«Господи, хочемо йти святим шляхом Твоєї Хресної Дороги. Стояти на святій землі, по якій Ти ходив, на землі, просякнутій Твоєю Кров’ю. Ми самі постійно в дорозі, на землі нашого життя. Господи, дай нам відкрити, що ця земля також є святою землею. Бо на цій землі Ти теж кажеш нам сьогодні: “Я Є. Я бачив бідування народу Мого. Я Є”».
Бог, який не гидує слабкістю людини. Бог, який постійно бореться за людину і чекає на неї. Бог щоденних змагань із життям, який входить у людську зневагу, в безсилля, сором, розчарування, самотність…
Людина, в якій можна віднайти себе — і зіткнутися зі своїм власним поглядом на світ. Дістатися найглибших місць у серці, які іноді хотілось би приховати від світу й від себе. Поглянути на себе очима тих, хто витріщався збоку на боротьбу Ісуса з хрестом, хамувато коментуючи.
«Мойсей же пас вівці в Їтра, тестя свого, священика мідіянського. Раз погнав він був вівці поза пустиню і прийшов до Божої гори, до Хориву. І з’явився йому ангел Господній у вогняному полумені посеред куща. Глянув він, аж ось вогнем палає кущ, а не згоряє. І каже Мойсей сам до себе: “Підійду лишень ближче та подивлюсь на це велике диво, чому то не згоряє кущ?” Побачив Господь, що він наближався подивитись, та й кликнув до нього з-посеред куща: “Мойсею, Мойсею!” І відповів той: “Я тут!” І сказав: “Не наближайся сюди! Скинь взуття з твоїх ніг: місце бо, що на ньому стоїш — земля свята”. А далі: “Я — Бог батька твого, Бог Авраама, Бог Ісаака, Бог Якова”. І закрив Мойсей лице своє, боявся бо дивитися на Бога. І промовив Господь: “Бачу Я, бачу бідування народу Мого, що в Єгипті, і чую голосіння, що його спричинюють доглядачі. О, Я знаю біль його! Тому Я й зійшов рятувати його з рук єгиптян і вивести його з тієї землі в землю простору і гарну, що тече молоком та медом, на житла ханаанян, хеттитів, аморіїв, перізіїв, хіввіїв та евусіїв. І ось голосіння синів Ізраїля дійшло до мене, Я бачив утиски, що ними пригнітають їх єгиптяни. Іди ж, оце пошлю тебе до фараона, щоб вивів ти народ Мій, синів Ізраїля, з Єгипту”. І сказав Мойсей до Бога: ”Хто ж я такий, щоб мені йти до фараона і вивести синів Ізраїля з Єгипту?” А Бог на те: “Я буду з тобою; ось це буде тобі за знак, що сам Я тебе послав: як виведеш людей з Єгипту, служитимете Богу на цій горі”. І сказав Мойсей до Бога: “Як прийду ж оце я до синів Ізраїля і скажу до них: Бог батьків ваших прислав мене до вас, а вони запитають мене: Як йому на ім’я? — то що мені їм відповісти?” І промовив Бог до Мойсея: “Я той, хто є”. І додав: “Так промовиш до синів Ізраїля:”Я — є” післав мене до вас”. І сказав Бог знов до Мойсея: “Так промовиш до синів Ізраїля: Господь Бог батьків ваших, Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова післав мене до вас. Таке Моє ім’я навіки, і таке Моє найменування з роду в рід» (Втор 3,1-15).
Господи, дай нам, які йдемо за Тобою, відкрити, що наше життя також є святою землею. Бо на цій землі Ти також кажеш нам сьогодні: «Я — Є».
Стояння І
Ісуса засуджено на смерть
Зустріч із брехнею: «підбурює наш народ, забороняє платити податки цезарю». Зустріч із брехнею, шитою такими грубими нитками, що на неї неможливо відповісти; вона така абсурдна, що немає сенсу дискутувати. Як реагує людина, зіткнувшись із такою брехнею, звинуваченнями, наклепами, плітками? Насамперед, мабуть, здивуванням — подивом, що таке взагалі можливо; обуренням — але обурення швидко перетворюється на безсилля, бо що можна зробити? Що відповісти? Як переконати? Ісус мовчить. Він мовчав перед Пілатом і мовчить зараз — в усіх неправдиво звинувачених, у тих, на кого націлено зброю брехні, шитої такими грубими нитками, що немає змоги з нею боротися. Христос мовчить у звинувачених: здивування, подив, що так узагалі можна. Обурення, безсилля, почуття приниження, жахливої несправедливості… Я Є.
