Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Подарувала мені подружка на День народження усе потрібне для вишивання бісером, навіть малюнок-зразок Богородиці Непорочного Зачаття. В один із днів прийшло до мене натхнення і я розпочала вишивання. І коли я, щаслива, на роботі похвалилася, що позаду вже кілька рядів візерунку, то співробітники попросили принести і показати.
Я із радістю показувала усім своє нове захоплення. Всі «охали-ахали», але коментарі посипались найрізноманітніші. Одна жінка сказала, що треба запитати дозволу у священика, бо от її дочка теж хотіла вишивати ікону, але «батюшка їй не дозволив». І ще: «Було б добре, якби ти загадала якесь бажання, – сказала вона, – коли закінчиш роботу, то воно здійсниться».
Ще одна жіночка сказала мені, що таки треба батюшку запитати і що під час вишивання не можна грішити. Бо вона знає одного художника, який малює ікони, то «він не п’є, не курить і навіть, не гуляє» до того часу, поки не намалює. В мене одразу в голові виникло питання: «А що, коли закінчу вишивати, то отримаю дозвіл грішити?». Я, звісно, намагалась довести, що потрібно завжди намагатись не грішити, не тільки під час вишивання чи малювання ікон, але мене вже ніхто не слухав.
Я знаю, що в Православній Церкві потрібно отримати дозвіл від священика, перед тим як малювати чи вишивати ікону. І думаю, що усі вірні-православні мають дотримуватись цього правила. Але мені не про це йдеться. По цих розмовах можна побачити, що в свідомості людей життя поділяється на щоденне (так зване нормальне) та релігійне. Чомусь усе, що хоч найменшою мірою пов’язане із Церквою, різними церковними атрибутами, є так далеким та овіяним забобонами. Дивна філософія – коли маєш справу з вишиванням чи малюванням ікон, то потрібно утримуватись від гріха, а от після цього, то вже можна «пити та гуляти». І вже й ніякі дозволи священика не потрібні. Чи вже після вишитої ікони можна й забути, що існують Божі заповіді?
_________________________________________________________
УВАГА!
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
