Говориш чи живеш?

Роздуми над Словом Божим на суботу ХХІІІ звичайного тижня, рік І

ХХ сторіччя відзначилося стрімким розвитком науки і техніки, безліччю винаходів. Радіо, телебачення, атомна енергетика, літаки, інтернет, мобільні телефони… ХХІ сторіччя я б назвала «епохою інформації», «епохою слова». В нас навіть і війни інформаційними стали. А що таке інформація? Це ніщо інше як СЛОВО…

Слово може як надихнути, так і знищити. Але сьогодні Ісус зауважує, що  слухати замало — треба ще виконувати. Бо ми частіше можемо бути  в поставі «слухача». Як це? Ну просто ми читаємо Боже Слово, приходимо на Євхаристію. Але в одне вухо влетіло, а в інше…. І так день за днем, місяць за місяцем зростають стіни будинку нашого життя. Виходить певна картина, як «пазл за пазлом». На перший погляд один день, одне слово, одна думка, одна хвилина — це так мало. Але якщо їх зібрати в одне місце, то виходить, що чималенькі вже стіни набудували. От і питання: на чому будуємо?

На думці «що інші скажуть»? На рекламі, яка переповнює інфопростір? На тому, чого навчили й передали батьки? Чи, може, на порадах, знайдених в «уoutube» або «Google»? Це є ніщо інше, як «земля» й «пісок», а вони мінливі та нестійкі. Тенденції та мода змінюються, відповідно змінюються і поради.

Сьогодні, на мою думку, Ісус пропонує взяти «цемент», на якому твоє життя не зруйнується попри всі несподіванки, що їх готують обставини. Він не гарантує, що від сьогоднішнього дня «все буде добре» і «ніяке зло не спіткає». Ні. Він гарантує, що коли буду не тільки СЛУХАТИ, а ще й ЖИТИ (діяти), то хоч би що сталося — «будинок життя» стоятиме далі. І не на своїх ресурсах, талантах та здібностях, а на Слові Того, хто вже мільярди років Незмінний і Вірний.

Саме Його Слово здатне вже зараз тебе укріпити, надихнути, а головне — дати сили жити. Саме воно перетворює тебе й мене з постави «знайка», який усіх навчає, як жити, на того, хто просто живе.

«Один чоловік мав двох синів. Звернувшись до першого, він мовив: Піди, дитино, нині працювати у винограднику. Той озвався: Піду, пане, — і не пішов. Звернувшися до другого, сказав так само. А цей відповів: Не хочу. Але, потім розкаявшись, пішов. Котрий з двох учинив волю батька? — Останній» (Мт 21, 29‑31).

Нині світ потребує не стільки учителів, які знають як жити, скільки «тих, які втілюють» — тобто живуть згідно з тим, що читають.

Важливе не те, що говориш, а те, як живеш.