Радісні таємниці Розарію на Адвент

Вселенська Церква складається з численних спільнот, більших чи менших, різних рухів і послідовників духовності. В Ольштині (Польща) діє «Товариство КОНСОЛАТА», назване за ім’ям с. Консолати Бетроне.

Ім’я «Консолата» означає «утішителька». Духовною дорогою с. Консолати Бетроне стало «втішати Серце Ісуса». Послідовники її духовності розвивають «шлях малих душ». Іти шляхом Слугині Божої с. Консолати — це ставати смиренним винагородженням Пресвятому Серцю. «Ісус об’являє мені найприхованіші муки свого Серця, викликані невірністю присвячених Йому душ», — записала черниця у духовному щоденнику в день 9 листопада 1934 року.

Сестрі Консолаті Бетроне наш Господь об’явився, кажучи: «Не думай про Мене як про суворого Бога, бо Я насамперед Бог любові». В цьому руслі тривають духовні вправи, які провадить «Товариство КОНСОЛАТА», та всі їхні роздуми, до яких можна долучитися. Насамперед ідеться про любов. Маленька душа, відкриваючись на любов, робить велику справу, робить її тихо і ніжно, втішаючи зранене Серце Бога.

Радісні таємниці Розарію на Адвент

І таємниця: Благовіщення

Бог так сформував душу Марії, що Вона від народження жила у відкритості на Божий світ. Із дитинства любила Бога, і Її серце належало Йому. Вона жила в такій великій близькості з Ним, що Його світ, Його дійсність була для Марії реальною. Вона присвятила Богові все. Не уявляла іншого життя, як тільки з Ним, у прихованому єднанні.

Ця відкритість на Бога, відкрите серце приносить плоди незвичайних подій у житті душі. Бо така душа пізнає Благовіщення — тобто дару бути обдарованою великою любов’ю Бога, який через цю душу прагне принести плоди.

Таким плодом є Ісус. Тоді, коли душа насправді відкривається на Бога, коли вона Його прагне, тужить за Ним, коли кохає, — тоді любов Бога єднається з такою душею, і в ній народжується Ісус, Його життя в душі. Це чудесне і незбагненне. Така душа живе з Ісусом, прихованим у ній, живе щомиті з Ним, і в кожну секунду вона — з Ним, у Ньому і для Нього. Вона Його любить і люблена Ним.

Відкриймо свої серця, щоб любов Божа принесла плоди Ісусового життя в нас.

ІІ таємниця: Відвідини св. Єлизавети

Душа, яка живе у з’єднанні з Богом, відкривається на світ Бога. Така душа уже живе інакше. Вона має в собі Божі думки, вона виконує Божі плани. Душа така несе це Боже життя іншим людям. Хоч вона живе зі своїм Коханим у глибині, у прихованості, — то все одно променіє любов’ю, а Боже світло просвітлює інші серця, і торкається їх своїм світлом. Така душа, навіть про це не думаючи, несе іншим душам Бога, любов, мир, розраду, умиротворення. Зустріч із такою душею — радість для інших.

Душа, яка живе з Богом, яка у своїй глибині споглядає Бога, яка відкрита на Бога, — носить у собі Небо, і несе це Небо всьому світові. Інші душі, які також відкриваються на Божу дійсність, відчувають у ній Його присутність.

Стараймося відкрити серця, щоб це Боже життя, яке в нас народжується, могло променіти на всіх довкола, на наше оточення. Щоб ми так, як Марія, стали душами, які несуть Ісуса і самим життям благовістять іншим цю надзвичайну новину — що ось має народитися Бога Спаситель.

ІІІ таємниця: народження Спасителя

Приймімо тепер запрошення до того Гроту, де має народитися Ісус. Спробуймо очима своєї душі побачити місце Йогонародження. Відкриймо наші серця, щоб у цей Грот увійти, щоб увійти в цю дійсність — таку прекрасну і чудову, щоб відчути ту атмосферу. Щоб і нас охопило те незвичайне прославлення, яке виспівали Ангели; те прославлення, яке оточувало Ісуса.