Стояння ІІ
Ісус бере хрест
Тягар, якого неможливо уникнути. Обов’язок, якого за нас ніхто не виконає. Страждання, від якого неможливо втекти. Це просто стається, падає на нас. Що відчуває людина в такий момент: страх, паніку? Адже планувала щось зовсім інше, на щось інше сподівалася. Страх, чи впораюся — бо бачу, скільки цього. Страх, чи дам раду, чи зможу, бунт. Бунт — бо все мало бути не так. Бунт — бо чого-чого, але цього я точно не хотів. Бажання втечі. Відгородитися, втекти, виїхати далеко. Або вдавати, ніби мене це не стосується. І знову — страх, бо втекти не вдасться, треба лишитися, боротися, змагатися, нести, страждати… Я Є.
Стояння ІІІ
Перше падіння Ісуса
Перше падіння. Здивування. Дуже неприємно, Здивування — і, може, трохи сорому: чи хтось бачив? Що подумав? Що скаже? Здивування, що все ж забракло сил, що потрібно бути уважнішим. Досі ця дорога здавалася досить безпечною. Так, вона провадить угору й вимагає зусиль, але виглядала простою; а виявляється, на ній більше небезпек, пасток. Зруйноване почуття безпеки, розколота довіра до світу, до людей, до себе важко зростається. Часто вже ніколи не зростеться до кінця. Це всі ті ситуації, в яких ми втратили почуття безпеки, в яких наша довіра випарувалася, як повітря з проколотої кульки. Це всі ті події, які залишили в нас страх і невпевненість… Я Є.
Стояння IV
Зустріч Ісуса з Матір’ю
Важко дивитися в очі, які так на тебе розраховували. Яким колись було обіцяно: засядеш на троні прабатька Давида, будеш великим. Що відчуваєш? Що може відчувати людина, коли дивиться в очі, які розчарував; в очі, які мають святе право сподіватися на щось інше, бо стільки дали, стільки пожертвували. Сором. Збентеження, розчарування, розпач, жаль через завданий їм біль. Всі ті, кому важко дивитися в розчаровані очі; в очі, які мали право сподіватися на щось інше; в очі дружин, чоловіків, дітей. В очі тих, кого мав захистити. В очі тих, кому мав допомогти. Як дивитися їм у вічі? І хто я, якщо їх підвів? Жаль і біль. Сором і зневага. Зневага абсолютно безжальна — бо до себе… Я Є.
Стояння V
Киринеянин допомагає Ісусові
Мабуть, було ще одне падіння, яке не врахували в Хресній Дорозі. Допомога була необхідна. Ти був змушений скористатися нею. Вочевидь, не в змозі був більше сам нести хрест. Що відчуває людина, яка більше не може нести свої обов’язки, свій хрест, те, що хотіла зробити? Що відчуває людина, якій потрібна допомога, бо сама вона не дає собі ради? Людина, якій конче потрібна допомога іншої людини, а та, своєю чергою, зовсім не має на це бажання і навіть не приховує цього? Приниження, безсилля, залежність? Сором, бо є тягарем? Відчуття, що ти зайвий, непотрібний, що завдаєш клопоту іншим? Я Є.
Стояння VІ
Вероніка обтирає обличчя Ісуса
Що Ти відчуваєш, коли вона вибігає з натовпу зі шматком полотна, коли ніжними, але рішучими рухами прикладає його до Твого обличчя, витирає з нього кров, бруд, пил, сльози, піт? Адже не мусила. Дуже ризикувала. Багато змушена була в собі подолати. На її думку — на думку душі та совісті, — Ти був того вартий. Варто було вибігти з натовпу і витерти Тобі обличчя.
Що відчуває людина, до якої вибігають зі шматком тканини? Людина, яку інша людина визнала вартою того, щоб вибігти до неї, щоб витерти їй лоба, щоби втерти її сльози? Вдячність? Гідність? Гордість, що вона для когось важлива? Крихкість? Я Є.
Стояння VІІ
Друге падіння Ісуса
Ще одне падіння. Адже мав іти обережніше, вже мав бути уважнішим, уже знав, що треба дивитися під ноги, зважувати кожний крок, робити його розсудливо, знаючи, що втомлені ноги можуть будь-якої миті підвести. Чергового падіння не мало бути. Можна мати претензії тільки до себе.
