У сто разів більше: безперервне щастя

Роздуми над Божим Словом на вівторок VIII тижня Звичайного періоду, рік ІІ

Щоби добре зрозуміти слова Ісуса: (нема нікого) «хто залишив би дім, або братів, або сестер, або матір, або батька, або дітей, чи поля — заради Мене й заради Євангелія — і при цьому не одержав би в сто разів більше вже тепер, у цей час, — і домів, і братів, і сестер, і матерів, і дітей, і поля, разом з переслідуваннями», — треба себе запитати: що значить «мати» чи «не мати» свій дім, брата, сестру, маму, тата, своїх дітей, свій маєток?.. Це значить бути по-людськи щасливим, любити та бути любленим, відчувати, що ти комусь потрібен, а також знати, що є ті, хто тобі допоможуть в лиху годину, з ким ти завжди можеш розділити свої печалі й радощі. І справді, будь-який християнський місіонер, що на все життя покинув свою сім’ю в Європі й поїхав проповідувати Євангеліє африканським племенам, не обов’язково матиме буквально в сто разів більше братів, сестер чи домів. Ідеться тут скоріш про те, що цей місіонер матиме такі радість і щастя, таке відчуття сенсу свого життя, які набагато перевищують земні радість і щастя.

Поміркуймо над тим, що справжній господар проявляється не в тому, скільки в нього майна, а в тому як він уміє господарювати. Справжня мама оцінюється не за тим, скільки у неї дітей, а як вона любить кожне з них і як про кожне з них дбає…

Справжня любов проявляється не в тому, щоб мати у сто разів більше друзів, але щоб мати у сто разів більше любові, готової в сто разів вірніше служити, в сто разів великодушніше пробачати та в сто разів сильніше вірити в те, що навіть найгірший мій брат чи сестра у Христі можуть виправитися і навернутися — бо я молитимусь у сто разів ревніше.

Йдеться, отже, не про те, скільки мати, а скільки любити!

Ця радість і щастя у сто разів більш інтенсивні й неперервні. При цьому радість і ця любов — не від нас самих; вони є надприродним даром Божим і походять із віри, з життя у благодаті, з послуху Божому Слову. Вони не мають у собі нічого спільного з приємністю і задоволенням гріха, наприклад — тілесного. А таке життя, звісно, вимагає певної жертви, відмови та втрати чогось, що, можливо, вважається у цьому світі за щастя, навіть якщо і не є гріхом.