Месіанська Хресна Дорога

Месія і місія — слова, схожі за звучанням. Месіанська Хресна Дорога містить роздуми, збудовані на таємничих пророцтвах Старого Завіту. А також вона може кожному з нас щось сказати про нашу місію.

Вступна молитва

Господи Ісусе, Твій прихід заповідали пророки Старого Завіту. Ми знаємо, що Твою місію на землі вичікували всі покоління грішного людства. Дивлячись на наслідки Твого перебування на землі, ми відчуваємо, що Ти не звичайний пророк або політичний месія, але справжній Помазаник, завдяки якому ми маємо доступ до Бога.

Кожне месіанське провіщення відкриває нам нову таємницю про Тебе і Твою місію. Хочемо через роздуми над цією Хресною Дорогою згадувати те, як сильно Бог мусив любити світ, щоб видати за нас свого власного Сина. Бо ми не були варті ані краплі Його Божественної Крові.

Однак Отець із любові до нас вирішив сплатити наші борги й віддати Тебе у наші руки. Будемо перепрошувати за те, що не завжди розпізнаємо в Тобі Месію, а через скам’янілість наших сердець відсторонюємося, відсуваємо від себе Твоє спасительне діло — діло Любові Розіп’ятої.

Стояння І
Ісуса засуджено на смерть

«І взяв я тридцять срібних і вкинув у дім Господній, у скарбницю. Потім поламав я другу палицю, Пов’язь, щоб розірвати братерство між Юдою та Ізраїлем» (Зах 11, 13б-14).

Пророк Захарія заповідає зраду, яку вчинить Юда. Це не безкорислива зрада. Вона мала свою ціну. Неповинна людина, друг, був оцінений у тридцять срібняків. Знак братерства був зламаний. Шляхи двох близьких людей розійшлися. Кожне таке розставання залишає по собі рану, яка стає свідченням проти егоїзму, жадібності й підступності.

Доля Юди — засторога для всіх, хто пробує зробити власний бізнес на Ісусі. Суд, який відбувається над Ісусом, є тільки підтвердженням, що людські цілі часто не згідні з Божими задумами. Смертний вирок припечатує зраду, яка знищила життя Юди, а одночасно відкрила новий розділ у спасительному ділі Месії.

Ти, що за нас терпів рани,
Ісусе Христе, змилуйся над нами.

Стояння ІІ
На Ісуса покладено Хрест

«Навіть друг мій, що я на нього покладався, що жививсь моїм хлібом, і той наставив п’яту на мене» (Пс 41,10).

Ісус назвав своїх учнів друзями. Стосунки, що єднали Ісуса з ними, виходили далеко за рівень «учитель-учень». Ісусові дорога кожна людина. Кожна людина щось означає. За кожну людину варто віддати життя. Довіра, яку Ісус покладав на учнів, опиняється під випробуванням. Вистоять тільки ті, хто знає свою слабкість, і водночас сильно любить.

Хрест на раменах Ісуса показує нам, що у стосунках із Ним тільки ми підводимо. То наше уповання на Нього — недостатнє і браковане. Він, попри це, охоче забирає те, що не Його. Бере на себе наші слабкості й вади. Дивиться в небо і просить Отця за нас. Благає про прощення зраненої довіри і дружби.

Ти, що за нас терпів рани,
Ісусе Христе, змилуйся над нами.

Стояння ІІІ
Ісус уперше падає під хрестом

«Його мордовано, та він упокорявся і не розтуляв своїх уст; немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав він уст» (Іс 53,7).

Ісая підкреслює смиренне налаштування Стражденного Слуги Ягве. Він дає себе мордувати і мовчить, так ніби цим мовчанням хоче показати, що слів не завжди достатньо, щоб виразити любов до того, кого любиш. Падіння Ісуса має природно викликати крик розчарування й болю. Але так не сталося.

Тихість і сумирність серця Ісуса здатні подолати знеохочення і незручності, яких завдає несення хреста. Мовчазний Ісус стає викликом, бо Його вже ніхто не може впіймати на слові. Він стає видимим словом, яке своїми ділами свідчить правду. Коли навчав, Ісус серед багатьох своїх рис вказав ці дві як особливо важливі для наслідування. Тільки тихість і сумирність можуть надати сенсу Хресній дорозі, що зробилася в криках і гордині людей.

Ти, що за нас терпів рани,
Ісусе Христе, змилуйся над нами.

Стояння IV
Ісус зустрічає свою Матір

«Ти ж, Вифлеєме-Ефрато, занадто малий єси, щоб бути між тисячами Юди. З тебе вийде мені той, хто має бути Володарем в Ізраїлі; його походження із давніх-давен, з днів споконвічних» (Міх 5,1).

