Великдень у римо-католицькій традиції
У таблиці пріоритету літургійних днів Церкви головує Трідуум (Тридення) Страстей і Воскресіння Христа, тобто три святі дні: п’ятниця, субота і неділя.
У християнстві різні течії мають свої пріоритети щодо відзначення Пасхи: протестанти наголошують на Смерті Христовій, східні християни акцентують саме недільний день, Великдень, називаючи його Святом свят і Перемогою перемог. Для католиків латинського обряду обидва ці виміри (смерть і воскресіння Господні) мають комплементарний характер, тобто доповнюються взаємно.
Однак до часів ІІ Ватиканського Собору в Римо-Католицькій Церкві більше підкреслювався вимір Страстей і Смерті Христа, прикладом чого може бути широко відомий молебень Гірких Жалів, який із Польщі поширився в Україну. Цей молебень скерований на роздуми над Страстями Господніми. Подібна справа і з молебнем Хресної Дороги, хоча нині дехто вже відправляє цей молебень, додаючи до традиційних 14 стоянь 15‑те, тобто Воскресіння Христа.
З часів ІІ Ватиканського Собору стали більше підкреслювати пасхальний характер великодніх свят, тобто перехід (Пасху) Христа від смерті до життя. Відновлена літургія Пасхального Тридення вказує саме на цей аспект. Свята Меса Вечері Господньої, хоч і правиться ще у Великий Четвер, уже належить до Трідууму, хоча сам день Великого Четверга до нього не входить. Так відбувається тому, що Свята Меса Господньої Вечері правиться увечері, уже немовби в навечір’я Великої П’ятниці.
У Велику П’ятницю не служиться Євхаристії, є тільки Літургія Страстей Господніх, під час якої вірні, зокрема, слухають опис Страстей Христових за Євангелієм від св. Йоана (Йн 18, 1‑19.42). Інший суттєвий пункт цього дня — поклоніння хресту (адорація). Таємниця хреста перебуває також у центрі Літургії годин (Бревіарію).
Таким чином, Церква у Велику П’ятницю не «служить смутку». Ба більше, хрест приносить радість, бо таємниця Хреста тісно пов’язана з таємницею Воскресіння Христа, як у східних християн, а також нерозривно пов’язана з ділом спасіння, як у протестантів. Велика П’ятниця — єдиний день у році, коли також і священики причащаються з наперед освячених дарів.
Однак кульмінаційним пунктом Пасхального Тридення є Вігілія (Навечір’я) Пасхи, і не варто її зараховувати до Великої Суботи. Певна звичка відносити Вігілію Пасхи до суботнього дня походить із давнього укладу, коли всі молебні Пасхального Тридення служилося вранці. Причиною був євхаристійний піст, якого потрібно було дотримуватися з півночі. Коли папа Пій ХІІ скоротив час євхаристійного посту до трьох годин (а нині він охоплює вже тільки одну годину), стало можливим перенести святкування Пасхального Тридення на пообідні або ж вечірні години. Тому зараз Вігілія Пасхи має розпочинатися допіру після заходу сонця і закінчитися до його сходу.
Пасхальний Трідуум досягає своєї вершини саме у Вігілію Пасхи, тобто у Велику Ніч. Уже на початку цієї літургії Церква «виспівує з радості», коли лунає гімн «Exultet». Зміст цього твору вказує на спасительно-відкупительне діяння Христа. Зокрема, у ньому чуємо слова: «О щаслива провина, яку усунув такий великий Відкупитель». Це також вказує на суть того, що сталося тієї Великої Ночі: «Саме цієї ночі Христос, сокрушивши узи смерті, як переможець вийшов з аду». А отже, як Смерть, так і Воскресіння Христа приносять людям спасіння.
Пасхальна Вігілія — це не тільки обряд освячення вогню, пасхалу і води, після чого служиться Свята Меса. Пахсальна Вігілія має бути нічним чуванням вірних так, аби на світанку вони могли сповістити усьому світові, що Христос воскрес. Це звіщення відбувається під час резурекційної процесії. Тому її сенс краще виражений тоді, коли процесія відбувається безпосередньо після Святої Меси Пасхальної Вігілії. Натомість коли вона відділена від Вігілії та відбувається перед Святою Месою на світанку, тоді вірні, зокрема старшого віку, не бачать зв’язку поміж літургією Пасхальної Вігілії та резурекційною процесією. Тоді, навіть якщо вони приходять на літургію Вігілії, вона не має для них такого великого значення, як резурекційна процесія. Залишається певне розумування, що під час літургії Пасхальної Вігілії, яку надалі переважно називають літургією Великої Суботи, Христос воскрес, «але не до кінця». Однак усе навпаки: якщо літургія Пасхальної Вігілії має у Церкві вселенський характер, тобто служиться в усьому світі, то резурекційна процесія має місцевий характер, бо цей звичай закоренився більше у Польщі, Австрії, Баварії, Чехії, Словаччині та полонійних парафіях.
Легко помітити, що від часів ІІ Ватиканського Собору значення Смерті й Воскресіння Христа у католицькій теології наблизилося до теології східних Церков. Однак практика ще залишає бажати кращого. Тут не йдеться про применшення значення Страстей і Смерті Христа і їх відкупительної ролі. Роздуми над Стражданнями і Смертю Господа глибоко вкорінені у традицію західного християнства. Натомість практичною проблемою залишається урочисте служіння (целебрація) Воскресіння Христа, яке становить найважливішу подію цілого літургійного року. Церква наголошує, що Велика Ніч (Великдень) це найважливіше свято, натомість вірні у багатьох країнах більше готуються до Різдва, яке для них має «більше значення», ніж Великдень. Приводом для цього, зокрема, є підхід до Різдва як «сімейного свята». Не заперечуючи цих аспектів людського святкування церковного року, варто заохотити до правильного (і також сімейного) святкування Великодньої Вігілії.
Страждання, Смерть і Воскресіння Христа переживаються християнами у найрізноманітніші способи. Власне кажучи, кожен християнин у межах своєї традиції черпає з неї, аби збагачуватися. Те, що існують різні традиції у середовищі християн, означає, що таємниця Страстей, Смерті й Воскресіння Господніх становить суттєвий пункт віри, яка завдяки цій історично-спасительній події зростає.
фінансово.
Щиро дякуємо!
