Римо-катол.: 25 травня (довільний спомин)
Марія Магдалина де Пацці, яку Церква вшановує в один день зі св. Бедою Достойним і св. Григорієм VІІ, народилась 2 квітня 1566 року у Флоренції. Майбутня свята, яка у хрещенні отримала ім’я Катерина, була другою дитиною в сім’ї Камілло ді Джері де Пацці і Марії Бонделмонті —одній з найвпливовіших і найбагатших родин цього міста. І, що було звичайним для дітей з аристократичних родин, — отримала в дитинстві прекрасне виховання і освіту. Витончена атмосфера рідного дому назавжди визначила її ставлення до усього, що її оточувало, про що вона сама згодом казала: «Від природи я люблю велич».
Її домашніми вихователями, вчителями і першими духовними наставниками були двоє єзуїтів. Саме вони впровадили Катерину — тоді ще сором’язливу дівчинку — у християнство, пояснивши головні істини віри і навчивши молитися. Відтоді молитва стала невід’ємною і чи не найважливішою частиною її життя.
Наприкінці 1582 рокушістнадцятирічна Катерина вступила до новіціату кармелітського монастиря Пресвятої Діви Марії Ангельської. І, що знову ж таки було якщо не типовим, то принаймні не рідкісним для аристократичних родин,— зробила це всупереч волі батька, який хотів, щоб вона вийшла заміж. Деякі джерела вказують, що це був уже другий вступ до монастиря: вперше Катерина зробила це в 14 років, але змушена була повернутися до батьків.Можемо припустити — і, скоріше за все, не помилимось,— що опір з боку батька такому рішенню доньки був завзятим і наполегливим. Адже династичні зв’язки відігравали в ті часи надзвичайно важливу роль, а шлюб дітей нерідко розглядався їхніми батьками як засоб вирішення проблем і досягнення цілей. Але, яким наполегливим не був батько, донька, відстоюючи своє покликання, виявилась наполегливішою: у наступному році вона вже прийняла тимчасові обіти.
Як Катерина розпізнала своє покликання до чернечого життя? Точну відповідь на це питання навряд чи вдасться знайти, але деякі припущення можна висловити. Цілком можливо — і про це пише італійська Вікіпедія,—що таки завдяки батькові. Можливо, що з травня 1581 року, коли її батько був губернатором у Кортоні, вона деякий час жила в місцевому монастирі францисканців-терціаріїв. Цей досвід може пролити світло на францисканські риси її життя, любов до бідності, а також те, чому вона пізніше називала св.Франциска «серафітським Отцем», а Клару — «його захисником».
На початку 1582 року Катерина серйозно захворіла. Хвороба здавалася невиліковною і молода монахиня, бажаючи померти «повністю кармеліткою», попросила про довічні обіти. Їй дозволили, і 27 травня 1582 року вона склаладовічні обіти, взявши чернече ім’я Марія Магдалина. Але… померти кармеліткою в той рік їй не довелось. Ось що пише про це в книжці «Молоді й святі. Правдиві портрети» Вільгельм Шамоні: «В новіціаті на неї (Марію Магдалину) напала важка хвороба. Оскільки очікувалось, що вона помре, в установлений час їй довелось на своєму ліжку складати довічні обіти. Сестри перенесли святу на хори, і там вона з найбільшою радістю складала свої обіти. Коли вони перенесли її назад у ліжко, вона попросила сестер ненадовго залишити її в спокої; вони охоче виконали її волю і після того, як вона затягнула ширму на своєму ліжку, залишили кімнату. Пройшла година, і оскільки від неї не чулось жодного звуку, навіть кашлю, що так мучив її, перелякані сестри повернулись у кімнату хворої — і знайшли її в повному умировотворенні в Бозі, з красивим обличчям, квітучими щоками, з поглядом, скерованим до хреста. Це вже не була схудла і бліда сестра Марія Магдалина — вона виглядала, як ангел з раю».
Важка хвороба відступила. Але чи було це просто фізичне зцілення? Далі автор книжки пише: «Це був її перший екстаз, що тривав дві години: після того впродовж 40 днів щоранку вона приймала Хліб Ангелів, таким способом линучи до Бога».
Хвороба, від якої одужала Марія Магдалина, теж виявилась не найважчим випробуванням. Куди більші випробування їй довелось пережити у 1585-1590 роках. Це була «темна ніч», повна боротьби зі страшними спокусами відійти від Бога. Час цієї боротьби став для монахині часом очищення. По його закінченні вона почала бачити різні об’явлення та видіння: з часом вони з’являлися дедалі частіше і ставали дедалі тривалішими.
Спогади про них св.Марія Магдалина де Пацці залишила нам у своєму щоденнику, який вела за вказівкою духовного наставника. Адже йому необхідно було розібратися, чи дійсно це були містичні явлення Ісуса Христа і Діви Марії, чи був це наслідок самонавіювання, або навіть дії злих сил. Пізніше він підтвердив святість та істинність її містичного досвіду. Цитований вище Вільгельм Шамоні писав: «Вона тоді говорила у формі діалогу з Божими Особами. В Особі Батька вона трималася піднесеною, говорила поважним тоном і надавала словам певної величності, якої ніхто не міг зрозуміти. Від імені Сина або Святого Духа вона зверталась благородним, високим і при цьому люблячим тоном; але коли вона говорила від власного імені, її голос був таким приглушеним, що її ледве розуміли, і вона подавала слова таким сумирним способом, що здавалося, що вона хоче знищити саму себе». Бувало, що, переживаючи екстатичний стан, Марія Магдалина зверталася до папи Сикста V, кардиналів та єпископів із закликами до очищення і відновлення Церкви. Про необхідність такого відновлення вона також писала в адресованих їм листах.
У життєписі святої, що його написав її сповідник о.Сепарі SІ, розповідається про випадок, коли вона під час молитви стала свідком визволення з чистилища душі співсестри-монахині, яканезадовго до того завершила земне паломництво. Заглибившись у молитву перед Пресвятими Дарами, Марія Магдалина побачила, як душа цієї сестри, що доти перебувала в темницях Чистилища, виходила просто з землі. Її огортало полум’я, а під ним можна було побачити сліпучо-білий одяг. Марія Магдалина спостерігала за душею співсестри, яка протягом години перебувала перед вівтарем, поклоняючись Пресвятим Дарам (це, мабуть, була її остання покута), після чого піднеслась на Небо.
За час перебування в монастирі Марія Магдалина виконувала різні служіння: була вихователькою новіціату, у 1604 році її обрали помічницею настоятельки. Незважаючи на проблеми зі здоров’ям, свої чернечі обов’язки вона виконувала самовіддано й сумлінно. Однак через хворобу посаду виховательки новіціату довелося залишити. Щастям свого чернечого життя вона була захоплена так сильно, що часто, багато разів на день, цілувала стіни своєї келії, промовляючи: «О блаженні стіни, що відділяєте мене від світу!»
Своє земне паломництво Марія Магдалина де Пацці завершила 25 травня 1607 року. 8-го травня 1626 року Святіший Отець Урбан VІІІ проголосив її блаженною, 28 квітня 1669 року її канонізував папа Климент ІХ. Днем спомину святої визначено день її народження для Неба, 25 травня.
фінансово.
Щиро дякуємо!
