Від січня до березня отці-домініканці Польської провінції пропонують роздуми на своєму ютьюб-каналі.
Отець Томаш Грабовський ОР говорить про молитву, яку містики називали «променем темряви». Чому ми стикаємося з тим, що «Бог не вислуховує» наших молитов?
Молитва нам найчастіше асоціюється з тим, що ми чогось просимо. Випливає це здебільшого з того, що ми чогось потребуємо. Але так само часто це є наслідком того, що ми чогось боїмося.
1.Молитва невіруючого
Це дуже дивна мотивація для молитви! Але більше того: буває, що ми тільки в проханні згадуємо про те, що Бог узагалі є. Зазвичай ми якось собі живемо і без Нього, й даємо собі раду. Але коли щось налякає або щось стане насправді потрібним, — ми починаємо «штурмувати небеса».
Таке прохання вислухане не буде. Не тому, що Господь Бог «глухий» на молитву, а тому, що насправді це молитва людини невіруючої.
Якщо ми на щодень сприймаємо Бога як когось, хто сидить на «лаві запасних», такого гравця, який у матчі непотрібний, але коли хтось постраждає у грі або виникне потреба нової енергії, то такого гравця випустять на поле, — якщо я так сприймаю Бога, то одна річ тут цілком очевидна: я не вірю в Його всемогутність.
А коли я не вірю в Його всемогутність — то, коли про будь-що прошу, насправді я просто смішний…
Чому виходить так, що я не вірю в Божу всемогутність? Бо я не виражаю віри в це у моїй щоденності. Не сприймаю Бога як Бога. Бог є «там», у тих сферах життя, де ми Йому відчиняємо двері. Натомість якщо на щодень Бог неприсутній, якщо я даю собі раду самі я Його не потребую, то цим я визначаю Йому місце. Не те місце, яке належить Богові, а те, яке пасує, скажімо, страхуванню від нещасних випадків — полісу, який ми витягаємо з шухляди, коли нам потовчуть авто. Таким чином, я сприймаю Бога як когось, над ким паную. Тобто — не вірю в Його всемогутність. Не ставлюся до Нього серйозно.
І коли мені чогось треба — я починаю до Нього волати, бо я чогось перелякався або мені насправді чогось забракло. Але кого я кличу? Когось, хто на щодень слабкіший від мене. Когось, хто щодня виконує мої очікування. Когось, кого я щодня ставлю на відповідне місце, щоб мені не заважав. Або, скажімо, щоби просто не мав занадто великого впливу на моє життя…
Але якщо ти когось боїшся або чогось тобі насправді треба, то чого ти кличеш того, хто від тебе слабкіший?
Якщо я на щодень насправді не вірю в Божу всемогутність — то, коли кличу про допомогу, насправді не вірю, що Він може щось зробити. А потім розчаровуюсь у своїх проханнях до Бога. Тому Він так рідко відповідає…
2.Недовіра — але не до Бога
Буває також інша причина, чому Бог не вислуховує наші прохання — або принаймні нам здається, що не вислуховує.
Говориться зазвичай, що ми замало Йому довіряємо. Нам здається, що коли ми просимо з замалою довірою, то Бог «залишається глухим». Це дуже дивний образ Бога. Зверніть увагу: я когось прошу — і тільки тоді, коли маю до нього довіру, Він мені це дає. Як на мене, це патологічне сприйняття. Це позиція сатрапа, який каже: доведи мені, що ти мені довіряєш, то я тебе тоді вислухаю.
Це абсурдне. Наше очевидне, але неконкретне відчуття, що «я замало довіряю Богові», найчастіше становить вираження чогось зовсім іншого. Воно означає, що я замало довіряю, що Бог зробить так, як я хочу. І, загалом беручи, це слушно. Бо, коли ти про щось просиш Господа Бога, Він насамперед тебе запитує: чи ти хочеш, щоб Я виконав твою волю — а чи хочеш сам виконати Мою волю?