Що відчуває людина, яка вже стільки разів обіцяла собі, що буде уважною, що такого більше не станеться, що вже більше не підведе, що більше не впаде? Розчарування? Почуття, що ти — ніхто, що нічого не значиш, нічого не можеш, навіть щодо себе? Смуток, жаль, приниження? Але від кого це приниження? Насправді — від себе. І огида, відраза, зневага — хто я такий! Навіщо я взагалі, щоб мені!.. Я Є.
Стояння VІІІ
Ісус зустрічає жінок, що плачуть
Не йдеться про те, щоб поставити діагноз, оцінити. Вони справді могли бути зворушені. А можливо, шукали сенсації; спонукали одна одну до плачу; може, належали до якогось братства, яке опікувалося засудженими, й ритуально їх оплакували? Йдеться не про те, щоб їх оцінювати, дізнатися, що могло ними керувати. Він каже: «Не плачте наді Мною». Якесь велике почуття нерозуміння, непорозуміння. Не про це тут ідеться. Не про те, Господи, Тобі йшлося, щоби плакати над Тобою. Не про це Тобі йдеться в цій Хресній Дорозі, щоб по Тобі плакати. Бо Ти вже — Воскреслий. Людина, яка раптом опиняється в якійсь великій самотності, хоча й серед людей. Незрозумілий, не в змозі чітко сформулювати, що в Твоєму серці і в Твоєму розумі. Замкнений у собі, як у фортеці без вікон. Такий самотній з тим, що несе, з тим, що болить, з тим, що на Нього чекає. Не раз самотній самотністю, помноженою стараннями інших, які хочуть бути поруч: щось сказати, порадити, якось прокоментувати, якось відреагувати. З різних причин, які немає сенсу відслідковувати й оцінювати. У цій безмежній самотності, покинутості, віддаленості — як за товстим звуконепроникним склом, що розділяє нас посеред наших страждань, у гіркоті і знеохоченні… Я Є.
Стояння ІХ
Третє падіння Ісуса
Бракує слів. Що ще можна сказати? Ще один день, ще раз, ще одне падіння. Розпач. Це почуття не яскраве. Радше, смакує і пахне байдужістю. Коли немає сил, то вже не хочеш розплющувати очей назустріч новому дню. Ще раз узяти в руки й на плечі те, що мусиш узяти в руки й на плечі. Ще раз підвестися, спробувати ще раз, хоча б витримати… Ще раз. У порожнечі, в безглузді, заціпенінні, браку сил… Я Є.
Стояння Х
З Ісуса здирають одяг
Сором. Але такий нестерпний, що аж вивертає нутрощі й витискує сльози з очей, і водночас змушує заплющитися. Сором. Навіть не через оголеність, не через те, що стало відкритим, що виявилося, що вимовлено вголос. А насамперед сором, що можна так зі мною вчинити, що достатньо одного слова, одного поштовху, одного удару, одного пострілу, однієї плітки. Що можна зі мною це зробити, без великих зусиль, безкарно. Що можна зробити це тим, кого люблю. Що можна в одну мить вирвати у мене те, що, зрештою, має право належати мені, що я маю право вважати своїм; те, на що маю право: мою безпеку, мою приватність, мою гідність, мої плани, надії, мрії. Якщо можна так зі мною вчинити, то… що я? Хто я? Сором і нікчемність. Нестерпні до болю, до серцевини… Я Є.
Стояння ХІ
Ісуса прибивають до хреста
Стук молота. Невимовний біль, коли цвяхи пробивають зап’ястя і стопи. І за мить — зовсім нове відчуття: вже не можеш поворухнутися, вже не зробиш ані кроку, не підведеш руки — нічого не можеш зробити. Ти — як річ: нерухомий, тебе завжди можна перетягнути до стовпа. Почуття втрати, безповоротність того, що сталося, невідворотність, опредметнення; почуття, що ти менший, ніж був; менший за людину — річ, із якою можна зробити будь-що, бо вона видана на милість і немилість інших. Це Ти, Господи, відчував, прибитий до хреста? Це Ти відчуваєш у людях, які лежать нерухомо вдома, в лікарнях, у госпісах, притулках; у поранених, хворих, старих, збентежених, зв’язаних?.. Я Є.
Стояння ХІІ
Смерть Ісуса
Смерть, тобто абсолютно невідоме. Крайнє виснаження. Кінець. Смерть в усій своїй жорстокості й жахливості, хоч би яка вона була, — повний, остаточний кінець. Застигають усі м’язи, нічого більше не відбувається. І цей страх за мить до того, бо невідоме завжди лякає. Бо завжди лякає невідома людина. У цьому страхові, боязні, жахові — Я Є.
