Першим даром Святого Духа, за традиційним переліком, є дар мудрості.
Не йдеться про суто людську мудрість, яка є плодом знань і досвіду. У Святому Письмі мовиться про те, що Соломон при помазанні його на царя Ізраїлю просив Бога про дар мудрості. Мудрість це благодать бачити все очима Бога: світ, ситуації, обставини, проблеми. Мудрість — це діло Святого Духа в нас, щоб ми сприймали дійсність по‑Божому.
Отож, як бачимо, дар мудрості — це «очі Бога» у нашій щоденності. Нехай цей Божий погляд з’явиться у наших домівках, у спілкуванні, в усьому. Навчитися цього самотужки не вдасться, бо це — дар.
Дар Святого Духа.
Стояння І. Ісуса засуджено на смерть
Скільки разів нам траплялося оцінити людину за тим, як вона виглядає, як розмовляє? Певно, ми часто навіть не звертаємо на це увагу, бо оцінюємо чи не на кожному кроці. Кожна така оцінка несе ризик засуду. На що ми засуджуємо людей, яких поверхово оцінюємо? На висміювання ровесниками; на те, що інші дивитимуться так само, хоча попервах зовсім не мали такої мети…
Наша думка насправді здатна поранити іншого. Погляньте, як легко люди оцінили Ісуса і прирекли Його на смерть. Просте і напевно непродумане, інколи бездумне «розіпни» — прирекло Ісуса на хрест.
Чи ви справді хочете бути тим, хто докладеться до страждань іншої людини?
Ревно просіть Святого Духа про дар мудрості, який дозволить дивитися на іншу людину так, як сам Бог дивиться на нас: із любов’ю.
Стояння ІІ. Ісус бере хрест на свої рамена
Трапляється вам інколи обвинувачувати когось за свої невдачі? Може, ви це робите, щоб почутися краще? Щоб виправдатися? Що то зовсім не моя провина, бо він зробив це першим, або вона це зробила, отож і мені довелося зробити отак…
Скажіть собі в таких ситуаціях, що ніхто нічого не вирішував замість вас. Це ви повинні взяти відповідальність за те, що зробили, — навіть якщо зробили це під впливом інших. Але перестаньте перекидати все на когось і візьміть свій хрест на свої плечі. Не обвинувачуйте всіх довкола. Якщо треба — підіть до сповіді; це дозволить вам поглянути на те, що діється, очима самого Бога і, може, пізніше приходити до інших рішень — таких, від яких не доведеться відмовлятися і за які не доведеться соромитися.
Стояння ІІІ. Перше падіння під хрестом
Я надто дурний, мені нічого не вдається; я безнадійна, було би краще, якби мене не було… Як часто ви чуєте такі слова у своїх думках? Певно, інколи ви вважаєте, що всі на вас так дивляться. Але, власне, ні! Це тільки ваші думки (або й не ваші, а нашіптування Злого) — коли щось не вдається, коли ви зробили щось не так, або коли хтось на вас розсердився, згадав якусь вашу помилку; коли ви падаєте.
Кожен із нас припускається помилок, один частіше, інший рідше, але ми їх робимо всі! Ніхто не ідеальний, і ми ніколи не будемо ідеальними. Однак Бог нас любить і невпинно прощає нам усі «спотикання».
Ви — улюблена дитина Божа. Замість переживати постійну автоагресію, погляньте на себе Його очима і зрозумійте, що Він вас любить предвічною любов’ю. Він узяв цей хрест, ніс його і помер на ньому — за нас.
Тому в кожному падінні прийміть ці труднощі й поразки, встаньте і йдіть далі. Ви не зобов’язані бачити себе очима інших; погляньте на себе так, як вас бачить Бог, і йдіть!
Стояння IV. Ісус зустрічає свою Матір
Певно, хоч раз у житті ви відчули глибоку образу, глибокий біль. Як ви тоді відреагували? Ви все пробачаєте і зберігаєте в серці — чи, однак, частіше намагаєтеся «відплатити» і зробити так, щоб ця особа «отримала своє»?
