Хресна Дорога за український народ

Триває час посту. Це час покаяння, очищення і навернення. Це школа покути, в якій можна поглибити свою віру, переглянути своє життя і змінитися — наскільки це можливо. Примиритися з Богом і ближнім, побороти свої немочі, навчитися стриманості.

Це особлива нагода, коли ми можемо разом роздумувати над Страстями Господніми, йти разом з Ісусом Хресною Дорогою, з Ним померти і воскреснути до нового життя. Це нагода попросити прощення, бо Він постраждав за всіх нас, а нині кожного з нас кличе до добра й любові. Тож відгукнімось на цей поклик, відкриймо наші зболені серця і разом з Ісусом ідімо цією Хресною Дорогою.

Піст — це Божий заклик відчути біль інших, несправедливо скривджених війною, відкинутих суспільством і тих, хто цілком байдужий для інших.

Вступна молитва

Господи! Час посту — це також час роздумів над Твоїми Страстями, над Твоїми стражданнями, які Ти переніс із любові до нас. Ісусе, вірю, що Тобі в той час було дуже важко, але попри це Ти сказав: «Прийдіть до Мене, всі втомлені і обтяжені, і Я заспокою вас». Сьогодні я прийшов до Тебе, бо мені також нелегко у моєму бурхливому молодечому житті. Сьогодні вся Україна приходить на Голгофську гору, схиляючись перед Твоїм зболеним святим тілом. На цій Хресній Дорозі хочемо просити у Тебе допомоги, щоб могти знести усі випробування, що чекають на нас. Проситимемо в Тебе сили, щоб вистояти у часі спокус. Проситимемо благодаті, щоб у серце кожного з нас прийшов мир. А особливо просимо у Тебе любові, щоб могти Тебе наслідувати до кінця.

Стояння І. Ісуса Христа засуджують на смерть

Біля всіх стоянь на початку кажемо: «Поклоняємось Тобі, Ісусе Христе, і величаємо Тебе, бо своєю смертю на хресті Ти відкупив весь рід людський».

Ісусе! Тебе засуджують на смерть. Ти не винен. І я знаю, що Тебе звинувачують несправедливо. Однак, бувши невинним і знаючи, коли, як і де помреш, Ти відважно прийняв свою долю.

Сьогодні весь український народ приймає свою нелегку й гірку долю, простує своєю Хресною Дорогою, приймаючи важкий хрест війни, лихоліть і випробувань. Самотність тих, хто втратив близьких людей, стає невимовним болем осиротілих сердець. На очах багатьох проступають гіркі сльози тяжких страждань. Здається, що ми самотньо йдемо стражденним шляхом. Нам важко, ми зі страхом дивимося у майбутнє, ми пригнічені.

Господи! Ти приймаєш нелюдські страждання задля нас. За мій гріх Ти береш на рамена важкий хрест. Ти прагнеш, щоб я, і ми всі, дивилися не в майбутнє, а у Твої очі, повні любові. Ти промовляєш до нас мовчазним розп’яттям у церкві: «Прийдіть до Мене всі, втомлені і обтяженні, і Я облегшу вас!»

Після кожного стояння:
«За нас Ти страждав, за нас був розп’ятий, Ісусе, наш Спасе, помилуй нас».

Можна додавати, якщо це доцільно:

І Ти, Божа Мати, що із Сином страждала, Пречистая Діво, молись за нас.

Стояння ІІ. Ісус бере на себе хрест

Господи! Ти взяв на свої рамена важкий хрест, не нарікав, не осуджував, а прийняв із покорою цю чашу, повну страждань. Хрест — це гріхи цілого людства. Хто не любить хрест, не може стати Твоїм приятелем, тому що дорога до Неба — дорога хресна. Я так часто нарікаю на свої щоденні хрести, якісь терпіння, хворобу, слабкість, забуваючи про братів і сестер, які опинилися без засобів для життя, про юних хлопців, які померли чи стали каліками на полі бою. Ці великі страждання схожі з тим тягарем, який Ти, Господи, зносив. Але ми віримо: там, де є страждання, там і є воскресіння.

