Генеральний вікарій о.Мачей Русецький ОР (у центрі) та гості свята: о.Ярослав Крук OFMConv та о.Андрій Ванат OFMConv.
24 травня – день Перенесення мощів св.Отця Домініка, «внутрішнє» свято в Ордені Проповідників, не відзначене в загальному літургійному календарі. Однак на св.Месу в київський Дім на Якіра, 13, трошки гостей таки зібралося.
В каплиці (а після Служби – на другому поверсі Інституту св.Томи, де було підготовлено невеличку агапу) можна було побачити гостей і господарів. Самих Братів Проповідників було дванадцятеро, що вже саме по собі є святом: Генеральний вікаріат св.Михаїла архангела охоплює Росію та Україну, «жнива великі», а наших «женців» на цих розлогих нивах небагато. Були сестри-монахині, гість-вікентієць та гості-францисканці. Втім, францисканців завжди запрошують на домініканські свята, така традиція. Цього разу приїхали брати конвентуальні – о.Ярослав Крук та о.Андрій Ванат із Борисполя, який і виголосив проповідь.
На початку св.Меси присутніх привітав настоятель київського Дому о.Яцек Дудка ОР. Він нагадав, що свято Перенесення мощів св.Домініка є спомином дня, коли розпочався канонізаційний процес засновника Ордену Проповідників. А також – що для самих домініканців цей день є постійним… присоромленням. Як відомо, по смерті Домініка брати зовсім не поспішали клопотатися про визнання його святим. Папа їх фактично змусив зайнятися канонізацією засновника, причому вони сумнівалися, чи правильно буде розкривати його труну, що доброго вони там побачать. Бог підтвердив чудом – прекрасним запахом – святість Домініка, вказавши його співбратам, що то був таки святий чоловік.
Не потрібно сумніватися – потрібно діяти. Саме так можна коротко викласти суть проповіді о.Андрія Ваната OFMConv, базованої на одному з оповідань Бруно Ферреро.
Як саме діють – і як далі планують діяти – сьогоднішні домініканці? Щодо цього по завершенні свята поділився своїми думками нинішній Генеральний вікарій, о.Мачей Русецький ОР.
– У багатьох наших монастирях відзначається як центральне свято саме день 24 травня, а не 8 серпня, – зокрема, сказав він. – Літо є часом відпусток, у тому числі і в монастирях. Отож і ми вирішили «змістити акцент», бо 8 серпня так чи інакше уся Церква споминає Отця Домініка. А щодо свята Перенесення мощів св.Домініка, то… є такий жарт: хочеш стати святим – засновуй жіночий орден, який буде молитися про твою канонізацію. У братів же не було старань виносити Домініка на вівтар. Він, за своїм заповітом, лежав під їхніми стопами, а вони займалися своїми справами. Але Бог зробив так, що вони побачили: це не звичайний собі брат Домінік, а – як сказав Папа Григорій – наш заступник у небі, до якого можна звертатися будь-якої миті. Оце і є сенс сьогоднішнього свята: не забувати, що Домінік близько, і допомагає нам.
«Займатися своїми справами», – сказав о.вікарій, – домініканці продовжували завжди; сьогодні цих справ також не бракує. На сьогодні в Україні налічується п’ять домініканських місць душпастирства: Київ, Фастів, Ялта, Чортків, Львів. Діяльність скерована на проповідь Євангелія, але на прикладі кожного з цих Домів видно, що проповідь далеко не завжди відповідає стереотипному уявленню про наш Орден як про щось високоінтелектуальне. Звичайно, така діяльність вписана в нашу харизму – ми повинні вчитися й навчати, проповідувати «якісно», на високому рівні. Але це не означає, що ми повинні завжди і всюди провадити університети. Це – призначення київського Дому, наприклад. А ось, скажімо, розташований неподалік Фастів – як на мене, врівноважує цю інтелектуальну діяльність своєю благодійністю. Там діє Дім св.Мартина, який опікується бідними дітьми та «дітьми вулиці». Якщо йдеться про Ялту – там маленька парафія, але великі перспективи. Це прекрасне місце для євангелізації, оскільки Ялта курортне місто, і в сезон цілі натовпи проходять через наш храм, інколи буквально, бо пляж поруч… Наші російські душпастирства в Москві та Петербурзі дають гарантію: якщо організувати в Ялті можливість для людей уперше зустрітися з Богом, це буде велетенська євангелізація. Четверте місце нашої роботи – Чортків – має суто парафіяльну направленість, але там у нас цікава перспектива співпраці з Греко-Католицькою Церквою, що для нас також важливо. П’яте місце, Львів, ще не є Домом як таким, отці не мають ані храму, ані житла, орендують квартиру і служать Меси у визначені години в греко-католицькій церкві Стрітення… але ми не говоримо про отримання назад нашого колишнього храму Пресвятої Євхаристії чи нашого колишнього монастиря. Єпископ запросив нас допомагати в душпастирстві студентів, а для цього свій храм не обов’язковий. Студентське душпастирство розвивається, і я вважаю цей напрямок одним із найбільш перспективних.
фінансово.
Щиро дякуємо!
