Яке дитинство зайве і яка старість потрібна

Роздуми над Словом Божим на середу XXIV звичайного тижня, рік ІІ

Дитина прагне бути в центрі уваги дорослих; дитина вважає свою волю, бажання, навіть примху чимось, що має бути підтримане всіма. Діти ображаються і капризують, якщо щось відбувається не так, як вони того хочуть. Сьогодні Ісус порівнює фарисеїв із дітьми: людей, які мали бути взірцями мудрості, але залишилися інфантильними ніби діти. Це дає привід замислитися над людьми похилого віку, бо часто про них також можна почути: «Як мала дитина». 

Особливо часто такі слова лунають у спілкуванні з людьми, які опікуються своїми престарілими батьками. Я знаю, про що говорю, бо також допомагав своїм батькам зі старіючим дідусем. Він коверзував немов дитина, хотів, щоби ми всі крутилися навколо його потреб, які до того ж постійно змінювалися. 

При цьому ми не дивуємося, що старі люди стають інфантильними. Ми радше дивуємося мудрому старцю серед його однолітків — «малих дітей».

Додам, що в легендарні часи при якихось звитяжних королях зажди були старці-порадники. Пам’ятаєте класичний сюжет про Мерліна та короля Артура? Можливо, що «королі» та «царі» різних рівнів і різних сфер сьогодні такі слабкі й безвідповідальні саме тому, що «старець-мудрець» зникає як вимираючий вид. Можливо слова: «Я смерті не боюся, але немічна старість мене лякає», які нерідко звучать у розмовах зі ще молодими людьми, коли говоримо про старість, — це наслідок того, що ми не бачимо прикладів величної старості? Я знаю, що ці слова можуть почути, прочитати багато людей похилого віку — не ображайтеся. Я хочу, щоби люди молодшого покоління, прочитавши це, запитали Бога: «Що маю робити, щоб успадкувати мудрість і величність старості? Яке життя вже сьогодні маю провадити, щоб удостоїтися такого вінця?»