Перестороги від Ісуса

Роздуми над Словом Божим на п’ятницю XIV звичайного тижня, рік ІІ

Сьогоднішнє Євангеліє (Мт 10, 16-23) є частиною промови Ісуса скерованої до Апостолів. Церква в особі Апостолів отримала завдання йти в кожен куточок світу і проповідувати Євангеліє. Зрозуміло, що це завдання покладене насамперед на наступників Апостолів — єпископів, а також на їхніх помічників — священників. Це не заперечує, однак, того, що багато мирян йдуть за покликом серця і стають місіонерами там, де Євангеліє ще не було проголошене. А місце проповіді Євангелія є там, де правда Христова ще не була почута. І це не обов’язково десь далеко, в іншій країні, на іншому континенті. У своєму житті ми зустрічаємося з людьми, які відкидають віру в Ісуса Христа, оскільки не пізнали Його любові, не почули Його слова — слова Євангелія, а почули перекручений переказ атеїстичної пропаганди; зустрілися з шаблонами, а не з Живим Божим Словом. Тому ми, всі християни, покликані свідчити Євангеліє своїми вчинками, своїм життям і словом. Також любов і турбота про спасіння душ, яку вклав в наші серця Святий Дух, наказує нам ділитися своєю вірою з іншими.

Тож в сьогоднішньому уривку Ісус дає певні перестороги тим, які відгукнулися на цей заклик нести Благу Вість тим, хто її не знає.

Перша пересторога допомагає проповіднику Євангелія звільнитися від наївних ілюзій про те, що всі так само радісно можуть прийняти Євангеліє як і ми його прийняли. Ісус ясно говорить: «Оце я посилаю вас, немов овець серед вовків». Слухачі Ісуса добре знали цю приказку: вибраний народ справді жив посеред багатьох інших язичницьких народів немов вівці посеред вовків. Ця приказка стосується і сьогоднішніх проповідників Євангелія: не треба очікувати, що завдяки тому, що ми будемо говорити про любов Ісуса Христа до кожної людини, всі і відразу будуть це схвалювати. Євангеліє Христове не можна відділити від неприйняття гріха, зла, яке людина часто хоче виправдовувати, бо не хоче викинути його зі свого життя — настільки сильно вона може бути до нього прив’язана. Гріх в житті людини часто стає її ідолом, перед яким людина складає свої жертви. А проголошення Євангелія пов’язано також із закликом рішучо відкинути ідола, щоби прийняти істинного Бога і Спасителя — Ісуса Христа.

Але небезпека не є страшною, якщо ми знаємо спосіб, як з цією небезпекою поводитись. Змієлови, наприклад, добре знають що і як робити зі змією, щоб вловити її уникаючи укусу, і роблять це дуже спритно. Так і Ісус говорить своїм учням, як вони мають обходитися зі злом в цьому світі: «… будьте мудрі, як змії, і невинні, як голуби». Проповідник Євангелія має пам’ятати про мету свого служіння: принести слово Боже тим, які його не чули і не знали про нього. Мудрість змії полягає в тому, що вона знає свої сильні та слабкі сторони. Тому коли вона бачить себе безпорадною перед  сильнішим супротивником, то уникає непотрібної  конфронтації. Дискусії, суперечки, які звичайно будуть виникати під час спілкування з людьми, яким ми хочемо донести Євангельську істину — не мета нашої проповіді: вони лише засіб. Не треба шукати доказів своєї правоти за всіляку ціну. Бо якщо ми будемо шукати своєї правоти, то ворог спасіння — сатана — виведе нас на «своє поле», де легко переможе нас своїми «незаперечними» аргументами. Сила ж проповіді Євангелія не стільки в аргументах, скільки в дії Божій, яка порушує серце слухача, коли він чує наше слово. Ми ніколи не є самі, коли проголошуємо Євангеліє — Святий Дух завжди співпрацює зі словами проповідниками в серці слухачів. Натомість якщо ми будемо думати, що вся справа лише в силі наших аргументів, тоді ми відставлятимемо на бік Божу благодать і діємо вже від імені самих  себе. І тоді противникові спасіння нічого не вартує схилити серце слухачів у бік недовіри нам. Щоб не забувати про це, нам потрібно бути мудрими як змії, які знають свої реальні сильні та слабкі сторони, та не забувати просити Бога про допомогу.

