Знамення супроводжуватимуть тих, хто повірив

Роздуми над Божим Словом на свято св. Марка, євангеліста

Коли Ісус посилає Апостолів проповідувати Євангеліє, Він говорить їм про знамення, які «будуть супроводжувати тих, хто повірив»: «Моїм Ім’ям виганятимуть бісів, говоритимуть новими мовами, братимуть у руки зміїв; і хоча щось смертоносне вип’ють, їм не зашкодить; будуть покладати руки на хворих, і вони ставатимуть здоровими» (Мк 16, 17‑18).
Можна зауважити, що всі ці знамення зводяться до одного: перемоги життя над смертю. 

«Моїм Ім’ям виганятимуть бісів»
Першим ворогом нашого життя — і то не тільки вічного, але і земного — є диявол. Смерть увійшла в життя людини через заздрість диявола. Диявол проявляє свою владу над людиною через гріх. Бути вільним від гріха, отримати прощення гріхів силою Святого Духа у сповіді — це фактично те саме, що вигнати злого духа із серця людини, а відтак дати цьому серцю свободу.

«Говоритимуть новими мовами»
Іншим наслідком первородного гріха є ворожість до інших, недовіра і нерозуміння, сварки — також і між народами. Водночас дар говорити іншими мовами — це не тільки знати мову іншої людини, це ще й розуміти іншу людину, а також своїм словом доторкнутися в її серці до того, що звернене до добра й любові, щоби зміцнити його силою любові. Це дати їй відчути словами, що ти насправді цінуєш і помічаєш те, що для цієї людини важливе.
Гріх робить нас глухими на інших і замкненими на собі. Він позбавляє нас життя. Євангеліє — це слово правди й добра, яке стосується вічності, а проповідування того, що вічне, зціляє сферу людського існування (див. Діян 2, 4‑44).

«Братимуть у руки зміїв»
Небезпека, яка походить із зовнішнього світу, також від дикої природи, — наслідок дії Злого у тварному світі (див. Рим 8, 22). Пам’ятаємо з Апостольських Діянь, що св. Павло був чудесним чином урятований, коли його вкусила змія (див. Діян 28, 3‑6). Проте змія є також образом нашої сексуальності, іншими словами — нашої чуттєвості, яка (чи то у сфері сексуальній, чи то у сфері прояву гніву) завдає чималого клопоту, так що ми навіть боїмося своєї чуттєвості.
Життя згідне з істинами Євангелія може повернути нам рівновагу в почуттях та емоціях. Оскільки ми з Ісусом — ми не мусимо боятися наших емоцій: вони починають нам служити так само як жінки, які йшли за Ісусом і служили Йому зі свого майна (див. Лк 8, 2‑4), а присутність Ісуса заспокоювала їхню чуттєвість. Отож дія Божої благодаті може зробити так, що емоції стануть нашими слугами у справі служіння Богу, і вже не будуть  тим, чого ми будемо боятися і намагатися уникнути.

«Хоча щось смертоносне вип’ють, їм не зашкодить»
Є легенда, згідно з якою св. Апостола Йоана хотіли отруїти та подали йому чашу з отруєним вином. Апостол помолився над чашею і коли випив, отрута йому не зашкодила.
Часом ніщо так не отруює наші стосунки, як слова осудження, обмови, наклепу, які випливають із занечищеного гріхом серця людини (див. Мт 12, 34-36; Мт 15, 18-20; пор.: Прип 10,32; Прип 15,28; Одкр 13,5). Як отрута вбиває тіло, так лихе слово вбиває добре ім’я людини.
Слово Євангелія може дати нам силу не боятися цієї небезпеки, адже це слово споконвічної істини та доброго задуму щодо кожної людини.

«Будуть покладати руки на хворих, і вони ставатимуть здоровими»
Напевно немало було випадків чудесних зцілень під час проповідування Євангелія в часи Апостолів (див. Діян: 2,43; 3, 2‑8; 4,30; 5, 12‑16; 9,34; 9, 40‑42). Не бракує таких чудес і тепер (наприклад, зцілення в Лурді). В давнину хвороба завжди вважалась проявом дії злого духа та гріха в нашому світі й тому зцілення хворих часто супроводжувалося екзорцизмами (Мт 9,33; Мт 12,22; Мк 9,25; Лк 11,14).
Дуже часто хворі люди немовби відділені від суспільного життя. Деякі групи хвороб у часи Ісуса робили людиною нечистою. До нечистого не можна було доторкатися, бо сам станеш нечистим. При цьому саме дотик є одним із найважливіших невербальних знаків любові! Коли ми когось любимо, то хочемо доторкнутися до нього, а коли чимось (або кимось) гидуємо — боїмося навіть доторкнутися. Уявімо себе на місці нечистої людини: людини, якою гидує оточення. Всі обходять таку людину стороною, тікають від неї, бояться доторкнутися…
Диявол заздрить. Під прицілом заздрості завжди є любов. Різна любов: приязнь між друзями, любов матері до дитини, любов у подружжі… Хвороба є засобом, який може спонукати нас відсторонитися від людини, перестати виявляти їй любов, хоч як це дивно. Часом хвора людина стає незносною — не тільки тому, що їй болить, але й тому, що вона не може прийняти себе в цій слабкості хвороби.
І тому, коли йдеться про хворих, Ісус говорить про накладання рук на них. Не треба боятися доторкнутися: ти не тільки сам не станеш нечистим, але Святий Дух очистить ту людину, яка нечиста через хворобу. Невипадково жест покладання рук пов’язаний з таїнствами, які особливим чином вказують на дію Святого Духа (тобто з таїнством конфірмації та священства; присутній цей жест і в таїнстві помазання хворих). Ісус показує, що хвора людина особливо потребує зцілення дотиком Святого Духа.
Церква, отже, звіщаючи Добру Новину (Євангеліє), продовжує місію Ісуса Христа щодо людини, звільняючи її від пут гріха до свободи усиновлених дітей Божих (пор. Рим 8,15; Гал 4,6; також 1 Кор 2,12).