Роздуми над Словом Божим на понеділок XIV звичайного тижня, рік ІІ
Чудо в житті цих двох різних людей — жінки, яка страждала на кровотечу, і начальника синагоги — відбувається завдяки присутності Ісуса Христа. Він, з одного боку, є чистою Любов’ю. В Ньому можна знайти відповідь на глибину потреби в ніжності та доброті, яких потребує людина. Одночасно Він надає необхідну для здорового переживання своїх почуттів і емоцій дистанцію, поміркованість — мудрість.
Можна помітити, що в кожній з цих двох історій Ісуса або просять, щоб він доторкнувся (поклав на голову руку), або безпосередньо доторкаються Його своєю рукою. Рука, а скоріше долоня, це не тільки та частина, якою ми можемо визначити потрібну нам дистанцію і при потребі її змінити. Рука — це символ міри. У свою долоню я можу набрати води рівно на один ковток. Можу набрати достатньо пшениці, щоб заспокоїти голод. Почуття важливі й потрібні, але вони потребують того, щоб їм надати відповідну міру. Як кажуть: «Що занадто — то не здорово».
Почуття начальника синагоги до своєї доньки були настільки сильні, що він боявся ними її зранити. А відтак, мабуть, вирішив, що краще буде їх взагалі не проявляти. Таке рішення призвело до смерті дитини, оскільки у відповідь на свою природну любов до батька вона отримувала лише холод і зовнішню байдужість. І ось, коли Ісус бере його дочку за руку, то показує начальнику синагоги міру: давай їй стільки любові й тепла, скільки прийме її маленька дитяча долоня. І цього буде достатньо.
Що стосується жінки, яка страждала на кровотечу, то вона віддала все з себе без міри. Євангеліст Лука (див.: Лк 8, 43-44) пише, що вона весь свій маєток витратила на лікарів. Віддавала все, що привело її до саморуйнування. Ісус своїм поглядом і словами також повертає їй розсудливу міру.
Мудрість життя полягає в тому, що ми визнаємо правду про себе. Правду про те, що в нашому житті є сфери, в яких ми успішні, але є також і такі, в яких ми маємо великі занедбання. Як у випадку начальника синагоги: в суспільному житті він напевно осягнув реальних успіхів, оскільки став начальником синагоги, проте боявся виявити почуття в стосунку до власної доньки. Він був добрим адміністратором і менеджером, але не вмів бути батьком. Від крайнощів людського життя зцілює присутність Ісуса Христа, який є втіленим Словом Бога, втіленою Мудрістю Бога. Його присутність в нашому житті повертає нам відповідну міру і відповідну дистанцію в усіх сферах нашого життя, до яких ми Його запросимо. А також відповідну дистанцію до інших осіб і відповідну мірку вияву наших почуттів, бажань і емоцій.
Зустрічаємо Його на своїй особистій молитві. Нехай в нашій молитві будуть моменти тиші, коли ми будемо запитувати себе: «Чого насправді я прагну? Чи боюсь я своїх почуттів? Що почуття, які я переживаю, говорять мені про мої потреби? Чи не знеохотився я до інших людей, бо відкривав їм свої почуття понад міру? А може я взагалі заблокував вияв своїх почуттів, бо боюсь, що мене зранять? Чи вмію я належно трактувати інших людей, як осіб, які мають свою вільну волю, свої почуття, і свої власні погляди? Чи шаную я їхні границі, які вони самі накреслили? А як є з моїми границями: чи не допускаю я людей занадто близько у свої справи з остраху перед ними, бо не вмію захиститися від їхнього хамства? Чи вмію я тактовно наблизитися до близької мені людини і не форсуючи розповісти їй про свої почуття до неї: до дитини, дружини, чоловіка, тата, мами, бабусі, друга чи приятельки? Чи запрошую у свої людські стосунки Ісуса Христа, щоб Він також був нашим другом?»
фінансово.
Щиро дякуємо!
