Відео

Як святкувати Вербну неділю?

23 Березня 2024, 18:00 1674

Цьогоріч римо-католики святкують Вербну неділю 24 березня. Які традиції цього дня? Як краще провести цей день, як його святкувати?  

Про традицію святкування Вербної неділі для CREDO розповідає отець Віталій Слободян СР, доктор пасторального блогослов’я, літургіст:

 

 

Вербна неділя чи Пальмова? 

Згідно з літургією Римо-Католицької Церкви, правильно — Неділя Страстей Господніх або Пальмова неділя. Хоча і одна, і друга назва (Вербна неділя) відсилає до звичаю благословення галузок у цей день. У тих країнах, де є пальми, — це пальмові гілки, й відповідно — Пальмова неділя; а де є верба — то Вербна. Ми знаємо, що коли Ісус в’їжджав до Єрусалима, Йому під ноги стелили плащі, пальмові й оливкові галузки. Назва теж має значення; але важливо, який сенс ми в неї вкладаємо.  

 

Навіщо освячувати в цей день вербу? 

Освячуємо вербу на спомин. Якщо говорити про християнську літургію загалом, то вона є спомином, згадуванням — анамнезисом. Тобто має на меті актуалізувати впродовж літургійного року спасенні події з життя Ісуса Христа. Цей спомин дозволяє нам наново пережити ті спасенні події, які нам приносить Христос, стати їхнім учасником. Така актуалізація — це не лише згадування історичних біблійних подій; ми також переживаємо їх, беручи участь у знаках і символах. Так ми подекуди теж продовжуємо біблійну старозавітну традицію. Євреї святкували свято Наметів. Свято Пасхи у них було згадуванням пасхальних подій: вони пекли прісний хліб, їли його з гіркими травами, які мали нагадувати їм гіркоту рабства. Щороку вони ці події актуалізували, переживали наново, ставали їх учасниками, щоби згадувати великі діла Господні. 

Так само й ми сьогодні в Церкві згадуємо впродовж літургійного року ці спасенні події у богослужбовому спомині, літургійному святкуванні. І сьогодні у щорічному святі Пасхи літургія дає нам можливість згадати урочистий в’їзд Ісуса до Єрусалима, а потім, у Пасхальний тиждень, — Його страждання, смерть і воскресіння. 

Це дає нам змогу наново переосмислити ту спасенну подію, коли Ісус входить до Єрусалима. Його вітають як царя, маючи надію, що Він стане царем Ізраїлю. Люди йшли з такою думкою, що вони зроблять революцію, виженуть римлян, відбудують царство, а Ісус стане царем. Натомість Ісус входить як цар; але Його Царство зовсім поіншому виглядає: Він приходить, щоби стати Царем через страждання і смерть на Голготі, увійти у вічне Царство, в Царство Отця. 

Саме на згадку цієї події ми беремо пальмові галузки, а в нашому кліматі — гілки верби: рослини, яка цвіте навесні. Цей день пов’язаний не так із пальмою чи з вербою, як із тим гіллям, яке ми несемо на спомин в’їзду Ісуса до Єрусалима. На спомин того, що ми вітаємо Його як царя, який входить, щоб об’явити своє Царство і стати там Царем. Вітаємо як учасники того Царства.  

 

Звідки бере початок цей звичай? 

Історично цей звичай походить із єрусалимської літургії. Бо такий звичай був у Єрусалимі, коли туди приходили паломники. До нас дійшли згадки ще приблизно 400 року, як на Оливній горі збиралися християни на богослужіння Слова, а потім входили з пальмовими гілками в руках у Єрусалим на спомин урочистого в’їзду Ісуса в це місто. 

