«Не потурай своїй душі та потузі своїй, щоб не ввели тебе в пожадання твого серця. І не кажи, хто, мовляв, мій володар, – бо каригідне Господь таки скарає. Не говори: «Згрішив, а що мені сталось?» – Господь бо довготерпеливий» (Сир. 5. 2-4).
Здавалося б, що це в наш час почуття свободи занадто роздмухане. І що це сучасні підлітки з викликом вигукують: «Що ти тут мною командуєш!» І що це ті, хто відкинув забобони, іронічно відказують: «Ну, згрішив, і що сталося?» Сирах писав свою Книгу в другому столітті до народження Христа. І вже тоді проблема людської свободи була не нова. Бо це водночас проблема людських забаганок, пожадань та почуття власної величі і сили. А також переконаності у безкарності.
Що таке свобода? Чи людина сама визначає правила поведінки? Сама – тобто хто? Кожен окремо? Для кого – для себе, чи також для інших? Якщо тільки для себе, то запанує повна довільність та непередбачуваність людської поведінки. А якщо одні можуть визначати норми для інших, це означає, що не для всіх свобода означає те саме. Починає поширюватися хаос, а сильніші накидають свою волю слабшим. Слово «свобода» втрачає будь-яке значення. Отже, чи можна взагалі мріяти про якусь свободу? Можна, якщо погодимося з тим, що свобода – це визнавання моральних цінностей. Не вигаданих на потреби конкретної ситуації, а вічних, гарантом яких є сам Бог. Без віри в Нього свобода – це просто жалюгідна карикатура.
о. Томаш Горак, wiara.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
