Розарій із роздумами архієпископа Фултона Шіна
Славні таємниці
Таємниця 1. Воскресіння Ісуса Христа
Наш Господь порівняв себе із зерном, кажучи: якщо зерно не впаде на землю і не помре — не дасть нового життя. Тепер, силою Божою, разом із весняними квітами Він воскресає до нового життя, завдаючи світові єдину серйозну рану, яку той будь-коли отримував: незагойну рану порожнього гробу.
Народження Божого Сина в подобі людини було проголошене Діві; перше пророцтво Його Воскресіння проголошене наверненій грішниці, Магдалині, щоб ніхто з нас не втратив надію. Апостол Тома не міг повірити, поки не вклав свої пальці у Його бік і не торкнувся ними долонь нашого Господа. Звідси ми знаємо, що Христос зберіг не свої рани, а шрами як доказ своєї любові. «Це мене поранено у домі моїх друзів…» (Зах 13,6).
Воскресіння починає впливати на нас у день нашого хрещення. Під час цього обряду ми занурюємось у воду; одягнуті у благодать — основу Божої любові, — ми стаємо як Христос, що виходить із гробу в славі Воскресіння.
Хоча ми воскресаємо в дусі з Христом і «наше громадянство в Небі» (Флп 3,20), наші тіла не матимуть частки аж до остаточного воскресіння. Тим часом наше тіло має бути розіп’яте разом і з Тілом Христа, щоб ми могли разом із Ним воскреснути.
На дорозі до Емаусу у Великодню неділю наш Господь сказав своїм учням: «Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?» (Лк 24,26). Але оскільки такий закон Невинуватості, — то як ми, винні, могли сподіватися, що втечемо від страждань?
Отче наш
Радуйся, Маріє – 10 разів
Слава Отцю…
О мій Ісусе
Таємниця 2. Вознесіння Ісуса
Наш Господь зійшов на Небо не відразу після Воскресіння, а залишався на землі сорок днів, розмовляючи з апостолами про Боже Царство. Саме у ці дні Він визначив деталі своєї Церкви, яка, згідно з заповіддю Христа, мала у видимий спосіб об’явитися у день П’ятдесятниці.
«Господь же Ісус, промовивши до них так, вознісся на небо й возсів праворуч Бога» (Мк 16,19). Слово «возсів» — це метафоричне визначення вічного відпочинку, що його Христос залужив своєю перемогою над гріхом. Слово «праворуч» — символ сили Його вічного заступництва за нас перед Небесним Отцем.
Вознесіння Христа — це гарантія нашого вознесіння після Судного дня. Хоча ми ще не увійшли до Неба в тілі, радіємо, що увійшли до Неба нашою душею, єднаючись із Ним. Ми знаходимо наш справжній дім у Небі. Саме на Небо ми споглядаємо, очікуючи спасенного пришестя нашого Господа, Ісуса Христа. Він перемінить заново наше впокорене тіло на зразок свого прославленого Тіла: Його сила така велика, що всі речі стають Йому послушні.
О небесний Магніте, в кожному Причасті притягуй наше тіло і кров до Твого Тіла і Твоєї Крові, щоб ми, вже наслідуючи Тебе в серці, потім могли увійти до Неба з Тобою в тілі!
Отче наш
Радуйся, Маріє – 10 разів
Слава Отцю…
О мій Ісусе
Таємниця 3. Зіслання Святого Духа
Багато хто хотів, щоб наш Спаситель залишився на землі, щоб ми могли чути Його голос, бачити Його співчутливий погляд і щоб Він своєю рукою міг благословити наших дітей. Але Христос сказав: «Кажу вам, однак, правду: ліпше для вас, щоб Я відійшов. Бо коли не відійду, то Утішитель до вас не зійде. Якщо ж відійду — пришлю Його до вас» (Йн 16,7).