Марія пізнала присутність Святого Духа винятковим чином, а сьогодні вчить нас, як відкриватися на Його діяння. Як бути Його слугою чи слугинею, як усе зберігати в серці, щоб воно принесло найкращий плід. Тому спробуйте ще більше любити людей, які вас тим чи іншим чином поранили, і завдяки Святому Духові та Божій Мудрості прощати їм. Зберігати в серці пам’ять, але не образу. Так, це складно… але не неможливо.
Завдяки цьому ваше життя і серце стануть легшими.
Стояння V. Симеон допомагає Ісусові нести хрест
Може, якби Симеонові заздалегідь сказали, що він допомагатиме нести хрест самому Спасителеві людства, — він би визнав, що не гідний такої честі, що заслабкий і що з цим точно не впорається. Однак сталось інакше. Він упорався з цим завданням так добре, аж увійшов в історію.
І ми часто сумніваємося в своїх можливостях, якими нас обдарував сам Бог. Відговорюємося, що не надаємося, що наших сил замало. І тут можете здивуватися чи засумніватися, але факт: достатньо того, який/яка ви є! Ви впораєтеся з тим, що перед вами поставив Бог. Досить буде поглянути на себе Його очима!
Отож просімо Його, щоб у силі Святого Духа Він робив нас здатними не боятися братись за завдання, до яких Він нас покликує.
Стояння VI. Вероніка втирає обличчя Ісусові
Ми безсумнівно часто зустрічаємо на вулиці, у різних випадкових ситуаціях, ба навіть наші найближчі можуть бути тими, хто потребує допомоги. Навіть невеликої. Ви допомагаєте? Чи відвертаєтеся і вдаєте, що це вас не стосується? А коли допомагаєте — розпізнаєте Вероніку в собі й Ісуса в тому, кому допомогли? А коли відвертаєтеся, ховаючи голову в умовний пісок, — то не завжди зі зла чи від боягузства. Нерідко через відчуття, що ви тут безсилі допомогти…
Подумайте ще раз. Ви самі напевно не раз хотіли, щоб вам хтось допоміг у якійсь потребі. Інколи вистачить просто побути поруч. Вероніці не треба було ні заохочень, ні зважування ситуації та обставин. Вона просто взяла хустку, простий шматок полотна, і вибігла до змученого Ісуса. Інколи, як бачимо, і «шматка тканини» вистачить…
Берімо приклад із Вероніки: щоб дивитись на інших людей та їхні потреби не нашими очима, а очима нашого Бога. Просімо, щоб нам уміти бачити Його обличчя в іншій людині, і щоб у наших серцях завжди був живим образ Отця і Сина і Святого Духа.
Стояння VII. Друге падіння Ісуса
Господь знову падає під тягарем хреста. Чи Він знає, що це ще не останнє падіння?.. Вже й так до краю втомлений, а це ще тільки половина дороги. Але Він підводиться… Знову бере хрест на свої плечі і йде. Хоча це дуже боляче. Фізично і психічно.
Він показує нам, що потрібно до кінця боротися з тим, що робить нас слабкими. Що дороги нашого життя зазвичай не гладенькі. Погляньте: Ісус іде на вірну смерть, Він знає, що на Нього чекає, — а попри це, підводиться і йде.
Ми повинні пам’ятати, що з кожного падіння можемо підвестися, якщо довіримося Богу і разом із Ним будемо боротися за те, щоб дійти до мети, а метою є наше спасіння — не щось інше. Погляньмо на всі наші труднощі Його очима. Його погляд каже: ти зможеш — якщо тільки Йому довіришся і дозволиш собі допомогти.
Погляньте на все очима любові, яка не дозволить вас скривдити, а тільки зробить сильнішими й відкритішими на те, що відбувається.
Не здавайтеся. І йдіть далі — поруч із Ним, близько біля Нього.
Стояння VIII. Ісус втішає жінок, що плачуть
Святий Григорій Ниський писав: «Неможливо, щоби хтось, хто бачить довколишній світ таким, який він є насправді, обійшовся в цьому житті без сліз». А у нас із цими сльозами — величезна проблема…
Видів сліз є стільки, скільки є людей. Одні можуть плакати «з пів-оберта», а інший заледве сльозинку зронить. Усі ми також чули про плакальниць — жінок, яких і донині наймають по селах, щоб вони лементували під час похорону.
