Розарій із роздумами архієпископа Фултона Шіна
Скорботні таємниці
Таємниця 1. Молитва Ісуса в Гетсиманському саду
Як добра людина намагається полегшити біль і страждання свого друга, так і доброта перед злом приймає на себе покарання, на яке зло заслужило. Кожна мати, якби тільки могла, взяла б на себе біль своєї дитини. Батько сплачує борги свого сина так, ніби це його власні. Наш Господь, хоч і не був винен у жодному гріху, та в своїй агонії у Гетсиманському саду погодився відчути внутрішні наслідки гріха, а на Хресті пережив і його зовнішні наслідки. Цими внутрішніми наслідками були смуток, страх і відчуття самотності; як каже псалом: «Я чекав утішителів — та не знайшов нікого» (Пс 69,21).
Христос дозволив, щоб Його голова відчула блюзнірство, ніби це сказали Його власні уста; дозволив, щоб Його руки відчули гріх крадіжки, ніби Він сам украв; дозволив своєму тілу відчути провину безчестя так, ніби сам був його причиною. Невинність знає гріх краще за винного, тому що винні вже є частиною гріха.
Гріх — він у крові. Гріх пияка, розпусника й тирана викарбуваний не лише в їхніх душах, а й у мозку, в клітинах їхнього тіла та у виразі обличчя. Тому, якщо гріх у крові, кров треба перелити, щоби спокутувати гріх. Наш Господь ніколи не хотів пролити за відкуплення гріхів чиюсь іншу кров, крім своєї власної. А оскільки люди не прикликають Кров Христа на відкуплення своїх гріхів, ми перебуваємо в стані війни, проливаючи кров одні одних.
Агонія в Гетсиманському саду — це не тріумф планів та інтриг зрадників і ворогів; вона дозволена Божественним указом: «Це ваша година» (Лк 22,53). Сатана має свою годину, але Бог має свій день!
Отче наш
Радуйся, Маріє – 10 разів
Слава Отцю…
О мій Ісусе
Таємниця 2. Бичування Ісуса Христа
За сім століть до того було передбачено, що наш Господь буде так поранений за гріхи, аж ми визнаємо Його «покараним», «що Бог Його побив, принизив» (Іс 53, 4-5). Настав час цьому пророцтву сповнитися. Всемогутність прив’язана до стовпа у час своєї смерті, так само, як була загорнена в пелюшки у час свого народження.
Бичування біля стовпа було жорстоким, бо щоразу, коли наш Господь заповідав свої муки, Він завжди особливо згадував про своє бичування, ніби хотів підкреслити жахливість своїх страждань. Після Воскресіння святий Петро, згадуючи момент, коли він стояв на зовнішньому подвір’ї, слухаючи, як бич шмагає тіло Христа і не почувши водночас жодної скарги з уст нашого Господа, написав: «…хто був злословлений, але сам, навпаки, не злословив, хто страждав, та не погрожував, а здався на того, хто судить справедливо» (1Пт 2,23).
Бичування — це акт відшкодування за надмірний культ тіла. «Тіло (…) — для Господа» (1Кор 6,13). Спокутуючи за гріх догоджання собі, Його тіло — як другий Ковчег Завіту, оголене перед богохульними поглядами; Наречений душ стає іграшкою для насмішників. Ніхто не знає, скільки ударів Він отримав. Пророк передрік, що Його так бичуватимуть, аж можна буде порахувати кістки Його тіла. Його світло просвітлює нас, а в Його ранах — наше спасіння.
Отче наш
Радуйся, Маріє – 10 разів
Слава Отцю…
О мій Ісусе
Таємниця 3. Увінчання Ісуса терновим вінком
Як бичування було винагородженням за гріхи тіла, так коронування терновим вінцем — відшкодуванням за гріхи розуму: за атеїстів, які хотіли, щоб не було Бога; за тих, хто сумнівається, бо власне погане життя заважає їм мислити; за егоїстів, зосереджених на собі.
Вояки проклинали, коли тернові шипи кололи їхні пальці. А потім проклинали Господа, коли натягали терновий вінець на Його голову, знущаючись над царською короною. Вони дали Йому в руку тростину — символ Його Царства, яке вважали несправжнім і нетривалим, як тростина. Його тіло, яке вже звисало з Нього червоними шматками, накрили пурпуровими шатами, щоб висміяти Його прагнення царювати над серцями і народами. Зав’язуючи Йому очі, вони били Його, наказували пророкувати і вгадувати, хто Його вдарив. А потім схилилися перед Ним у глузливій пошані, плюючи Йому в обличчя, щоб усі мученики на світі могли зберегти мужність у час свого мучеництва.