Якщо ми говоримо про довіру до Бога, у проханнях чи взагалі на щодень, то йдеться насамперед про те, щоб ми допустили Його волю до себе і сказали: так, я довіряю Тобі, тобто хочу Твоєї волі в моєму житті. Я хочу, щоб діялося по-Твоєму.
Зверніть увагу на псалом 23. «Навіть коли б я йшов долиною темряви, я не боюся лиха, бо ти зо мною». Там не сказано: «я не боюся лиха, бо ти освітлиш мою темряву, ти зробиш так, щоб долина темряви не була темна». Ні, там сказано: «не боюся лиха, бо ти зо мною». Моя довіра до Бога має полягати саме в цьому: ТИ Є, завжди зі мною, а я хочу виконувати Твою волю. Я погоджуюсь на те, що Ти мені даєш.
3.Те, що розчаровує
З іншого боку, наші прохання і прагнення, щоб «Бог зробив усе по-нашому», відбиваються від муру розчарувань, що Бог хоче інакшого. Це просто неймовірно розчаровує — що Бог думає не так, як я! Якби Бог думав так, як люди, це було би набагато простіше в житті. Але Бог не такий. І я часто ловлю себе на тому, що, хоча Бога про щось прошу, хочу, щоб Він мені щось дав, то Він цього не робить, — і я мушу якось із цим погодитися, що Він думає інакше і хоче чогось іншого. Це дуже сумна інформація! Але водночас вона дозволяє розвивати духовне нутро.
4.Чому наша молитва все-таки потрібна
Якщо Бог, з одного боку, думає інакше, ніж ми, але, з другого боку, знає, що нам потрібно, а з третього — очікує, що ми з довірою приймемо Його волю, а прийняття Його волі і є правильною позицією, то про що, власне кажучи, просити? Навіщо взагалі звертатися до Бога з якимись проханнями? Відомо бо, що Він може все зробити сам! Навіщо Він узагалі хоче, щоб ми приходили і про щось Його просили? Може, в цьому немає сенсу, і треба сказати: ну, буде що буде, Господи Боже, як Ти мені щось даси, то я матиму, а як не даси, то не матиму… — і мені взагалі перестає бути важливо.
Це помилка. Бо Господь Бог так усе сформував, що є чимало благ у світі, які збудуться тільки тоді, коли ми про них попросимо. Це не найкраще формулювання, але Господу Богу до вподоби, що початком певного виду добра у світі є моє прохання. Бог робить щось добре, творить якесь добро тоді, коли я Його попрошу. Це своєрідний «пусковий механізм». Я прошу, а Бог діє.
Бо Він хоче, щоб ми просили — не для того, щоб Його «ублагати», щоби Він щось зробив всупереч своїй волі; не для того, щоб Він зрештою погодився на те, чого я хочу, і визнав, що я знаю краще, що для мене добре, ніж Він сам. Він хоче, щоб я Його просив про добрі речі тому, що хоче зі мною співпрацювати. Він хоче бути в моєму житті кимсь, хто насправді творить синергію — співдію. Він той, хто хоче мене включити у свій план. І коли я прошу, Він каже: так, я зроблю це добро. Не тому, що Мені раптом таке на думку спало, — але саме тому, що ти Мене про це попросив. Так, Я знав, що ти Мене про це попросиш. Але такий Мій план: щоби початком добра, про яке ти просиш, було твоє прохання.
Можливо, це здається трошки закрученим. Але подумайте про це щирим серцем. Богу хочеться, щоб ми Його просили, — щоби з нас зробити причину добра у світі. Це принципово інакша позиція, ніж та, коли я прошу, щоб у Бога щось «видерти», щось у Нього здобути, мати щось у власності «без Нього» або ж переконати Бога, що я знаю краще. Ні, Бог хоче, щоб людина була причиною того добра, яке є у світі, й тому дає мені те, про що я Його прошу.
Переклад CREDO за: Dominikanie.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