Одночасно Ісус говорить, щоб ми були  невинні, як голуби. Те що Господь посилає нас до людей, які не дотримуються певних моральних чи етичних принципів, не може нас звільняти від виконання нами принципів морального життя. Люди, яким проповідується Євангеліє, будуть уважно спостерігати за проповідником: чи насправді він сам дотримується того, про що говорить.

Сьогодні чуємо багато критики з боку світу на адресу Церкви. І це не тільки наслідок дії різного роду ворожих Церкві сил: часом за цією критикою (найчастіше перебільшеною і необ’єктивною) можна відчути прагнення людей бачити в людях Церкви авторитет і приклад в моральному житті. І не лише це. Людина, яка живе праведним життям — це людина, яка живе блаженством чистого серця. Ісус дає обітницю для тих, хто пильнує чистоти серця: «блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога» (Мт 5, 8). Людині, яка сама не споглядає Обличчя Боже у своєму серці, неможливо жити та проповідувати серед людей, заражених злом цього світу, і самій не заразитися цим злом. Наше серце легко знаходить уподобання у злі, коли не бачить справжньої краси, легко починає вірити неправді, якщо не споглядає Джерело правди, легко починає виправдовувати в собі зло інших, якщо не споглядає Єдиного Доброго (Мк 10, 18). Тому немає проповідування Євангелія без молитви.

Особливим знаком для невіруючих людей є дотримання чистоти в сексуальній сфері (йдеться про подружню вірність одружених людей і дотримання обітниці чистоти тими, хто повинен її зберігати — священниками та ченцями). Целібат, як і подружня вірність, не є метою самі в собі: вони є знаком того, що людина покликана до Вічного Щастя в небі…

Далі Ісус передрікає, що тих, хто проповідуватиме Євангеліє чекатимуть переслідування, особливо від можновладців. Також заповідає те, що людина вірна Євангелію може досвідчити несприйняття і ворожості з боку близьких людей: братів, батьків, друзів тощо. Ці слова з одного боку показують, що ми не можемо оцінювати результативність нашої проповіді по тому, як нас сприйматимуть можновладці чи навіть близькі люди. Те, що інші люди не сприймають Євангеліє, не говорить про те, що ми погано проповідуємо чи свідчимо Євангеліє у своєму житті. Нам треба дійсно зосередитися на тому, щоб самим бути вірними слову, яке проповідуємо, і дійсно проповідувати та свідчити тими засобами, які ми маємо, а все інше віддати Богу (1 Петр 5, 7). З іншого боку попередження про переслідування, які чекають учнів Христа, є виразом турботи та глибокого співпереживання Христа зі своїми учнями. Важливе не тільки попередження, що переслідування і страждання за ім’я Христа настануть, але й запевнення, що Ісус Христос завдяки дії Святого Духа буде завжди поруч із людиною, яка страждає за Його Ім’я. Страждання як такого не уникнути. Якщо ми поставимо метою нашого життя уникнути страждань за будь-яку ціну, то перетворимо його на суцільний безлад. Натомість якщо сенс нашого життя полягає в тому, щоб виконати завдання, покладене на нас Ісусом Христом, в тому, щоб перебувати з Ним, любити Його і через Нього служити Богові Отцеві, то навіть наше страждання, яке в іншій ситуації здається позбавленим сенсу, отримує зміст: коли ми страждаємо за ім’я Ісуса, то я єднаємось з Його стражданням, а відтак — і з Ним самим.

Пропоную вам сьогодні поставити собі наступні питання: «Як я розумію своє завдання проголошувати Євангеліє людям, які не знають Божої любові? Які дари мені дав Господь Бог, завдяки яким я можу наблизити іншим людям Христа і Його спасенне слово? Можливо я щось занедбав (занедбала) в цьому служінні? Чи молюсь я про спасіння тих людей, чиї гріхи бентежать моє серце? Чи моє особисте моральне життя є добрим і чистим? Що хотів би я виправити у своєму житті, щоб краще свідчити про Євангеліє (це може бути маленька, але конкретна справа, постанова)? За що зараз я хотів би подякувати Ісусу? І за що хотів би Його зараз перепросити?»