Ті жінки теж плакали. А Ісус сказав до них: «Доньки єрусалимські, не плачте надо Мною; плачте радше над собою і своїми дітьми!» То що нам робити? Де знайти відповідь на запитання: чи плакати — це добре?
Йдучи сьогодні Хресною Дорогою, ідучи за Ісусом, який страждає, ми хочемо співвідчувати з Ним, хочемо співстраждати, плакати над Його хрестом. Але Він так само й нам, як тим жінкам, каже: не наді Мною плачте, а над собою!
Тобто: плачте! — так. Але не над Ісусом! Ісуса просто слухайте. Черпайте з Його науки — з Євангелія. То не наївна історія для дітей у недільній школі. Ісус іде по смерть і нікому не велить за собою плакати. Плачте над своїм життям, якщо маєте таку потребу. Плачте, коли вже сил нема. Не стримуйтеся, коли відчуваєте, що плач принесе вам полегшення. Однак будьте уважні до пастки плачу в стосунках. Якщо хтось робить так, що вам від нього хочеться плакати… То чи це справді добрі стосунки?
Стояння ІХ. Третє падіння під хрестом
Я — звичайна людина, я падаю за день більше ніж три рази. Під тягарем свого життя, через гріхи, через трагедії — список довгий. Може, безкінечний. А Ісус упав, несучи свій хрест по дорозі на свою смерть.
Жорстокі люди… чи просто байдужі люди? — придивляються, чи Він ще зможе сам підвестися. Так, Він із цим упорався. Можна би запитати: навіщо? Коли вже знав, що помре, то чого би не померти там, лежачи під цим хрестом?
Нехай це падіння нікого не введе в оману. Видимість уже близької смерті, всупереч гаданому, несе з собою світло життя. Ми знаємо, що Ісус воскресне. Ми знаємо, що життя ані під цим тягарем хреста, ані навіть на цьому хресті не закінчилося.
Отож чому ви, коли вас життя пригнічує, не встаєте знову? Чому ви піддаєтеся спокусі, що «більше немає сенсу»? Подивіться на це очима Бога, який знає, що сенс є.
Стояння Х. З Ісуса зривають одяг
Де я — посеред браку поваги до людського тіла, всюдисущої нині розпусти, безсоромності в одязі, учинках, словах? Цей пекельний список теж може бути довгим…
Ісус відчував біль, якого неможливо описати словами, коли Його бичували. Але ще гірше Він почувся, коли з Нього здерли рештки одягу на очах цілого натовпу.
Чому ми сьогодні цього не соромимося? Чому нам сьогодні не боляче від того, що людське тіло можна купити, продати, винайняти, коли воно потрібне, використати, збезчестити? Коли ж нарешті люди зрозуміють, що справжня любов — це чистота?
Ісус став соромом, водночас маючи повноту гідності людини та повноту гідності людського тіла.
Перепрошую Тебе, Ісусе, за це Твоє оголення. Ти став моїм соромом за кожне приниження людини, в якому я сам не раз маю участь: переглядаючи порнографію, висміюючи чиєсь тіло, зневажаючи вигляд хворої чи скаліченої людини…
Стояння ХІ. Ісуса прибито до хреста
Ми не можемо обтяжувати себе за всі провини світу. Ні тому, що ніхто з нас не Спаситель, ні тому, що це пастка розчулювань замість справ. Але ось питання: що саме я зробив (зробила) для того, щоб захистити тих, хто сам себе захистити не може? Чи промовчав, коли когось ображали поруч або в інтернеті? Або чи сам завдав комусь прикрощів?
Ми співаємо: «То не цвяхи, то мій гріх Тебе прибив…» За кожну нашу несправедливість мусив зазнати смерті Справедливий. Так, я теж доклався до розпинання Христа… Не дай мені, Боже, щоб це було знову! Ніколи більше, Господи!
