У своїй другій проповіді з нагоди цьогорічного Адвенту Проповідник Папського дому зосередився на вірі Пресвятої Богородиці та заохотив слухачів приглянутись до свого серця, щоб у ньому оселився Христос.
У п’ятницю, 22 грудня 2023 р., кардинал Раньєро Канталамесса виголосив у залі Павла VI заключну проповідь з нагоди Адвенту для Папи та працівників Римської курії. У ній Проповідник Папського дому розповів про чесноти Богородиці, вказавши також на важливі міркування філософа Блеза Паскаля стосовно християнської віри, повідомляє Vatican News.
Пресвята Богородиця — паломниця у вірі
На початку кардинал пригадав про формулювання, які стосуються віри Діви Марії. Давніше майже «за замовчуванням» вважалося, що свій акт віри Вона зробила в події Благовіщення, й ця віра протягом усього життя Богородиці була стабільною. Однак ІІ Ватиканський Собор назвав Божу Матір паломницею у вірі: «Пресвята Діва Марія йшла шляхом віри» (LG 58), тобто «не увірувала раз і назавжди, але ступала у вірі і зростала в ній». Таким чином, відправною точкою Її подорожі до Бога є очікування Христа, а віра стосується не лише конкретного моменту Благовіщення. «Вірою Марія представила Дитя Ісуса в храмі; вірою пішла за Ним, тримаючись осторонь під час Його прилюдного служіння; вірою стояла під хрестом; вірою чекала Його воскресіння», — зазначив проповідник.
Описуючи основні події, пов’язані з паломництвом Богородиці у вірі, священник звернув увагу на події, пов’язані з розп’яттям Христа. «Це копія драми Авраама, але наскільки безмірно вимогливіша! З Авраамом Бог зупиняється в останню мить, із Нею — ні. Вона погоджується на те, щоб Її сина розіп’яли, Вона віддає Його Отцеві з розбитим серцем, — але сильна у своїй непохитній вірі. Саме тут голос Марії досягає найвищої ноти. Про Марію з набагато більшою підставою можна сказати те, що апостол говорить про Авраама: “Марія повірила, сподіваючись без надії, і так стала матір’ю багатьох народів” (пор. Рим 4,18)», — підкреслив кардинал Канталамесса. За його словами, велич Богородиці полягає насамперед у Її вірі, надії та любові (пор. LG, 61).
«Міркування серця» Блеза Паскаля
Говорячи про те, що Діва Марія є частиною Церкви як містичного Христового Тіла, проповідник Папського дому наголосив на Її прикладі любові до Бога. У цьому контексті він нагадав слова Блеза Паскаля: «Серце має свої причини, яких не знає розум». Відповідно, на думку французького мислителя, Бога відчувають серцем, а не розумом. Це пов’язано з тим, що Бог є любов, а любов відчувається не розумом, а серцем. «Це правда, що Бог є також істиною, а істина сприймається інтелектом; але в той час як любов передбачає знання, знання не обов’язково передбачає любов. Неможливо любити, не знаючи, але можна знати, не люблячи! Цивілізація, подібна до нашої, — яка пишається тим, що винайшла штучний інтелект, але так бідна на любов і співчуття, — добре це знає», — зазначив кардинал Канталамесса.
Інший аспект міркувань Блеза Паскаля стосується внутрішнього життя, необхідності придивитися до сфери духа. «Людина посилає свої зонди на периферію Сонячної системи і за її межі, але не знається на тому, що відбувається на глибині кількох тисяч метрів під земною корою; звідси і складність запобігання землетрусам. Це образ того, що відбувається також у сфері духа, у нашому власному житті. Ми всі живемо, націлені назовні, на те, що відбувається навколо нас, неуважні до того, що відбувається всередині», — підсумував проповідник. Світське і богословське мислення останніх трьох століть, із жалем констатував кардинал, сформували не «міркування серця» Паскаля, а міркування Декарта з фразою: «Я мислю, отже, я існую». «Наслідком цього стало те, що раціоналізм запанував і диктував закони, аж поки не прийшов до нинішнього нігілізму. Всі промови і дебати, які відбуваються навіть сьогодні, стосуються ‘Віри і Розуму’ — і ніколи, наскільки мені відомо, не стосуються ‘Віри і Серця’ або ‘Віри і Волі’. Сам Паскаль, однак, в іншому місці ‘Думок’ каже, що віра достатньо ясна для тих, хто хоче вірити, і достатньо туманна для тих, хто вірити не хоче. Іншими словами, це питання волі, а не розуму та інтелекту», — зазначив проповідник.