Якби наш Господь залишився на землі, то був би тільки зразком для наслідування — не був би життям, яким маємо жити. Повертаючись же до свого Небесного Отця, Він зміг зіслати від Нього й від себе Святого Духа, завдяки якому мав жити звідти на землі у своєму новому тілі — Церкві.
Людське тіло складається з безлічі клітин, але вони становлять єдиний організм, який оживляє одна душа; їх очолює видима голова, а керує невидимий розум. Так само у день П’ятдесятниці апостоли, які були немов клітини тіла, стали Містичним Тілом Христа, бо їх оживив Святий Дух; очолювала їх видима голова — Петро, а керувала ними невидима голова — Христос на Небесах.
Наша славна Церква — це не організація, а організм. Так само, як колись наш Господь навчав, керував і освячував через своє людське тіло, яке прийняв від своєї Пресвятої Матері, так тепер навчає, керує, освячує через своє Містичне Тіло, яке прийняв із лона людства, отіненого Святим Духом.
Христос ніколи не помилявся, коли промовляв через своє людське тіло; Він і надалі непомильний, коли навчає через своє Містичне Тіло. Христос освячував, коли людськими устами вимовляв слова прощення гріхів. І зараз освячує, коли відпускає гріхи через силу своїх священників. Христос керував через своє людське тіло і зараз керує. «Хто слухає вас, Мене слухає» (Лк 10,16).
Як крапля крові може жити в тілі, але не може жити поза ним, так жоден із нас не може жити повнотою Христового життя поза Його Містичним Тілом.
Отче наш
Радуйся, Маріє – 10 разів
Слава Отцю…
О мій Ісусе
Таємниця 4. Внебовзяття Пресвятої Діви Марі
Внебовзяття було для Пресвятої Діви Марії тим, чим було Вознесіння для нашого Господа. Без сумніву, Її — цей новий Райський сад, у якому росла лілія Божої безгрішності й червона троянда Церкви — не міг покинути й забути Небесний Садівник. Та, в чиєму лоні відбулися заручини часу й вічності, більше належить вічності, ніж часові. Якщо чоловік і дружина в подружжі стають єдиним цілим в одному тілі, то хіба нова Єва з нового Адама не має стати єдиним цілим із Ним в одному дусі?
Марія була взята до Неба в єдності з людською природою Христа так само, як Христос увійшов до Неба в єдності з Божою природою. Її містичний злет у Небо — це подія, яка рухає увесь наш рід.
Нашу епоху тілесності, яка любить «гарні тіла», з розпачем несе на собі Внебовзяття, яке шанує тіло прекрасне, бо це — храм Бога, це — брама, якою небесне Слово прийшло на землю; це — Вежа зі слонової кістки, якою піднялася Божа Любов, щоб поцілувати свою Матір — Духовну Троянду.
Отче наш
Радуйся, Маріє – 10 разів
Слава Отцю…
О мій Ісусе
Таємниця 5. Коронування Богородиці на Царицю неба й землі
«До дивної країни вирушила Марія —
І коронували Її на Царицю,
Бо достатньо було Її побачити.
І більше не потрібні були запитання,
І схилилися від величі Її краси
Так, як ми колись.
Але Вона пішла далі, аж до найвищих місць,
І велике світло засяяло над колонами трону,
На якому сидів Цар тієї країни.
І заплакала Вона голосно, як тоді,
На місці страти,
Бо побачила свого Сина.
Так у цій дивній країні царює Марія,
В короні, якою Він коронував Її.
Але Вона не забула своїх близьких.
Вона просить їх кликати до Неї у своїй спразі,
Аж поки Вона їх покличе —
І Вони стануть у сяйві
За дверима своїх гробниць.
(Гілберт Кіт Честертон, «Regina Caelorum»)
Отче наш
Радуйся, Маріє – 10 разів
Слава Отцю…
О мій Ісусе
Інші частини Розарію з роздумами архієпископа Фултона Шіна:
Переклад CREDO за матеріалами: modlitwy24
фінансово.
Щиро дякуємо!
