зустріли Воскреслого!..

Остання наука, яку Ти даєш мені на цій Хресній дорозі, це приклад останнього вчинку милосердя щодо тіла: «померлого поховати». Я вчуся робити те, що повинен робити, — а все інше довіряю Господу, щоб зустрітися з щастям Воскресіння.

Ісусе, чесноти прикладе, помилуй нас!

Закінчення

Дякую Тобі, Ісусе, Боже наш, за те, що Ти відповідав мені на цій Хресній Дорозі своїм добрим поглядом, у якому я часом бачу також і докір щодо моїх гріхів та слабкостей. Дякую, що відповідав своїм Словом, яке живе і діяльне, своїми вчинками, які лагідно і терпеливо виправляють мої недбалі або невпевнені вчинки. 

Зараз я повернуся до своїх справ, але наша розмова залишиться вже назавжди в моєму серці, щоб і Ти, і Твої святі рани залишилися в моєму серці живим скарбом, який приносить спасіння: не тільки мені, але й моїм близьким.

Ісусе, скарбе вірних, помилуй нас!