Розтиснути руки

Роздуми над Божим Словом на понеділок IV тижня Великого посту

Ісус ставить єдину умову для здійснення чуда — віра. Віра відкриває двері серця людини Богові. Первородний гріх посіяв в серці недовір’я до Бога. Воно змушує людину з усіх сил триматися за земне життя, за те, що, як здається людині, належить їй. Для того щоб опинитися в руках Божих, а відтак — отримати надію вічного щастя, треба «розтиснути руки», які стискають створіння. Тому Бог допускає в нашому житті певні кризи, щоб ми шукали справжнього фундаменту нашого життя.

Дозволю собі зробити припущення, що для придворного з сьогоднішнього Євангелія таким створінням, за яке він вхопився, був його син. Його син, можливо, був пріоритетним у його житті. Приходить до Ісуса, щоб випросити те, що здається йому найважливішим в його житті — здоров’я свого сина. Він квапить Ісуса: «Господи, спустись, поки не померло моє дитя!»(Йн 4,49). Він звертається до Ісуса наче до лікаря, а не до володаря життя і смерті. Ісус дає йому зрозуміти, що Він саме той, слова Якого слухають всі стихії світу — не лише хвороби, але навіть життя і смерть. «Говорить йому Ісус: “Іди, твій син живе!”» (Йн 4,50).  Чоловік довірився Ісусу і саме це спасло життя синові.

Для того щоб наше серце могло прийняти Бога, його потрібно очистити від неупорядкованих прив’язань, від неусвідомлених часто ідолів і пристрастей, які не дозволяють Богові наповнити серце миром, а серцю не дозволяють поклонитися Єдиному Богу. Кожен з нас раніше чи пізніше буде вимушений стати перед вибором: або розтискаєш свої руки, що вчепились в якесь створіння, або залишаєшся зі своїм ідолом, але позбавляєш Бога зробити чудо у твоєму житті. Що ми оберемо — залежить від нас.