У цій Таємниці сповнилася істина застереження нашого спасителя: «Ненавидить вас світ — то знайте: Мене він ще перед вами зненавидів. Були б ви від світу, то світ би своє любив. А що ви не від світу, бо Я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ» (Йн 15,18-19). Якщо хтось сподівається зберегти свою віру і захиститися від знущань світу, то він або слабкий у своїй вірі, або недостатньо відважний у добрі, щоби прийняти на себе глузливі образи інших пурпурних шат і тернового вінка, який завдає страждань.
Отче наш
Радуйся, Маріє – 10 разів
Слава Отцю…
О мій Ісусе
Таємниця 4. Хресна дорога Ісуса
Будь-який хрест було би легко нести, якби ми могли допасувати його до себе. Наш Господь не створив Хреста для себе, а Хрест був створений для Нього. Хрести і страждання падають на наші плечі. Коли ми їх приймаємо, це робить їх нашими. Наш Господь сказав навіть, що в тижні буде щонайменше сім хрестів: «візьме щодня на себе хрест свій і йде за Мною» (Лк 9,23).
Є два види хрестів: чисті хрести, які походять ззовні — наприклад, біль, переслідування та знущання; та хрести внутрішні, або нечисті, — наслідки наших гріхів: смуток, розпач і нещастя. Цих хрестів можна уникнути. Вони виникають через спротив Божій волі. Вертикальна балка хреста символізує волю Бога; а горизонтальна — нашу волю. Коли одна воля перетинається з іншою — отримуємо хрест.
Наш Господь ніколи не обіцяв, що у нас не буде хреста; обіцяв лише, що хрест ніколи нас не подолає. Святий Петро так полюбив хрест, що коли настав час його страти — попросив, щоб його розіп’яли догори ногами.
Нехай Той, у кому не знайдено жодної провини, крім непомірної любові, допоможе нам зненавидіти тягар гріха, який став причиною Його Хреста. Нести хрест у єдності з Його волею та йти Його слідами — легше, ніж ті скалки, проти яких ми бунтуємо.
Отче наш
Радуйся, Маріє – 10 разів
Слава Отцю…
О мій Ісусе
Таємниця 5. Розп’яття й похорон Ісуса
Наш Господь провів тридцять років у послуху, три роки присвятив навчанню, три години зайняла у Нього справа Відкуплення. Але як саме Він нас відкупив?
Припустімо, що з вівтаря вкрали золотий келих, а потім переплавили його на велику попільницю. Перш ніж це золото повернеться на вівтар, його треба вкинути у вогонь, щоб випалити будь-яку нечистоту; потім келих треба відлити заново, поблагословити, — і лише тоді повернути у сакральне використання.
Грішна людина нагадує такий келих, який стали використовувати для богозневажливих цілей. Вона втратила свою подобу до Бога і своє високе призначення як Божа дитина. Тому наш Господь прийняв людську природу, щоби представити всіх нас; укинув її у вогонь Голготи, щоб випалити й усунути будь-яку нечистоту. Потім, воскресши з мертвих, Він став новим Главою нового людства, Главою, з якого ми маємо брати приклад.
Хрест доводить, що поки в нашому житті не буде Великої П’ятниці — ніколи в ньому не буде Неділі Воскресіння. Якщо в ньому не буде тернового вінця, ми ніколи не отримаємо ореолу світла. Без бичованого тіла не буде тіла, піднесеного до слави. Смерть нижчого его — умова воскресіння вищого я.
Світ каже нам те, що казав Йому на хресті: «Зійди, і ми повіримо». Але якби Христос зійшов із хреста, Він ніколи нас би не спас. Зійти з хреста — це по-людськи; по-Божому — це висіти на Ньому.
О Спасителю світу, зламане серце — найкраща колиска любові! Вдар у моє серце так, як Мойсей ударив по скелі, щоб у нього увірвалася Твоя любов!
Отче наш
Радуйся, Маріє – 10 разів
Слава Отцю…
О мій Ісусе.
Інші частини Розарію з роздумами архієпископа Фултона Шіна:
Переклад CREDO за матеріалами: modlitwy24
фінансово.
Щиро дякуємо!