Якщо говорити про саме богослужіння Вербної неділі, то тут поєднані два різні звичаї: єрусалимський і римський. Про єрусалимський ми вже говорили. Натомість римський звичай зявився за часів папи Лева Великого (V ст.): під час усього Страсного тижня читали опис Господніх Страстей. Тому в нашій літургії, у першій її частині, ми згадуємо в’їзд Ісуса до Єрусалима, освячуємо вербу і йдемо у процесії з галузками. Натомість у літургії Євхаристії відбувається спомин Господніх Страстей; співаємо пісню про Слугу Господнього і Його страждання із 50го розділу Книги пророка Ісаї. Потім іде читання з Послання св. апостола Павла до филип’ян, де він говорить про Ісуса Христа, який «став слухняним аж до смерті». Також на Вербну неділю в римо-католицькій літургії є опис Страстей Господніх з одного із синоптичних Євангелій: Матея, Марка або Луки. Цьогоріч це Євангеліє від Марка. Так у нашій літургії римську традицію читання Страстей Господніх передує спомину в’їзду Ісуса до Єрусалима, де також читається Євангеліє про те, як Його вітали. Потім благословляються гілки, і ми, як ізраїльські діти, йдемо з ними, співаючи «Осанна».  

 

Чи можна робити з верби букети, і як вони мають виглядати? 

Як мав би виглядати [такий букет]? Щоб було урочисто — бо ми згадуємо урочистість вїзду Ісуса до Єрусалима. Немає якогось загального припису. Є також місцеві звичаї, які посвоєму це виражають. Ми несемо ці гілки чи букети на славу Божу, щоб показати, що ми згадуємо урочистий в’їзд Ісуса до Єрусалима. У різних місцевостях є різні звичаї. Так, у Литві це будуть «віленські пальми» з різних сухоцвітів; у них верби немає. У Польщі є звичай робити ці «пальми» якнайвищими — і три, і п’ять метрів заввишки; поляки зв’язують вербові гілки і прикрашають їх різними стрічками і квітами. Десь є скромніші звичаї, де несуть лише кілька галузок чи навіть одну, без жодних прикрас. Це більше народні традиції. Немає одного літургійного припису. Бо суть не в тому, як це прикрашено, а як ми духовно це переживемо. А вербова чи пальмова гілка має тільки допомогти нам у цих переживаннях. Важливо, щоб ми не зробили з верби свята. Ісус має бути нашим святом. 

 

Що потім робити з вербою? 

Після богослужіння вербу забирають додому, щоб памятати про цю подію Наступного року цю вербу приносять до храму, спалюють, а попелом із неї посипають голови у Попільну середу. Колись вербу зберігали за образами. Є різні місцеві звичаї: вербу зберігають, приносять на цвинтар; є звичай, що померлому вкладають її до труни; вербу, перехрещену із Громничною свічкою, ставили у вікні під час стихійних лих. Також мені зустрівся такий народний звичай, коли освячену вербу закладали під стріху, немов оберіг у християнському розумінні, — що, як освячений, має силу благодаті і благословення для цього дому. Ці традиції більше були пов’язані з культурою сільського господарства, оскільки Україна була сільськогосподарською країною. Але найпоширеніший церковний звичай — коли вербу спалюють, а потім попіл використовують для посипання голів у Попільну середу. 

 

Звідки походить традиція бити освяченою вербою? 

Є також традиція бити вербою, примовляючи: «Не я бю — верба бє»; «За тиждень — Великдень». Я не знаю, звідки походить цей звичай. У своєму дитинстві та юності я його не зустрічав. Уже пізніше, на Львівщині, зустрівся з цією традицією. Чи це потрібне для спасіння? 

У народі є різні місцеві звичаї, які часом мають коріння не зовсім християнське, що межує з язичництвом. Але якщо вони не суперечать християнській вірі, а є просто елементом забави, відпочинку, Пасхальної радості, то я би з цим не воював. Проте для спасіння це не обов’язкове, а отже, не потрібне. Не у вербі суть свята — в Ісусі Христі. Втім, святом треба тішитись, і якщо це комусь приносить радість, то нехай б’ється вербою. 

 

Чому Євангеліє про Господні Страсті читають і у Вербну неділю, і у Велику Пятницю? 

