На загальній аудієнції, яка відбулася 28 жовтня на площі Св. Петра у Римі, Святіший Отець трохи відступив від теми, що звучала в його катехетичних настановах в останні місяці, і запропонував віруючим огляд латинського богослов’я XII століття.
У Європі тоді панував відносний мир, міцнішали політичні структури, що сприяло більшій свободі дій Церкви і євангельським оновлення духовного життя. Процвітало чернецтво – з’являлися нові громади та відроджувались старі. У цьому контексті стрімко розвивалося і богослов’я, яке охоплювало нові питання, розробляло нові методи, входило в контакт з мистецтвом і культурою.
Можна говорити про два середовища, в яких розвивалося богослов’я: це монастирі і школи (які пізніше перетворилися в університети – винахід середньовічного християнства). Богослов’я формувалося згідно з двома моделями: чернечої і схоластичної.
Чернече богослов’я виникло від прагнення подвижників живити своє життя Євангелієм, осягаючи мудрість згори. Як правило, воно було біблійним і полягало в тлумаченні Священного Писання. Тоді й сформувалася так звана lectio divina – молитовне читання біблійних текстів. А Біблія переважно інтерпретувалася в алегоричному ключі.
Вклад чернечого богослов’я у розвиток сучасної богословської думки є неоціненним, про що говорили і Отці минулорічного Синоду про Слово Боже, наголошуючи на необхідності повернення до чернечого богослов’я, заснованого на любові до слова та прагненні Бога. По суті, це ні що інше, як благоговійне слухання Слова Божого. Воно запрошує нас відводити Слову Божому важливе місце в нашому житті, у першу чергу слухаючи його на недільній Літургії, та читаючи його самостійно кожен день.
Схоластичне богослов’я, – продовжив Папа – зародилося в середньовічних школах для духовенства, які готували культурну еліту. Метод схоластів заснований на questio – проблемах, питаннях, – поставлених Письмом і Переданням. Вони породжують дебати (між учителем та учнями) і потім – синтез між авторитетом і міркуванням. Схоластичне богослов’я направлено на формування більш глибокої, більш персональної та конкретної віри. Воно покликане показати єдність і гармонію Божественного Одкровення, а також довіру до людського розуму. Таким чином, віра і розуміння спрямовуються один до одного, дозволяючи «дати звіт у нашій надії», тобто, пояснити підстави нашої віри і надії.
У кінці своїх роздумів Папа навів слова Івана Павла II, який сказав, що віра і розум – це два крила, за допомогою яких людство спрямовується вгору.
За матеріалами: Agnuz
фінансово.
Щиро дякуємо!