Стояння ХІІІ
Тіло Ісуса знімають з хреста
Є цікава у своїй жахливості гра слів у євангеліста, коли він пише про Йосифа Ариматейського, який пішов просити у Пілата тіло Ісуса. Йосиф просив «soma», тіло, тобто людину з усією її природою: із залежністю тіла від емоцій, психіки, від духа. А Пілат видав йому «sarks», плоть — Ісуса як шматок м’яса з бійні. Ця Хресна Дорога і про це також. Про те, чого не видно під поверхнею «sarks», під поверхнею м’яса, обтягнутого шкірою, під поверхнею мозкових звивин, під усіма тими поверхнями, з яких ми складаємося, які несемо в собі. Ця Дорога саме про це — «sarks» це затуляє і приховує, — і про те, що Ти в усьому цьому є, і про те, що запрошуєш нас, щоб ми теж були там — із Тобою, і з іншими. Щоб шукати те, що євангеліст описав словом «soma» — людяності Бога в людяності людини. Бо там, звідти, як із середини палаючого куща терну, Ти постійно нам кажеш: Я Є.
Стояння ХІV
Поховання Ісуса
Добраніч, трояндовий цвіте, добраніч, любий Ісусе. Добраніч.
Колискова для мертвого Бога. Колискова для мертвої людини. Молитва — бо її, зрештою, належить промовити над могилою. Молитва, якою хтось, за єврейським звичаєм, помолився того вечора п’ятниці за Ісуса. «Хай ім’я Господнє буде возвеличене й святе у світі, який Він створив по своїй волі. Нехай Його Царство панує у вашому житті й за днів ваших і в житті всього дому Ізраїлю, нині й завжди. Амінь».
Молитва за мертвого Бога і за мертву людину. За кожного вбитого. Молитва за Бога, який помер в людях, що вбили Його в собі. Молитва за людей, які померли в Богові, хоча Він хотів, щоб вони жили, і для цього створив їх. Мертвому Богові в людях — і людям, померлим у Богові. Вічний відпочинок дай їм, Господи, а світло віковічне нехай їм світить. Нехай відпочивають у мирі вічному. Амінь.
У дочасному неспокої та у вічному мирі Ти невтомно повторюєш: «Я Є».
Боже, прошу Тебе про найважче: про благодать, щоб у кожному стражданні мого життя я зумів побачити хрест Твого Сина, прославляти в ньому Твою святу, незбагнену волю, бути з Твоїм Сином на Його Хресній Дорозі так довго, як Ти захочеш. Зроби так, щоб я був чутливим до Твоєї слави, а не лише до свого доброго самопочуття. Тоді я також зможу витримати не один хрест як покуту за свої гріхи.
Нехай страждання не наповнюють мене гіркотою, а роблять зрілим, терпеливим, безкорисливим, лагідним і спраглим тієї Країни, в якій немає страждань, і того дня, коли Ти утреш усяку сльозу з очей тих, хто Тебе любив, і хто попри біль вірив у Твою любов, і попри ніч — у Твоє світло. Нехай хрест мого Господа буде мені взірцем; нехай буде моєю силою, зміцненням; нехай буде вирішенням будь-яких незрозумілих проблем, світлом усіх ночей.
Дай нам віднаходити гордість у хресті нашого Господа Ісуса Христа. Дай нам стати зрілими у справжньому християнському бутті й житті, щоби хрест був для нас уже не нещастям і незрозумілим абсурдом, а знаком Твого обрання, таємничим, надійним знаком, що ми — Твої навіки. Адже «вірне слово: коли ми з Ним померли, то разом з Ним будемо й жити. Коли страждаємо, то з Ним будемо й царювати» (2 Тим 2,11‑12).
Отче, хочемо все поділяти з Твоїм Сином: Його життя, Його божественну славу, а також Його страждання і смерть. Дай нам тільки разом із хрестом сили нести його. Дозволь нам також пізнати у хресті його благословення. Дай нам такий хрест, про який Твоя мудрість знає, що він може служити нашому спасінню, а не погибелі.
Христе, живи в мені, страждай в мені — більше я нічого не хочу. Бо якщо маю Тебе, то я багатий; то в Тобі я знайшов силу і тріумф свого життя. Амінь.
фінансово.
Щиро дякуємо!