З часів папи Лева Великого, з V ст., богослужіння було упорядковано. З літургійного боку вплив папи був такий великий, що за його понтифікату відредагували Римський понтифікал — папську богослужбову книгу. У ній весь Великий тиждень присвячений спомину Господніх Страстей. Вербна неділя розпочинала цей спомин, і до Великої Суботи Церква зосереджувалася в богослужінні над стражданнями Ісуса та Його смертю. Звідти маємо поєднання, про яке я казав: єрусалимський звичай вїзду Ісуса до Єрусалима і римський звичай спомину Страстей Господніх. Це два різні звичаї, дві богослужбові традиції. Бо у стародавності одна богослужбова традиція не була обовязковою для всієї Римо-Католицької Церкви. Натомість помісні Церкви редагували багато речей. Століття минали, поки щось приживалося і творилося. У нашій літургії ці два звичаї зустрілися після Тридентського Собору.  

Те ж саме і з Вербною неділею: в одних Церквах такі звичаї були; а в інших не вважали, що це важливий спомин. Тому зосереджувалися над Господніми Страстями.  

Також опис Господніх Страстей є в усіх Євангеліях. Ми читаємо його у трирічному циклі — щороку з іншого синоптичного Євангелія: від Матея, від Марка, від Луки. Натомість у Велику Пятницю — щороку з Євангелія від Йоана. 

 

Як краще проводити цей день: у радості вітання Христа як Царя, чи з гіркотою Його страждань? 

Проводити у традиції задуми. Бо радість вітання Ісуса як Царя виникла у людей, які йшли за Ним від того, що вони сподівалися на революцію, на відродження царства Ізраїлю. А Ісус прийшов, щоби прийняти страждання. Ми маємо це усвідомлювати. Потім, у Пасхальній події, будемо вітати Ісуса як Царя-переможця. А тут ми бачимо, що в’їзд Ісуса до Єрусалима зовсім не сповнює сподівань тих, хто Його зустрічає як царя. Вони Його вітають — а за кілька днів ті ж самі люди кричать «розіпни Його». Бо виявляється, що вони не такого царя хотіли! Ці люди йшли до Єрусалима, бо бачили, як Ісус робить чуда, воскрешає померлих, зцілює хворих, помножує хліб тощо. Якого ще кращого царя треба? І ці натовпи йшли, щоби зробити Його царем, щоб відновити царство Ізраїлю. Він для них — ідеальний цар. Навіть бачимо апостолів, яким Ісус по дорозі говорить про Боже Царство, а вони вирішують, хто буде «премєр-міністром», а хто — «міністром фінансів». Ба і єврейська мама прийшла до Ісуса «порішати», щоб один син сидів праворуч Нього, а другий — ліворуч. Вони думають про царство земне, політичне. І тому Ісуса вітають як такого царя. А Ісус входить із зовсім іншим розумінням: що Його Царство має бути не тут, не в Єрусалимі; що Його троном буде хрест. Його введенням на престол не будуть радісні святкування коронації. Ісус зовсім інакше входить у своє Царство. Він стає Царем у терновій короні. Не возсідає на престолі у золотому одязі — Його оголюють і прибивають до хреста, а не саджають на мякі подушки. Це зовсім інше Царство. 

Проте, гадаю, що одне другому не суперечить. Та радісна надія не заперечує смутку Господніх Страстей. Важливо, щоб ми роздумували, яка ціна цієї радісної надії Пасхи. Вїзд до Єрусалима — це радість; але це та радість, яка [дорого] коштує; це любов, яка коштує. Не просто забава. Це те, що варто переосмислити. Так до цього треба підійти. 

 

Як провести останні дні Посту, щоб добре підготуватися до Пасхи? 

— Якщо увійти в традицію Церкви, у богослужбовий цикл, то Церква залишає нам дуже багато тем для роздумів. Потрібно тільки піти дорогою тих споминів, подій із життя Ісуса Христа, які нам Церква дає в ці дні. Якщо ми над цим задумаємося, якщо зуміємо перекласти на своє життя, актуалізувати те Євангеліє у нашому сьогоденні, то більше нічого не треба буде. 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Immediate Unity z-lib books

Casino news

Casino News Bets News Slots Aviator