Ісусе! Допоможи мені полюбити страждання, подай мені благодать, щоб усі хрести, які мене обтяжують, я завжди радо приймав і терпеливо зносив. Навчи в усьому годитися з волею Отця і усвідомити, що, страждаючи з Тобою, разом із Тобою воскресну і прославлюся.

Стояння ІІІ. Ісус уперше падає під хрестом

Ісусе! Ти, скривавлений і безсилий, падаєш під тягарем свого хреста. О наш Ісусе! Ти всесвіт тримаєш у своїх руках і всім мудро управляєш. Ти мільярди людей підіймаєш, а нині сам падаєш. Але Ти віднаходиш у собі сили, щоб підвестися і прямувати вперед.

Кожний з нас падає під тягарем своїх гріхів: неприязні до ближнього, гордості, заздрості, злості, пияцтва, осуду і ще багатьох інших гріхів, які просто кидають нас додолу. Скільки зла приходить в суспільство через гріх, жадобу влади і слави? Як нам підвестися і йти вперед у цьому нелегкому житті?

Тільки ставши навколішки, я зможу набратися Твоєї життєдайної сили, яка допоможе мені піднятися з моїх тягарів. Просвіти мене, Господи, приведи мене до частої Святої Сповіді, щоб я каявся і, зміцнений Святим Причастям, уже більше ніколи не грішив. Наповни мене любов’ю, бо справжня любов — це означає жити не для себе, а для іншого. Це виконувати Божу волю, а не свою. Це з довірою ставитися до ближнього, все терпеливо зносити і прощати. Так ми повинні свідчити свою любов до Всевишнього навіть тоді, коли діється не за нашою волею. Це означає в усьому і завжди приймати волю Отця.

Стояння IV. Ісус зустрічає свою Стражденну Матір

На дорозі страждань Ти, Господи, зустрів свою Матір і знайшов у Неї співчуття та розуміння. Твоя Мати, співчуваючи Тобі, глибоко страждала.

Не одна матір, як і Ти, Маріє, плаче над своїм сином, покликаним на війну, пораненим або й мертвим. Не одне материнське серце переповнене жахливим болем. Мабуть, як ніколи раніше, ми відчуваємо біль Твого непорочного материнського Серця.

На цій Хресній Дорозі Ти прямуєш разом із нами, Ти простягаєш свої святі руки, щоб витерти сльозу з материнського обличчя, поораного зморшками, Ти дивишся у втомлені очі солдата, Ти молишся з тими, хто навколішки і в сльозах випрошує мир для України.

Маріє, нам так потрібна твоя любов! Ми просимо, щоб Ти простягнула свій святий Покров над нашим багатостраждальним народом.

Стояння V. Симеон допомагає Ісусові нести хрест

Ісусе! Тебе жорстоко катують, гостре терня входить глибоко у Твоє тіло. Твій хрест такий важкий, що немає уже більше сил іти далі. Симеон допомагає Тобі. Так само і я повинен підставляти своє плече і допомагати іншим. Часто я не помічаю, що сьогодні так багато людей потребують моєї допомоги: бідні, знедолені, скривдженні, немічні, голодні, позбавленні прихистку, рідного дому, ті, кого я зустрічаю щодня. Але чи беру я приклад із Симеона, чи погоджуюся нести немочі інших, чи допомагаю тим, хто потребує моєї допомоги й підтримки?

Стояння VI. Вероніка витирає Ісусові обличчя

О, яка велика любов і мужність! Вероніка не побоялась катів та їхніх ударів. Наражає себе на загрозу і підходить до Христа, щоб витерти Його закривавлене обличчя. За добре милосердне діло на хустинці Вероніки залишився відбиток Ісусового найсвятішого Обличчя. Цей відбиток кожен із нас повинен носити у своїй душі. Сьогодні я запитую себе, чи беру цей образ Христа у своє життя, чи не соромлюся визнати Ісуса в колі своїх друзів, або зробити на собі знамено Святого Хреста? Чи часто я буваю в храмі Божому? Чи я долучився до волонтерів — через матеріальну, моральну чи духовну підтримку потребуючих?

Ти дерево зелене! Даруй нам, щоби кожен із нас став Веронікою, яка втирає піт із Твого лиця та з обличчя кожного, зраненого війною; щоб Твоє лице на наших іконах — адже кожна людина то Твоя ікона — було нам дверима у вічність.

