У Католицькій Церкві є низка святих, яким побожні легенди приписують так зване «чудо з трояндами». Це сюжет про те, як суворий чоловік (або інший член родини) забороняв святій займатися благодійністю, однак та все одно потай носила їжу бідним; після того ж, як святу «ловили на гарячому», хліб у її фартусі перетворювався на троянди.
Травень, місяць Розарію — чудова нагода поміркувати про цю історію, цінність якої полягає не в історичній достовірності, а у важливій науці: Бог завжди на боці людей, які служать ближнім, незважаючи на складні умови.
Ось п’ять середньовічних святих, яким приписують «чудо з трояндами».
1.Свята Єлизавета Угорська
Найвідоміший переказ легенди про «чудо з трояндами» стосується життя Єлизавети Угорської, королеви, що служила бідним. Єлизавета таємно виносила з палацу хліб для бідних, наражаючись на гнів королівської родини. Королева овдовіла, коли їй було всього 20 років, маючи при цьому на руках трьох дітей. Однак вона вирішила не виходити заміж вдруге, натомість присвятила себе Богові: вступила до третього ордену францисканців, що саме тоді набули великої популярності у Європі; власним коштом збудувала лікарню для нужденних, у якій працювала й сама, не гребуючи найчорнішою роботою. Єлизавета померла, коли їй було всього 24 роки, а вже через чотири роки Папа Григорій ІХ проголосив її святою, спираючись на численні чудеса, пов’язані з її заступництвом.
2.Свята Касильда з Толедо (Касильда Сарацинка)
Касильда була донькою ісламського еміра в іспанському місті Толедо, яке перебувало тоді під контролем мусульман. Вона славилася добрим серцем і була особливо лагідною до полонених християн — зокрема, потай носила їм харчі, які ховала у складках свого одягу. Згодом Касильда важко захворіла і поїхала до християнської Кастилії, дізнавшись, що там є чудодійне озеро святого Вікентія. Прийнявши хрещення у Бургосі, вона омилася в озері, і Господь дарував їй зцілення. Після цього Касильда присвятила своє життя Христу й оселилася у скиті, де, за переказами, дожила до столітнього віку. Її могила стала популярним місцем паломництв — зокрема, жінок, які страждають на «жіночі хвороби».
3.Свята Ґоделіва
Ґоделіва була скромною і тихою дівчиною, що мріяла про життя у монастирі. Однак її батько, вассал графа Булоні, за підтримки свого сюзерена силоміць влаштував доньці «вигідний» шлюб із чоловіком, який мав багато золота у скарбниці, але не мав добра у серці. Лагідність Ґоделіви та її прагнення допомагати знедоленим дратували членів її нової родини: свекруха змусила її жити у крихітній холодній кімнаті й морила голодом, але вона все одно віддавала біднякам більшу частину свого мізерного раціону. Зрештою, чоловік вислав її у віддалену сільську місцевість, однак скромні кошти, які він виділяв на її утримання, Ґоделіва витрачала на бідних. Тоді він підіслав до дружини вбивць, які задушили її і викинули тіло у криницю.
4.Свята Ізабелла Португальська
Ізабелла (Єлизавета) Португальська була дружиною короля Дініша, який славився як своїм непересічним талантом правителя й полководця, так і гарячим темпераментом. Він любив розважатися, мав багатьох коханок — і шлюб з Ізабеллою ніяк не вплинув на його звички. Як це часто буває з тими, у кого нечиста совість, Дініш почав підозрювати у невірності й дружину, яка, знаючи про розпусний спосіб життя чоловіка, була йому бездоганно вірна. Кажуть, що якось король навіть кинув свою королеву до темниці, повіривши наклепам недоброзичливців, однак згодом розібрався у ситуації, перепросив її і покарав наклепників. Натхненний прикладом Ізабелли, що віддано служила бідним і таємно годувала їх, не боячись запальної вдачі чоловіка, король зрештою й сам навернувся до Бога: колишній гуляка став її союзником і помічником у справах милосердя. Після смерті Дініша королева стала францисканкою-терціаркою. Протягом життя витрачала на благодійність величезні кошти, а смерть зустріла у заснованому нею самою монастирі кларисок.
5.Свята Роза з Вітербо
Ця свята народилася у бідній родині, однак змалку мала надзвичайне прагнення допомагати ще біднішим. Легенди розповідають, що вже у сім років Роза виділялася з-поміж інших дітей надзвичайною побожністю: побудувала собі у дворі маленький скит, багато молилася і чим могла підтримувала знедолених, ризикуючи наразитися на батьківський гнів. У десятирічному віці Роза перенесла важку хворобу, під час якої мала видіння Діви Марії. Та звеліла дівчинці зректися мирського, вступити до францисканських терціаріїв і проповідувати покаяння та послух Церкві й Святому Престолу — місто Вітербо саме у цей час було одним із епіцентрів жорстокої боротьби між гвельфами та гібелінами (політичними прихильниками Папи та імператора). Гібеліни, що захопили місто, на певний час вигнали з нього Розу разом із родиною, однак після повернення влади у руки прибічників Папи вона повернулася. Після цього дівчина спробувала вступити до монастиря кларисок, однак її не взяли, тому що вона… була бідною (!) і не могла принести з собою посаг. Тож Роза була змушена повернутися до своєї келії у батьківському домі, де й померла, коли їй було всього 19 років.
фінансово.
Щиро дякуємо!