Пророк Міхей вказує місце народження Месії. Вибраним містечком стає Віфлеєм Давидів. Тиха місцина, без якогось особливого значення для великої Римської імперії. Саме там Марія першою побачить Втіленого Бога. У холоді й кам’яних яслах Віфлеєма вже є далеке відлуння труду, за який Ісус візьметься заради спасіння світу.

Зустріч із Матір’ю на Хресній дорозі посилює незвичайну єдність між ними. Ісус розуміє Марію, а Вона любить Його не тільки як Сина, але також як перша християнка. Узи тіла і крові посилюються духовним зв’язком. Саме вони зроджують неустанну присутність і завіт, який єднає новий Ковчег Завіту з Її найціннішим Скарбом. Уже назавжди Мати і Син залишаться близько один до одного. Їх єднає безконечно багато! Їхню любов не здолає навіть сама смерть. А їхня взаємна туга приведе їх у кінцевому підсумку до Неба.

Ти, що за нас терпів рани,
Ісусе Христе, змилуйся над нами.

Стояння V
Симон із Киринеї допомагає Ісусові

«Тому я дам йому, як пай, премногих; він з сильними буде ділити здобич, бо видав на смерть свою душу і був зачислений до лиходіїв, коли він узяв на себе гріхи багатьох і за грішників заступався» (Іс 53,12).

Стражденний Слуга Ягве несе гріхи багатьох. Він не вибирає, не кидає жереб, не визначає ваги людських провин. Бере їх- усі й без винятку, бо так бажає Отець. Він дає вписати себе до грона злочинців і погорджених. Перебуває з грішниками та їсть із ними. Не бридиться жодним із них. Засуджує гріх, а водночас ніколи не засуджу. Іншу людину. Симон — навпаки. Йому не подобається ідея нести чужі провини.

Примушений допомагати — це образ кожного з нас. Ми, капризні, розпещені, самовпевнені й ліниві, живемо зосередженими на своїх власних проблемах. Всі інші — то чужі, не варті навіть нашої найменшої уваги. Як же це відрізняється від позиції Ісуса та Його вчення! — але ж Він зробив для нас усе. На жаль, ми цього не можемо сказати про нашу поведінку стосовно Нього.

Ти, що за нас терпів рани,
Ісусе Христе, змилуйся над нами.

Стояння VI
Свята Вероніка обтирає обличчя Ісуса

«Гадає, нібито він знає Бога, сином Господнім себе самого називає. Він — утілений докір думкам нашим, нам тяжко і глянути на нього. Життя ж його не таке, як в інших, і поведінка його дивацька» (Мудр 2, 13-15).

Праведник із Книги мудрості є докором сумління для тих, хто тільки вважає себе праведними. Своєю поведінкою він не нагадує інших. Він — знак спротиву, щодо якого не залишаться байдужими ті, хто вбачає в ньому загрозу і блюзніра. Таке звинувачення висунули проти Ісуса. Однак у цьому випадку слова погрози втілено в дію. Вигляд Ісуса бичованого, скривавленого і приваленого хрестом, не приваблював.

Страждання й близька смерть здаються навіть відразливими для оточення. Але є один виняток. Вероніка бачить більше, ніж біль і страждання. Закривавлене обличчя — не перешкода для неї, щоб зберегти його у пам’яті й на полотні. Негарний вигляд страждання приховує коханого Спасителя, а Він завжди — найкращих серед синів людських.

Ти, що за нас терпів рани,
Ісусе Христе, змилуйся над нами.

Стояння VII
Ісус падає вдруге

«Слуга мій Давид буде царем над ними, і пастир один буде над усіма ними. Вони в заповідях моїх будуть ходити, і мої установи будуть берегти й їх виконувати» (Ез 37,24).

Езекиїл вимовляє пророцтво про Царя-Месію, який втішатиметься послухом і повнотою влади. Він стане для свого народу не тільки могутнім володарем, але також пастирем. Піклуватиметься про своє стадо: буде його оберігати, годувати у відповідний час і захищати від небезпек. Месіанські часи перевернуть світ догори ногами. Щастя буде вже не тільки гаслом, але дійсністю, доступною для кожного, хто увірує.

Месія, оточений славою, запанує над усім світом і керуватиме ним вічно. Езекиїл, однак, іще не знає, що аби увійти в таку славу, треба спершу повиснути на хресті й віддати своє життя за народ. У Божому плані треба спочатку впасти, щоби потім бути вознесеним понад усе. Також і наш Пастир падає, вже вдруге. Однак Ісус у кожному своєму жесті, ба навіть у кожному своєму падінні, підтверджує, що він є Істинний Цар — Цар, якого світ іще не бачив.

Ти, що за нас терпів рани,
Ісусе Христе, змилуйся над нами.