Стояння VII. Ісус удруге падає під хрестом

Господи! Ти вже вдруге падаєш під хрестом. Цим Ти навчаєш мене, що і я, стараючись провадити добре життя, все ж таки відчуватиму утиски у світі, в якому так багато зла. Цим Ти вчиш мене, що і я відчуватиму тягар самотності, смутку, знеохоти, спокус. Однак Ти також навчаєш, що, незважаючи на такі перешкоди, я мушу прямувати вперед — до добра.

Не зважаючи на біль наших сердець і на рани наших тіл, ми повинні наслідувати Спасителя і крокувати дорогою правди, суспільної справедливості та чесності. Ми повинні знести великі страждання, щоб побачити воскресіння Христове, воскресіння нашого народу і торжество правди.

Стояння VIII. Ісус промовляє до жінок-плакальниць

«Дочки Єрусалимські, не плачте наді Мною, а плачте над собою і над вашими дітьми! Бо коли так обходяться з деревом зеленим, що тоді з сухим буде?» Цими словами Ти навчаєш мене, що я повинен плакати над своїми гріхами, яких так часто допускаюсь у своєму ще молодому житті; що повинен задуматися над собою, бо зауважую ще так багато всього, над чим би я мусив ще працювати.

Той, хто зцілював хворих, прокажених, воскрешав померлих, — сьогодні йде на Голгофу. А скільки добра зробив Ти для мене, Господи? Скільки благословень Ти послав нашому народові? І сьогодні є ті, що проклинають Тебе. З моїх очей також течуть сльози. Бо яким Ти був, так і я повинен чинити. Живу вже не я, а мій Господь — Ісус.

Стояння IX. Ісус утретє падає під хрестом

Твоє третє падіння під хрестом показує мені, як Ти рішуче ішов до своєї болючої мети. При кінці тієї дороги Ти бачив смерть, але також і вічне життя. Ти знав, що на Тебе чекав відчай, але одночасно і велика надія. Ти знав, що на Тебе чекала ненависть, але Твоя любов усе це перемогла. Визнаючи Тебе, у цьому світі я маю таку саму мету: вічне життя. Тільки прощаючи ворогам, попри весь біль у серці, я можу встати і йти далі. У цьому Ти дав нам приклад, Господи. Ти наше життя, наша надія і наша любов. Я рішуче йтиму Твоїми слідами, йтиму до Тебе, щоби злучитися з Тобою, щоби прославити Тебе — алілуя! Я прагну Тебе, Господи!

Стояння X. З Ісуса здирають одяг

Ісусе! Твоя одежа прилипла до ран, а її безжально віддирають від тіла. Ти цей біль переніс за гріхи нашої нечистоти і безсоромності, які ми скоюємо через перегляд сороміцьких фільмів, читання злої літератури, відвідування непристойних зібрань, справляння забав у час великої скрути.

Господи! Допоможи нам уникати нагоди до нечистоти, не витрачати свою молодечу силу на марні та небезпечні спокуси. Дай нам сили завжди йти поруч із Тобою та в усьому Тобі довіряти. Щоб ми з любові до Тебе не знеохочувалися, а завжди пам’ятали, що, страждаючи з Тобою, разом із Тобою воскреснемо і прославимося. Тож милостивий будь Боже, до нас, грішних…

Стояння XI. Ісуса прибивають до хреста

Учителю! Я бачу, як цвяхами прибивають Тебе до хресного дерева. У своєму житті я не раз надмірно прив’язувався до грошей, випивки, телевізора, різних поганих розваг. Одним словом — погані нахили прив’язують мене до дерева самолюбства. Господи! Тебе прибили до хреста, але Ти переміг через Воскресіння. Відтепер мені потрібно часто роздумувати над Твоєю Хресною дорогою та йти за Тобою до кінця. І таким чином я переможу свої закоренілі нахили і прив’язаності. Завдяки Твоїм благодатям і Твоїй допомозі я все ж таки дійду до святості.

