На будівельному майданчику

Роздуми до Слова Божого на четвер Першого тижня Адвенту

Це Євангеліє становить собою практичне закінчення Проповіді на Горі. Господь залишив нам повноту вчення, слово неземної мудрості, яке є непорушною істиною і провадить до вічного життя, до Його Царства. Слово Господнє міцніше й триваліше ніж небо і земля: Небо й земля перейдуть, але слова Мої не перейдуть (Мт 24,35). Таким чином, ми отримали надійний матеріал. Кожне слово Ісуса можна прирівняти до цеглини, з яких ми можемо будувати свій дім.

І перше наше завдання в цій справі — це слухати. В Євангелії ті, хто слухає, виразно протиставлені тим, хто лише говорить: Господи, Господи… Ми будуємо своє життя на тих, кого слухаємо, кому довіряємо, а їхні поради для нас виявляються фундаментальними та вирішальними. Тому перша наша постава перед Богом — це постава слуги, який прихилив своє вухо, щоб слухати.

Аби збудувати дім, потрібен також добрий проект. Перш ніж щось будувати, слід добре знати усі розміри, пропорції, розташування, внутрішнє планування оселі. Таким проектом для дому є воля Отця. Він — найкращий архітектор: Коли Господь та не будує дому, — дарма працюють його будівничі (Пс 127,1).

Але найголовніше, щоб уся будівля спиралася на скелю (грецькою петра): Люблю тебе, Господи, моя сило! Господи, моя скеле, моя твердине мій визволителю, мій Боже, моя скеле, що до неї прибігаю; ти мій щит, ріг спасіння мого, мій захисте! До Господа, похвали гідного, ввізву  я і від ворогів моїх спасуся. (Пс 8,2-4). Адже неодмінно прийдуть випробування. Вони обов’язково настануть перед об’явленням Сина Чоловічого: і линув дощ, і ринули ріки, і здійнялися вітри й обрушилися на той дім. Розумний християнин це знає і заздалегідь готується на час скрути. Апостоли постійно зміцнювали серця учнів і заохочували твердо триматись віри, бо через багато страждань нам треба ввійти в царство Боже (Діян 14,22).

Сьогоднішнє Євангеліє дуже добре готує нас на прихід Господа. Що ближче Його повернення, то більші випробування чекають на Його учнів, однак — це не підстава для смутку, лише для більшої витривалості та надії.