Стояння ХІІ. Ісус помирає на хресті
Кожна справжня любов повинна мати свою Велику П’ятницю.
Померти, щоб жити.
Залишається тільки тиша.
Мудрість буває і не в словах…
Стояння ХІІІ. Ісуса знято з хреста
І більше вже нікого нема. Ніхто не кричить «розіпни!» Залишилися тільки Ісус — і Матір.
Мама… Її серце розбите. Вона тримає на руках тіло своєї дитини. Дитини, яку треба поховати. Сина, якого в Неї забрали злі люди.
Я бачу Матір під хрестом — а ще я бачу, що мене там нема… не було. Я так часто втікаю, коли справа доходить до хреста і смерті! Бо це незносне. Бо без цього простіше. Бо я такого не хочу…
В цьому стоянні хочу стати біля Тебе. При Твоєму хресті, зараз, із Твоєю Матір’ю поруч. Так, я хочу бути під хрестом. Ось я. Радуйся, Маріє, благодаті повна, заступайся за мене, покажи мені красу Твого материнського Серця, здатного перетерпіти хрест.
Стояння XIV. Ісуса покладено до гробу
Для тих, кого Ісус не влаштовував, це був момент полегшення. Безсумнівний кінець справи. Покладений до гробу, Він у їхніх очах зазнав повної поразки, яка їх втішила. Зрештою, гріб — це ж символ кінця земного паломництва!
Але Ісус є Мудрістю цього світу. То не була поразка. Він іще повернеться. Причому швидше, ніж би хтось сподівався! Ось для нас наука істинної мудрості: надії, віри, повної довіри. Наука про те, що гробом життя не закінчується. Що після скорботи Великої П’ятниці настає радість Великого Дня. Що за завісою всього кількох днів для нас уже приготовано «алілуя!» Це наука вдячності за хрест і за гріб.
Ісусе, моя мудросте! Хочу вибрати Тебе своїм авторитетом. Хочу черпати з Твого знання — з Євангелія, щоби ставати таким, яким Ти хочеш.
Я не хочу бути сліпим на те, що діється довкола, — і я це прекрасно бачу. Я не хочу бути глухим на те, що прекрасно чую довкола себе. Доторкнись очей моїх, щоб прозрів я. Доторкнись моїх вух, щоб я почув. Доторкнися мого серця. В ньому є багато місця для Тебе. Ісусе, мудросте моя! Прошу про стосунки дитини з Батьком. Про стосунки, які допоможуть мені бачити очима Бога.
Святий Дух робить християнина мудрим. Однак це не означає, що віруючий має відповіді на всі запитання; він мудрий у тому сенсі, що «знає про Бога»: знає, як Бог діє, знає, коли щось є від Бога, а коли не від Бога; знає ту мудрість, якою Бог наповнює наші серця.
Як же важливо, щоб у наших спільнотах були такі християни! В них усе говорить про Бога і все стає прекрасним і живим знаком Його присутності, Його любові. Це щось, чого ми не можемо «організувати», створити: це дар, яким Бог обдаровує тих, хто Йому слухняний. Ісусе, мудросте моя! Оскільки я не можу цього навчитися, то прошу Тебе про цей дар.
Просімо про це Божу Мудрість щодня. Про Божі очі для себе, своєї сім’ї, своєї спільноти.
Молитва за Батьківщину
(о.Петро Скарга)
Боже, Правителю і Владико народів, із руки і послуху Твоїх не відпусти нас, а за заступництвом Пресвятої Богородиці, нашої Цариці, благослови нашу Батьківщину, щоб завжди була вірна Тобі, славу принесла Імені Твоєму, а дітей своїх вела до щастя.
Всемогутній вічний Боже, вилий на нас широку і глибоку любов до наших братів і нашої наймилішої Матері — Вітчизни нашої, щоб ми могли служити їй і Твоєму народові чесно, забуваючи про власні вигоди. Зішли Святого Духа на слуг Твоїх, правителів нашої країни, щоби ввіреним їм народом вони керували мудро і справедливо, згідно з Твоєю волею. Через Христа, Господа нашого. Амінь.
фінансово.
Щиро дякуємо!