Говорити про Бога в особі Ісуса Христа
Далі говорячи про Паскаля, якому Папа Франциск цьогоріч присвятив Апостольське послання з нагоди 400‑ліття від його народження, кардинал Канталамесса вказав на центральне місце Христа у християнській вірі. «Ми знаємо Бога, — пише філософ, — тільки через Ісуса Христа. Без цього посередника будь-яке спілкування з Богом виключене». За словами проповідника, справжній ризик віри полягає в тому, щоб, говорячи про Бога, винести Ісуса Христа «за дужки».
Проповідник нагадав промову апостола Павла в Аеропазі (Діян 17, 19‑28), коли апостол переходить від питання про єдиного Бога, який створив Всесвіт, до Ісуса Христа. Саме в той момент слухачі не хотіли більше слухати слова апостола. «Що ж їх так непокоїло? Безумовно, ідея воскресіння з мертвих, яка суперечила тому, чого там же вчив Платон: тіло — це ‘гробниця душі’, тому не варто носити його з собою після смерті. Але, мабуть, ще більше їх бентежило те, що доля людства залежала від однієї історичної події та конкретної людини», — сказав кардинал Канталамесса. На його думку, сьогодні серед інтелектуалів наявний «скандал, пов’язаний з особою Христа», не менше ніж в Аеропазі. «Ефект є більш руйнівним, аніж відкинення. Йдеться про мовчання про Нього. Я стежив в інтернеті за багатьма дискусіями на високому рівні про існування чи неіснування Бога: майже ніколи в них не пролунало ім’я Ісуса Христа. Так, ніби Він не є частиною дискурсу про Бога!» — зазначив проповідник.
Отож, саме на це мають бути спрямовані наші головні зусилля в євангелізації. «Світ і його засоби комунікації — я вже говорив про це раніше на цьому ж місці — роблять усе для того (і, на жаль, їм це вдається!), щоби в усіх розмовах про Церкву ім’я Христа було відокремлене або замовчуване. Ми повинні робити все, щоб воно було підкреслено присутнє», — підкреслив кардинал Канталамесса.
Істотний знак Христового Різдва
Останню частину науки проповідник присвятив вертепові. «Цьогорічне Різдво знаменує собою восьме сторіччя з часу першої реалізації вертепу в Ґреччо. Це перший з трьох францисканських ювілеїв, за яким у 2024 році слідуватиме ювілей стигматів святого Франциска, а в 2026 році — його смерті. Ця обставина також може допомогти нам повернутися до серця», — зазначив кардинал, який теж належить до францисканської чернечої родини.
З плином часу вертеп відійшов від того, чим він був для святого Франциска, ставши формою мистецтва або видовищем; однак він і далі виконує важливу функцію знаку Христового Різдва, попри різні ініціативи в західних країнах усувати всі релігійні знаки з різдвяних святкувань. «Одним з аргументів є прагнення сприяти цим мирному співіснуванню з віруючими інших релігій, на практиці — з мусульманами. Насправді ж це відмовка певного знебоженого світу, який не хоче цих символів, а не претензія з боку мусульман», — зазначив проповідник. На підтвердження своїх слів він процитував фрагмент із Корану, який розповідає про подію народження Ісуса. «Одного разу, коментуючи недільне Євангеліє в програмі ‘A Sua Immagine’ телеканалу RAI в суботу ввечері, я попросив прочитати цю суру одного мусульманина, який сказав, що радий так сприяти розвіюванню непорозуміння, яке під приводом прихильності до них насправді шкодить їм», — зауважив кардинал Канталамесса. Він згадав також про нещодавню ініціативу еміра Абу-Дабі присвятити Марії, Матері Ісуса, одну з мечетей у місті.
Зробити серце оселею віри в Христа
Проповідник Папського Дому закликав не вдовольнятися лише традиційними вертепами на вулицях, а облаштувати Ісусові інший вертеп — вертеп свого серця, щоби Він «вірою оселився у наших серцях» (Еф 3,17). «У нашому серці справді є місце для багатьох гостей, але лише для одного господаря. Народити Ісуса означає умертвити своє ‘я’, або принаймні поновити рішення жити вже більше не для себе, а для Того, Хто народився, помер і воскрес для нас (пор. Рим 14, 7‑9). ‘Там, де народжується Бог, людина вмирає’, — стверджував атеїстичний екзистенціалізм. І це правда! Але вмирає стара людина, зіпсована і в будь-якому разі приречена на смерть, а народжується нова людина, ‘створена у справедливості й святості правди’ (Еф 4,24), призначена для вічного життя. Це справа, яка не закінчиться з Різдвом, але може початися з нього», — сказав на завершення кардинал Раньєро, просячи в Богородиці допомоги на цьому шляху.
фінансово.
Щиро дякуємо!