Стояння VIII
Ісус утішає жінок, що плачуть

«На дім Давида й на мешканців Єрусалиму зіллю дух ласки та благання, і вони глядітимуть на мене, якого прокололи, і голоситимуть по ньому, як по синові одинакові, й будуть гірко плакати по ньому, як плачуть по первородному» (Зах 12,10).

Дім Давида оплакує свого єдинородного з побожності. Цей великий плач підноситься до неба і волає про помсту над несправедливістю й утиском. Над Єрусалимом, однак, тяжіє прокляття. Це місто вбиває пророків! Воно глухе до Божого волання і повчань.

Жінки здатні співчувати Ісусові й проливають сльози так, начебто втратили власних синів. Вони не закрили серце перед болем іншої людини. Їхню вразливість Ісус помічає і дає їм останні настанови. Вони мають потурбуватися про майбутнє своє і своїх дітей. Цим вони мають дати свідчення, що життя на цьому світі не є повнотою життя. Тільки прохід через спасительну смерть Божого Сина дозволяє увійти в життя, яке ми називаємо вічним. Там уже немає плачу ані лементу. Там безроздільно царює тільки любов.

Ти, що за нас терпів рани,
Ісусе Христе, змилуйся над нами.

Стояння IX
Ісус падає втретє під тягарем хреста

«Плечі мої віддав я тим, які мене били; щоки мої тим, які бороду в мене рвали; обличчя мого не відвертав я від плювків та глузування» (Іс 50,6).

Укотре пророк Ісая дає зрозуміти, що Месія буде зганьблений. Удари падають на обличчя. Обличчя, в якому відображається Божий Лик. Уже самий погляд на Лик Бога повинен викликати страх і трепет, а що вже — кидання зневаг і опльовування! Син Божий має міць, яка перевищує всі людські сили і старання; однак Він віддає себе немовби на немилість своїх переслідувачів. Може, саме тому їхня постава виглядає такою непримиренною.

Складно не мати враження, що третє падіння мусило викликати у солдатів і натовпу обурення. Ісус, якого вони слухали, стверджував же, що Він — Син Божий, а тепер не може навіть звестися на ноги! За такі слова, на їхнє переконання, Він заслужив свою ганьбу і плювки. Ісус, повнота моці Божої, зносить висміювання і зневагу. Він не шукає помсти, не проклинає, не нарікає на людей. Він з любов’ю торкається землі і піднімає важкий хрест.

Ти, що за нас терпів рани,
Ісусе Христе, змилуйся над нами.

Стояння X
З Ісуса здирають одяг

«Одежу мою ділять між собою, і на хитон мій жеребок кидають» (Пс 22,19).

Псалмоспівець дає вказівку щодо одягу, який матиме Месія. Розподіл і кидання жеребу нагадує ігри пройдисвітів у корчмі. Нікого не хвилює людина, що носила ці шати, поплямовані кров’ю. Йдеться про забаву і можливий зиск. Ніхто не думає про те, що було раніше, ані — що ще гірше — яким буде фінал. Позбавлення єдиного, що було, для людини означає повністю покластися на волю Божу.

Під час знімання одягу Ісус думає про тих, які, власне, нічого не мають, а водночас багаті Богом. То саме в них — Боже уподобання. Ті вбогі, чиє серце чисте і містке. Вони мають право отримати більше, бо вони спроможні це прийняти. Не в достатках і багатствах цього світу, але у відкритості на Божу допомогу наше спасіння. То саме там Господь окриє нас плащем своєї справедливості.

Ти, що за нас терпів рани,
Ісусе Христе, змилуйся над нами.

Стояння XI
Ісуса прибивають до Хреста 

«Вони клали полин мені до страви, і в згазі моїй напували мене оцтом» (Пс 69,22).

Полин, про який говорить псалом, не був знеболювальним засобом. Він мав пришвидшити виконання суворого вироку. Всі поспішали побачити смерть блюзніра і обманщика. Оцет символізує зіпсуття, яке керувало обвинувачами і виконавцями покаранням. Нутро наповнюється гіркотою. Розпочинається внутрішній біль, який нема чим пом’якшити.

Гіркота, яку відчуває Ісус, переносить нас подумки до всіх непотрібних слів, учинків і постав, які виходять із нутра людини. То саме вони роблять нас нечистими. Людина має в собі здатність паскудити навіть найсвятіші речі: забруднює сумління, ослаблює вільну волю, дозволяє несправедливості оселитися у своєму серці.

Ти, що за нас терпів рани,
Ісусе Христе, змилуйся над нами.

Стояння XII
Ісус вмирає на хресті

«І станеться в той день, — слово Господа Бога, — я сонцю заповім заходити опівдні, нашлю серед ясного дня пітьму на землю» (Ам 8,9).

