Прослідкувати, щоб помираючий прийняв останні Таїнства і молитися за цю людину, щоб вона пройшла чистилище якнайшвидше, — важливий обов’язок. «Свята Меса раз на рік — це справжня жорстокість!» — навчав св.Йоан Марія Віанней.
Поради святих нагадує о. професор Роберт Скшипчак.
Одна жінка дуже сумувала після того, як її чоловік скоїв самогубство, — вона боялася за його спасіння. Щоб допомогти їй подолати розпач, лікарі порадили їй вирушити в подорож. У дорозі їй випало сидіти біля о.Ґійоме, мовчки слухаючи, як той із великим подивом розповідав про парафію в Арсі та її тямущого настоятеля. Вийшовши з поїзда на станції Вільфранш, вона попросила священника взяти її з собою до тієї парафії. Коли вони дісталися Арса, о.Віанней, одягнений в комжу поверх сутани, вже пробивався крізь натовп, безсумнівно прямуючи в напрямку жінки, яка, побачивши його, схилила коліна, як це робили люди довкола. Святий схилився до її вуха і прошепотів: «Він спасенний». Жінка аж підскочила, а о.Жан-Марі повторив: «Він у безпеці». Вона відреагувала на це жестом недовіри, на що святий священник, чітко вимовляючи кожне слово, додав:
«Кажу тобі — він спасенний, він у чистилищі й ми маємо за нього молитися. Між поручнями мосту і річковою водою він мав достатньо часу на акт скрухи. Пресвята Діва Марія випросила для нього цю благодать. Пам’ятаєш, як ти цілий травень у вашій спальні молилася до Неї? А твій чоловік, хоч і здавався невіруючим, час від часу долучався до молитви разом із тобою. І це принесло йому прощення».
Отець Ґійоме не міг нічого втямити з цієї розмови; лише наступного дня переконався, яким чудесним даром володів цей слуга Божий. Жінка провела всю ніч на молитві, після чого на ранок її обличчя просвітліло, а її душу сповнював глибокий спокій. Перш ніж поїхати з Арса, вона подякувала отцю Ґійоме, пояснюючи йому, про що йшлося:
«Лікарі порадили мені подорожувати, щоб відвернути увагу від страшного розпачу, в який я впала після трагічної смерті чоловіка, який був невіруючим, а я з усіх сил намагалася привести його до віри. На жаль, він потонув, відібравши цим собі життя. Я не могла погодитися з думкою, що він буде засуджений і я його вже більше не побачу. Отче, ви чітко чули, що я вчора почула тут: він спасенний! Отож колись ми зустрінемося в Небі. Я знайшла зцілення».
За іншої нагоди св.Йоан Віанней, представляючи ситуацію померлих, сказав: «Чи ви замислювалися, скільки людей іде прямо до Неба? Нечисленні! Більшість натомість потрапляє до пекла». І пояснив:
«Коли людина вмирає — вона не одразу йде до неба, хіба що була святою вже на землі. Отож ми завдаємо великої кривди нашим близьким, якщо не молимося за них. Легко сказати — як то роблять священники-модерністи, — що наші рідні перебувають у небі. Ні, якщо вони були католики і перед смертю встигли висповідатися, то потрапляють до чистилища. А ваш обов’язок — допильнувати, щоб ця людина прийняли останні таїнства; і якщо ви справді її любите — моліться, щоб вона якнайшвидше вийшла з вогню чистилища. Свята Меса, відслужена раз на рік, — це справжня жорстокість! Раз на місяць небагато що змінює. Подумай, як би ти хотів, щоб люди за тебе молилися. Одна секунда, проведена в чистилищі, видається такою, немовби триває довгі роки. Моліться і служіть багато Мес за своїх близьких. Ніхто не дістанеться Неба, якщо не буде повністю чистий.
Хочу вас запевнити, що вони в чистилищі страждають, плачуть і вельми благають про допомогу у вигляді ваших молитов і добрих учинків. Не раз я немовби чую їхнє волання з‑посеред вогню: ‘Скажіть нашим близьким, нашим дітям, усім нашим родичам, яких великих страждань ми тут зазнаємо! В ноги падаємо, щоб благати про допомогу у вигляді їхніх молитов. Повідом їй про те, що відколи ми розсталися, перебуваємо тут у полум’ї’».
Подібно навчав і Слуга Божий архієпископ Фултон Шін:
«Велетенським гріхом є те, що безліч людей клопочуться про тіло, а водночас занедбують власну душу; а занедбуючи її, втрачаєш зацікавленість тим, що духовне. Так само, як у фізіологічному порядку є можливим, що людина повністю втратить апетит до їжі, — так у духовному порядку можливою є втрата прагнення того, що надприродне. Що більш хапливо кидатимешся на те, що зіпсоване, — то сильніше збайдужієш до Предвічного Бога».
Славетний єпископ Константинопольський V століття, св.Йоан Золотоустий так впроваджував своїх вірних у Великий Піст:
«Постом ми готуємося до участі в Пресвятій Євхаристії та інших християнських урочистостях. Однак піст полягає не тільки в утриманні від певних страв, але насамперед в утриманні від злих учинків. Може статися, що ті, хто постує, не будуть винагороджені за свій піст. Ми утримуємося від їжі, але зовсім не утримуємося від беззаконня. Не споживаємо м’яса, але позбавляємо підтримки вбогих; не впиваємося вином, але впиваємося згубним задоволенням; удень собі в чомусь відмовляємо, а ночі проводимо розгнуздано. Тож яка користь із того, що ти, з одного боку, позбавляєш тіло смачної їжі, а з другого — догоджаєш собі іншим забороненим чином?»
Інший знавець духовного життя, стародавній монах св.Порфирій, пояснював:
«Як орел тренує своїх пташат, навчаючи їх літати, — подібно й Бог чинить із нами. Інколи він ховається. Тренує душу, щоб навчилася рухатись у духовних сферах. Він керується в цьому любов’ю до нас, як і бажанням уберегти нас від роздвоєння свідомості. Бо коли Бог являє нам свою благодать, а ми її відкидаємо, йдучи за пристрастями, то можемо самі себе скривдити, допускаючи внутрішнє роздвоєння. Ласка Божа пропонує нам речі високі, тоді як пристрасті тягнуть нас донизу. Коли ми, прив’язані до пристрастей, силкуємося йти за ними, водночас прагнучи Божої благодаті, — може статися страшний розкол. У такому випадку Бог віддаляється, бо любить нас, і не бажає позбавити нас рівноваги і свободи. Однак щойно ми виявимо хоч крихту доброї волі — Він приходить, щоб нами зайнятися».
Думка про вічність і про звіт, який ми муситимемо дати Богові з усього життя, сприяє тому, щоб дослухатись до голосу святих, бо вони — експерти з добрих рішень!
фінансово.
Щиро дякуємо!