Нехай це Світло з висоти, яке зійшло з Неба, обійнявши Грот Різдва і все, що там було, — нехай це Світло охопить нас і наповнить наші душі: світло Божого Життя, яке приходить. Сам Бог нехай обійме наші душі. Нехай Святий Дух зворушить наші серця, наповнить усіляким прагненням очікування, прагненням побачити Ісуса, який ось саме народився. Нехай в нас Святий Дух зродить цю тугу за Маленьким Ісусом, який має народитися в нашому серці.

Й хоча поки що цей Грот здається порожнім — бо Він ще не народився, — однак це вже та остання мить, остання хвилина. Тож очікуймо у великому напруженні, у прагненні, у тузі, очікуймо з любов’ю, відкриваючи свої серця — щоби в них міг народитися Бог.

IV таємниця: Жертвування

І ця сцена — прекрасна, треба тільки в неї зануритися. Божий Дух охоплює душу, провадить. Дух Божий. І відкриті душі бачать Бога.

Хто відкритий серцем — пізнає зустріч із Богом. Ця зустріч радує душі, ця зустріч перемінює їхнє життя. Ця зустріч є сповненням їхнього життя, є сенсом їхнього життя. І вони пізнають величезне щастя тоді, коли Бог приходить. Вони здатні розпізнати Бога у різних знаках. Там, де інші не спроможні цього зробити, душі відкриті очима внутрішніми бачать Бога, отримують Його світло, бо живуть Богом, бо налаштовані на Бога. І Дух дає цим душам пізнання.

Відкриваймо свої серця і виглядаймо Бога, щоб і ми могли пізнати цю радість зустрічі, незвичайність зустрічі. Щоб і ми змогли сказати, що сповнюється наше покликання, що життя має наданий йому сенс, що ми живемо, бо Бог сповняє в нас своє Слово, яке дав.

V таємниця: Знайдення

Душа, яка живе Богом, особливим чином знаходить Його у храмі. Душа, яка живе Богом, особливим чином обдаровує любов’ю Пресвяті Дари — Бога, прихованого в Гостії. Така душа найгарячішою любов’ю любить Його Тіло і Кров. І майже розчиняється у цьому почутті любові під час кожної Євхаристії.

Святе Причастя є для неї вершиною щастя, найважливішим моментом дня, на який вона чекає з великою тугою. А коли йде додому — тужить на цією чудесною наступною зустріччю. Душа, відкрита на світ духа, приймає від Бога цю благодать, щоб під видом Хліба і Вина бачити істинного Бога. Вона отримує благодать гарячої любові до Гостії, до Крові Ісуса. Отримує таку благодать, що всією собою прагне поклонятися, любити Пресвяті Дари і бачити у них самого Ісуса. Вона ніжною любов’ю обіймає цю чудесну Гостію, замкнену в дарохранительниці, називає її ласкавими словами. Серце своє висилає, щоб лежало біля стіп вівтаря, невпинно споглядаючи Бога. Вона обсипає Його духовними поцілунками і помирає з туги, прагнучи припасти до Нього, увійти в Його обійми, бо ж відчуває Гостію як живого Бога. І падає до Її стіп, цілує сліди Ісуса, прославляє Його і зізнається Йому в коханні — бо душа бачить у цій Гостії Ісуса, бачить Бога Отця і Святого Духа. Ціла Пресвята Трійця об’являється душі у Пресвятому Таїнстві. І душа споглядає великого нескінченного Бога, впавши навколішки перед цією маленькою Гостією, і ще применшуючись у поклоні, схиляючись до самої землі. А Бог обіймає душу і занурює її в собі, ховає її у своєму Серці, щоб душа могла повністю зануритися в Нього і жити у з’єднанні з Ним.

Переклад CREDO за: Stowarzyszenie KONSOLATA