Божі та не-Божі відносини між батьками і дітьми

Роздуми до Слова Божого на п’ятницю ІV звичайного тижня, рік ІІ

Смерть Йоана Хрестителя показана в контексті різних інтриг і залежностей, не-Божих взаємовідносин, які панували при дворі Ірода і в його родині. Дочка Іродіяди танцювала і сподобалася Іроду та всім присутнім на бенкеті. Прагнення всім догодити є ознакою залежності. Така атмосфера панувала при дворі царя Ірода — сина Ірода Великого. Здається, гріхи батька дуже сильно вплинули на життя сина.

Батьком цього правителя був той самий Ірод Великий, який стривожився від звістки про новонародженого Месію, а з ним весь Єрусалим. Неймовірно, але настрій однієї людини впливав на все місто. Весь Єрусалим відчував страх Ірода. Хоч званий Великим, Ірод панічно боявся, що в нього заберуть владу. Тому наказав перерізати всіх немовлят до двох років, які на той час народилися в околицях Вифлеєма. Його син також мав чималі клопоти зі страхом. Читаємо, як він хотів догодити всім, хто сидів при столі.

Коли Ірод звернувся до дівчини і сказав, що вона може просити чого лиш забажає, навіть півцарства, — та не могла сама відповісти. В неї не було власної думки, тому вона швидко прийшла до своєї мами за порадою. Наскільки ж була залежна дочка від матері, якщо написано, що вона зараз квапливо вернулася до царя і попросила голову Йоана Хрестителя. Біблія не говорить навіть про хвилину роздумування — І негайно, увійшовши притьмом до царя, попросила дівчина: Хочу, щоб ти мені дав зараз же на полумиску голову Йоана Хрестителя. Залежність від батьків може призвести до того, що полетить голова якогось пророка.

Євангеліє представляє не-Божі відносини між донькою і матір’ю і все те, до чого це призвело. Цим самим воно підштовхує нас до пошуків: а які ж мають бути відносини між батьками та дітьми? Психологія відповідає дуже влучно: «Батьки–діти» — єдині взаємовідносини любові, які ведуть не до з’єднання, а до роз’єднання (Сюзан Форвард). Проте задовго до того, як виникла психологія, Дух Святий виразив цю істину на сторінках Святого Письма.

Вже перше фундаментальне покликання християнина, покликання до святості, несе в собі певний розлам. Єврейське слово кадош — «святий» означає також «відділений, відокремлений». Кожен християнин через таїнство хрещення стає відокремлений від «цього світу» і «пересаджений» у Боже Царство. Сам Господь здійснює таке відокремлення:

Еф 1, 3-4: Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що благословив нас із неба всяким духовним благословенством у Христі. Бо в Ньому Він нас вибрав перед заснуванням світу, щоб ми були святі й бездоганні перед Ним у любові.

Бути святим — це бути відділеним, бути не таким, як усі. Бути сіллю землі і світлом світу (Мт 5,14).

“ Хай Святий Дух виховує в нас життєву позицію зрілого батьківства і зрілого синівства

Розгляньмо декілька біблійних прикладів, що несе з собою Боже «відділення», «відокремлення», і чому воно таке важливе у взаємовідносинах «батьки — діти».

Бут 1, 1-5: На початку сотворив Бог небо й землю. Земля ж була пуста й порожня та й темрява була над безоднею, а дух Божий ширяв над водами. І сказав Бог: Нехай буде світло! І настало світло. І побачив Бог світло, що воно добре та й відділив Бог світло від темряви. Назвав же Бог світло – день, а темряву назвав ніч. І був вечір і був ранок — день перший.

Перш ніж Бог щось назвав, дав ім’я, Він це спочатку відділив. Перш ніж хтось отримає своє власне ім’я, мусить бути справді відділеним. Дитина не набуде автентичності, індивідуальності, не відкриє своєї власної особистості й місії, яку має виконати в своєму житті, якщо не буде відділена від батьків.

Аврам став Авраамом не тоді, коли був у домі батька свого, а навпаки — коли вийшов зі своєї землі, рідні і з дому батька в землю, яку йому показав Бог. Яків, отримуючи ім’я Ізрáїль, також знаходиться поза своєю родиною, поза власним маєтком, по другий бік потоку. Він переживає певний поділ, ніч і боротьбу з Незнайомцем — Ангелом. Мойсея Бог покликав на пустелі біля підніжжя гори Хорив, знову ж таки на самоті, у відокремленні.

Врешті приклад самого Ісуса. Вперше згадку про самосвідомість Ісуса, про усвідомлення Ним своєї особистості й місії як Божого Сина ми зустрічаємо на сторінках Євангелія тоді, коли Ісус загубився, тобто протягом трьох днів був без батьків, був від них відділений. То «відділення» стало поштовхом до того, що Ісус усвідомив, хто Він такий:

Лк 2,41-52: Батьки Його ходили щороку в Єрусалим на свято Пасхи. І як Йому було дванадцять років, вони пішли, як був звичай, на свято. Коли минули ті дні, і вони поверталися, то хлопчина Ісус зостався у Єрусалимі; батьки ж Його про те не знали. Гадаючи, що Він у гурті, вони пройшли день дороги й аж тоді почали Його шукати між родичами та знайомими, а, не знайшовши, повернулися в Єрусалим, щоб там Його шукати. Через три дні знайшли Його у храмі, як Він сидів серед учителів та слухав і запитував їх. Усі ті, що Його слухали, чудувались Його розумові й відповідям. Побачивши Його, вони були здивовані, й сказала Йому Його мати: “Дитино, чому Ти це так зробив нам? Ось батько твій і я, боліючи, Тебе шукали.” Він же відповів їм: “Чого ж ви Мене шукали? Хіба не знали, що Я маю бути при справах Отця Мого?” Але вони не зрозуміли слова, що Він сказав їм. І Він пішов з ними й повернувсь у Назарет і був їм слухняний. А мати Його зберігала всі ці слова у своїм серці. Ісус же зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей.

Святий Бонавентура, коментуючи цей уривок, каже: Якщо Йосип і Марія не знайшли Ісуса між родичами і знайомими, то чи ти знайдеш?

Марія смиренно приймала факт «відділення» свого Сина. Не маємо в Євангеліях жодної згадки про те, що Вона хотіла втримати Ісуса при собі, для себе. Отцівство Бога і Його любов найповнішою мірою виразилося тоді, коли Бог віддав нам свого Сина:

Йн 3,16: Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним.

А святий Павло каже, що від Отця Небесного бере своє джерело всяке батьківство на небі і на землі (Еф 3, 14-15).

Бог дав заповідь шанувати батька й матір. І справді, пошана до батьків дуже важлива. Але також важливо усвідомити, що це Четверта заповідь, а не Перша… Найважливіша заповідь любові до Бога, розпочинається не словами Слухай своїх батьків, а словами Слухай Ізрáїлю, Господь Бог Твій, Господь Один (Втор 6,4)!

Між Іродіядою та її донькою були не-Божі відносини, і… загинув пророк. Отці Церкви в постаті Йоана Хрестителя вбачали символ совісті — нашого внутрішнього пророка. Коли забракне правильного ставлення навіть до найближчих людей, то може загинути наш «внутрішній пророк», наше духовне розпізнавання. Будьмо уважні.

Хай Святий Дух виховує в нас життєву позицію зрілого батьківства (дозволити Богу діяти в житті дітей, щоб звершувався Його план, а не амбіції мамусі чи татка), і зрілого синівства (шанувати й любити батьків, але слухатися перш за все Господа).