Єдність Христова — у першу чергу внутрішня

Роздуми над Словом Божим на четвер VII Великоднього тижня

«Отче святий, благаю не лише за них, а й за тих, хто повірить у Мене, … щоб усі були одне…» Сьогоднішнє Євангеліє є частиною т. зв. архиєрейської молитви Ісуса за своїх учнів під час Останньої Вечері.

Часто, говорячи про єдність, ми маємо на увазі єдність інституціональну: об’єднання католицької Церкви з Церквами православ’я, зближення з протестантами тощо. При цьому можемо випустити з уваги, що Ісусові йшлося передусім про єдність на рівні людина — людина, щоб Його учні не сварилися між собою, сперечаючись за почесні місця (див. Лк 22, 24нн, пор. Лк 14, 9), а, навпаки, втілювали в практику заповідь «любіть одне одного, як Я полюбив вас», тобто любов’ю самовідданою і жертовною.

Коли чуємо заповіт Ісуса «щоб усі були одне», думаймо не стільки про перспективи екуменічного руху (хоч це й важливо), але, перед усім, про власну спільноту, парафію, де часом так багато ще треба зробити для цієї єдності.