Пророк Амос написав, що створіння оплакуватиме свого Творця. Попри те, що воно позбавлене душі й розуму, — пізнає, на що здатна людина, вінець творіння. Темрява опівдні — це великий знак, що сталося щось страшне і незвичайне водночас. Похитнулися фундаментальні закони Всесвіту. Опора землі хитається і кожен питає про причину цієї темряви.

Світло гасне, безповоротно прикликаючи смерть, яка огортає тіло Ісуса. Вона ослаблює, скорочує дихання, аж зрештою паралізує змучене тіло. Вже не тільки на небі, але також перед очима робиться темно. Ісус віддає Духа в руки отця. Однак смерть залишається обманутою! Її час уже порахований За три дні з цієї темряви засяє нове світло, що буде незгасним. Настане час, коли ночі більше не буде, а світлом для всіх стане Агнець.

Ти, що за нас терпів рани,
Ісусе Христе, змилуйся над нами.

Стояння XIII
Тіло Ісуса знімають з хреста

«В одній хаті їстимуть (її); нічого з м’яса не виносити поза дім, ані кісточки не переломите в ньому» (Вих 12,46).

Мойсей дає настанови, які вбережуть ізраїльтян перед останньою і найстрашнішою карою. Пасхальна ніч є насамперед знаком, що Господь піклується про свій народ. Він не залишається байдужим до його страждань. Також дві тисячі років тому Пасха добігала кінця. Все відбулося відповідно до стародавнього звичаю. Агнець непорочний і Його Кров урятували люд від знищення. У смерті Ісуса є певна непорочність. Так як агнець, якому не ламали кісток, Ісус теж був «цілим» відданий Матері.

У цьому образі вимальовується постава Церкви, яка ніжно приймає під опіку Тіло і Кров Ісуса. Живлені цим образом та істинним Тілом Христа, ми віднаходимо сенс того, що сталося. Також пробуджується надія, що й кінець усього буде звитягою самого Бога.

Ти, що за нас терпів рани,
Ісусе Христе, змилуйся над нами.

Стояння XIV
Тіло Ісуса покладено до гробу

«Гріб йому призначили разом з безбожними, і з злочинцями його могила, хоч він і не вчинив насильства, і не було обману в устах у нього» (Іс 53,9).

Гріб між безбожними — це місце відторгнення. Бути похованим поміж чужих виглядає страшною карою навіть по смерті. Водночас над усіма катами тяжіють слова пророка Ісаї, який нагадує, що Месія нікому кривди не завдавав, ба більше — в Його устах не було обману. Все, що Він казав, було правдою. Тепер це вже не має значення. Гріб Йосифа з Ариматеї став свідком надзвичайної події. То в ньому тіло Спасителя буде турботливо покладене і забальзамоване. Гробниця стала скарбницею. Вона чекає на відповідний момент, щоб зерно, вкинуте в землю, дозріло.

На третій день гробову темряву просвітлило сяйво життя, яке вже ніколи у гріб не повернеться. Мертвий Ісус оживе і дасть тим самим надію, що наша віра не позбавлена підстав, і ми маємо очікувати свого воскресіння.

Ти, що за нас терпів рани,
Ісусе Христе, змилуйся над нами.

Стояння XV
Господь Ісус воскресає

«Тим то й радується моє серце, і душа моя весела, і тіло моє спочине безпечно.Бо не покинеш душі моєї в Шеолі і не даси твоєму побожному уздріти зітління» (Пс 16,9‑10).

Мав рацію Псалмоспівець, коли з вірою записав слова про вихід Месії з Шеолу. Він був там тільки на мить! Також і там проголосив душам радісне послання про визволення з гріха та смерті. Він забрав із собою всіх праведників і повернувся до життя. Те, що виглядало як провал і поразка, остаточно виявилося тріумфом.

Бог укотре здивував людей. Він не міг нас покинути самих. Він знав, що смерть має бути переможена. Ісус розпочинає нову місію, яка вийде далеко поза гріб і Єрусалим. Він переказує владу Церкві й хоче, щоби в усіх кінцях світу й до кінця часів вона проголошувала великоднє послання. Люди всіх мов, націй і народів із нетерпінням чекають, щоб їх принесли надію і радість Євангелія!

Ти, що за нас терпів рани,
Ісусе Христе, змилуйся над нами.

Молитва на завершення

Наш Месіє і Спасителю, дякуємо Тобі за кожну секунду Твоїх Страстей. Нехай Твоя Хресна дорога заохотить нас старанніше йти Твоїми слідами. Віддали від нас страх перед хрестом, щоб нашою їжею було тільки виконання волі Отця. Уповаємо, що як розіп’ятий і воскреслий Господь, Ти поглянеш на нас милостиво і дозволиш радіти перебуванню в Твоїй близькій присутності!

Переклад CREDO за: о. Матеуш Шершень CSMA, Aleteia