Ісусе! Ми бачимо, як інші розпинають нас, ми часто нарікаємо і зневірюємося, але також і каємося, як другий розбійник: Ісусе, згадай про мене, коли прийдеш у Царство Твоє. Згадай про нашу стражденну Батьківщину, споглянь на нелюдські жахіття війни, зглянься над плачем сиріт.

Я нічого не знаю, нічого не розумію у цьому світі жаху. Але Ти йдеш до мене, відкривши обійми і серце, готове прийняти всіх нас. Сама Твоя присутність стає нам раєм.

Стояння XII. Ісус вмирає на хресті

Ісусе! Твої тремтячі уста шепочуть останнє слово: «Звершилося!» Твій прощальний погляд сповнений любові й милосердя. У страшних болях і стражданні Ти віддаєш свого Духа. Земля затряслася і темрява настала по всьому світі, бо Син Божий довершив діло відкуплення.

Страждальна українська земля приймає у своє лоно сотні померлих в ім’я правди, справедливості й любові до ближніх. Здається, що вся природа поринає у жалобу людської скорботи.

Жертва, яку складають в ім’я любові до інших, є також хресною жертвою. Тому Небеса відкриті, а звідти на всіх нас дивляться повні любові, співчуття та милосердя Отцеві очі. Ті очі, які дивилися на хресну жертву Христову, сьогодні дивляться на землю України, просочену кров’ю.

Небеса відкриті! З Отцевих очей течуть сльози. Бог плаче… Він плаче, дивлячись у серця людей, які втратили своїх найрідніших. Він плаче, дивлячись на людей, чиї серця переповненні злобою, неправдою та страшною жорстокістю. Він плаче…

Стояння XIII. Ісуса знімають з хреста

Твоє тіло, Господи, зняли з хреста. Воно так скатоване, що не має вже людського вигляду. Чимало тих, хто очікував чуда, розійшлися по своїх домівках розчарованими, бо мало було таких, що увірували. Ти применшив себе самого, щоби прийняти вигляд слуги.

Здається, що й наше життя стає безнадійним. Ми опускаємо руки, втрачаємо останні проблиски радості, губимо мир і розчаровано простуємо життям.

Ти став людиною і прийняв смерть. Ти повноцінно віддався нам. Твоє святе Тіло спочило на руках Пресвятої Богородиці. Сьогодні ми, за Твоїм прикладом, віддаємо наші стражденні тіла та зболені душі в руки Пресвятої Матері, в Її обіймах знаходимо останню утіху, в Її святих сльозах відчуваємо останню підтримку та утішення.

Стояння XΙV. Ісуса кладуть до гробу

Ісусе! Твоє тіло серед нічної тиші несуть у Гетсиманський сад, щоби там поховати у гробі. Сумною була Твоя смерть, і вона для мене надзвичайно дорога. Бо через Твою смерть і погребіння прийшло воскресіння. Мої очі переповнені гарячими слізьми жалю і любові, бо Твоє воскресіння принесло мені радість і надію на майбутнє життя. Твоє воскресіння, Господи, — це радість, надія, мир, світло і перемога добра над злом. Швидше чи пізніше, але вони настануть у цьому житті. Рано чи пізно все закінчиться, бо будь-яке зло має межу. А в майбутті Ти чекаєш на мене, щоб обійняти мене у вічній єдності з Тобою.

Дякую за все, що Ти зробив для мене і для всіх людей. Дякую за Твою смерть на хресті, якою Ти відкупив увесь людський рід. Дякую Тобі, Господи, що Ти дав мені вічне життя. Усе промине у цьому житті, але Ти — той самий учора, сьогодні й навіки. Ти завжди біля мене. Ти той, хто осяює моє життя світлом.

Завершення

Дякуймо Богові за все і завжди, приймаючи усе, що Він нам дає, навіть тоді, коли обставини видаються безнадійними, а наше серце оповиває сум. Дякуймо і пам’ятаймо, що Бог є Любов, а любов не може бути джерелом зла. Тому все, що посилає нам Господь, для нас добре і корисне, хоч інколи нам і неприємно, а часом і нестерпно важко. В такі хвилини зневіри не думаймо, що Бог покинув нас… Він страждає разом із нами! Тож дякуймо Богові за все, а особливо за те, що Він ніколи не покине нас!

За матеріалами: Духовні роздуми