Іноді ми кажемо: «Я вже багато разів постановляв виправитися, і нічого з цього не вийшло». А нічого не виходить найчастіше тому, що ми робимо дві протилежні помилки.
Пропоную, щоби ваша постанова виправитися охопила рішенням усі можливі гріхи, але водночас виберіть одну річ, над якою ви будете конкретно працювати. Як коням іноді одягають на очі шори, щоби їх не відволікало ніщо довкола, бо коні істоти чутливі, — так і людині доводиться іноді такі шори на очі одягнути, якщо вона хоче на чомусь зосередитися так, аби щось путнє з цього вийшло. Такі шори часом дуже корисні, щоб не бачити надто багато. Бо коли ми бачимо, що в нас забагато праці — не тільки духовної — попереду, ця думка або паралізує, або впроваджує в панічний стан.
Тому краще зосереджуватися на поточних проблемах по черзі, крок за кроком. Не бійтеся перспективи, не знеохочуйтеся величезним обсягом «ремонту» і тим, що попереду довгий шлях! Зробіть один крок, лише один маленький крок сьогодні та один маленький крок завтра! І один післязавтра… Одягніть шори, щоби вас не лякала перспектива величезної роботи, яка на вас чекає.
Саме з цим пов’язаний успіх нашої постанови виправитися. Потрібно уникати думок на кшталт: «Ну, тепер я буду кращим, так, загалом». Якраз із думкою про ефективність варто вибрати щось конкретне і працювати над цим. Хитрість у тому, як працювати, щоби це щось дало?
Колись я придумав дуже простий образ нашого духовного життя, який часто використовую. Чудовий день, прекрасна погода, людина виходить на сонечко: в одній руці у неї лінза, а в іншій — чорна парасолька. Коли ми грішимо, особливо якщо це тяжкий гріх, то ми якби розкриваємо над собою чорну парасольку.
Сонце й надалі сяє, так само й Божа благодать завжди з нами, Бог випромінює на нас свою благодать. Але коли ми грішимо, то ніби розкриваємо чорну парасольку між Ним і собою. Звісно, й далі тепло, ми постійно відчуваємо присутність сонця, але воно не діє на нас безпосередньо, ми не засмагаємо, рівень вітаміну D у нашій крові не підвищується. Загалом усе окей, але важко побачити корисний ефект. Коли я визнаю свої гріхи, а Бог мені їх прощає, то я цю парасольку складаю, і ніщо вже не позбавляє мене впливу світла.
Проте це ще не кінець, потрібно ще щось зробити, а з постановою виправитися часто маємо проблеми. Іноді ми говоримо так: «Я вже багато разів постановляв виправитися, і нічого з цього не вийшло». А нічого не виходить найчастіше тому, що робимо дві протилежні помилки. Або міркуємо так: «Якщо я визнав свої гріхи і постановив виправитися, то тепер я автоматично стану ліпшим». Тобто я вже своє зробив, покаявся, перепросив, більше не хочу грішити, а тепер Бог потурбується про решту! Він повинен зробити мене кращим, а я більше нічого не можу вчинити.
Таке мислення — це перша помилка. А друга така: ми робимо рахунок сумління, шкодуємо, визнаємо гріхи, а потім вирішуємо взятися за себе самостійно, повністю самі й повністю по-своєму. Ніби говоримо: «Ти вже, Господи, не втручайся, я сам далі все владнаю. Я виправлюся, а потім прийду і покажу Тобі, як я добре над собою попрацював і чого досяг».
Дві протилежності, й обидві не мають сенсу: або ми вважаємо, що Божа благодать зробить усе за нас, або розраховуємо лише на себе. А тим часом сонце світить, Божа благодать нам уділяється, бо ми без неї взагалі не можемо робити добро. Всяке добро походить від Бога, Він хоче співпрацювати з нами, Він не відмовляє нам у своїй благодаті, але ми маємо цю благодать прийняти і належним чином спрямувати, не розгубити її і змарнувати. Наша воля — це і є та сама лінза, яку ми разом із парасолькою тримаємо в руці: потрібно використовувати її, направляти таким чином, щоби сфокусувати світло благодаті в якомусь конкретному місці, і що не треба — випалити, а що треба — розпалити.
Я повинен прагнути цієї благодаті й таким чином спрямувати її на себе. І в мене така можливість є: це моя воля, яка дає таку розкіш. Досить буде сильного рішення виправитися — так я цю лінзу встановлюю таким чином, що сонячні промені зосередяться там, де мені особливо потрібна Божа допомога. Тільки тоді я співпрацюю з Божою благодаттю. Дуже часто буває так, що, наприклад, ми сповідаємося із занедбання щоденної молитви. Після чого повертаємося додому, ввечері лягаємо спати, і тут приходить думка: «Ой, я забув про молитву!»
А потім наступна: «Але я сьогодні посповідався, думаю, це можна вважати молитвою?» — і з цією думкою ми просто засинаємо. Це помилка! Саме в такій ситуації, лежачи в ліжку, треба сказати: «Господи, мені потрібна Твоя благодать, щоби встати з ліжка і молитися. Допоможи мені, бо я вирішив виправитися». Після чого встаю з ліжка і молюся. І це перша велика перемога після моєї сповіді. Або перша велика втрата, якщо не встану.
Маємо в руці лінзу — користуймося нею! Ми отримуємо Божу благодать, але мусимо нашою волею, нашим вибором, що підтверджений рішенням, прийняти цю благодать і не вагаючись її використати.
Таїнство покаяння і примирення — це не просто очищення від наших гріхів, це відновлення благодаті в нас. А благодать — це не золотий ореол навколо нашої голови ані рожева хмарка, що літає над нами. Благодать — це сила Божа, сила, яку Бог дає нам для доброго життя. Але я вирішую, використовувати її чи ні. І якщо я не скористаюся нею, то я роззява! Якщо ж використовую її, то моя постанова виправитися може бути справді ефективною. Застосовуючи її до різних конкретних, навіть дуже маленьких спокус, ми переконаємося, що стали духовно міцнішими, тому можемо спробувати боротися з більшими гріхами.
У нас є парасолька й лінза: складаймо парасольку — наскільки вдасться, нехай вона завжди буде складеною, а лінзу повертаймо таким чином, щоби благодать Божа випалювала в нас все зло і розпалювала полум’я Божої любові. Амінь.
фінансово.
Щиро дякуємо!
