Римо-кат.: Велика П’ятниця Господньої Муки
Греко-кат.: Велика п’ятниця
мч. Євпсихія
Римо-католицький календар
Велика П’ятниця Господньої Муки
Перше читання
Іс 52, 13 __ 53, 12
Читання з Книги пророка Ісаї
Ось пощастить слузі моєму; він вознесеться, піде вгору, стане вельми великим. І як жахалися численні, глядівши на нього, – вигляд його не мав нічого людського в собі, – так многота народів буде на нього дивуватись, царі затулять рота свого; бо таке побачать, що їм не оповідалось, довідаються про таке, чого не чули. Хто б повірив тому, що ми чули? Кому рамено Господнє об’явилось?
Він, мов той пагін, виріс перед нами, мов корінь із землі сухої. Не було в ньому ні виду ні краси, – ми бачили його, – ні вигляду принадного не було в ньому. Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги; немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали.
Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі. Ми ж, ми гадали, що його покарано, що Бог його побив, принизив. Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані.
Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на нього. Його мордовано, та він упокорявся і не розтуляв своїх уст; немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав він уст.
Насильно, скорим судом його вхопили. Хто з його сучасників думав, що його вирвано з землі живих і що за гріхи народу свого його побито аж до смерти? Гріб йому призначили разом з безбожними, і з злочинцями його могила, хоч він і не вчинив насильства, і не було обману в устах у нього.
Та Господь схотів придавити його стражданням. Якщо він принесе своє життя в покуту, то узрить потомство, житиме довго, і рука його вчинить успішно волю Господню. Після трудів душі своєї він побачить світло і насититься своїм знанням. Слуга мій виправдає багатьох, їхні беззаконня понесе на собі.
Тому Я дам йому, як пай, премногих; він з сильними буде ділити здобич, бо видав на смерть свою душу і був зачислений до лиходіїв, коли він узяв на себе гріхи багатьох і за грішників заступався.
Слово Боже
Псалом респонсорійний
Пс 31(30), 2 і 6. 12-13. 15-16. 17 і 25 (П.: Лк 23, 46)
В руки Твої, Боже, дух мій віддаю
До Тебе, Господи, я прибігаю; не дай мені осоромитися повіки, *
у Твоїй справедливості визволь мене!
В руки Твої віддаю я духа мого: *
Ти визволив мене, Господи, вірний Боже.
Я став сміховиськом усім моїм противникам *
і ганьбою моїм сусідам,
страховищем моїм знайомим; *
хто мене бачить надворі, втікає від мене
А я на Тебе, Господи, вповаю; *
кажу: «Ти єси Бог мій!»
В руках у Тебе моя доля: *
вирятуй мене з руки ворогів і гнобителів моїх.
Освітли світлом Твого обличчя слугу Твого, *
спаси мене в Твоїм милосерді!
Сміло! І нехай ваше серце буде одважне, *
ви всі, що уповаєте на Господа.
Друге читання
Євр 4, 14-16; 5, 7-9
Читання з Послання до євреїв
Мавши великого архиєрея, що вже пройшов небо, Ісуса, Божого Сина, тримаймося твердо віровизнання. Бо ми не маємо такого архиєрея, який не міг би співчувати нашим недугам: Він же ж зазнав усього, подібно як ми, крім гріха. Приступім, отже, з довір’ям до престолу благодаті, щоб отримати милость і знайти благодать на своєчасну поміч.
Він за днів свого тілесного життя приніс був молитви й благання з великим голосінням та слізьми до Того, який міг Його спасти від смерти, і Він був вислуханий за богобоязність;
І хоч був Сином, навчився з того, що витерпів, значення послуху, і, ставши досконалим, спричинився до вічного спасіння всім, які Йому слухняні.
Слово Боже
Спів перед євангелієм
Флп 2, 8-9
Слава Тобі, Царю віків
Для нас Христос став слухняним аж до смерті,
смерті ж хресної.
Тому й Бог Його вивищив
і дав Йому ім’я, що понад усяке ім’я.
Слава Тобі, Царю віків
Євангеліє
Йн 18, 1 __ 19, 42
Мука нашого Господа Ісуса Христа
від святого Йоана
Після вечері Ісус вийшов зі своїми учнями на той бік Кедрон-потоку, де був сад, куди увійшли Він та Його учні. Юда ж, який Його зрадив, знав також те місце, Ісус бо та учні Його часто там збиралися. Узявши, отже, Юда відділ війська і первосвященицьких та фарисейських слуг, прибув туди з ліхтарями, смолоскипами та зброєю. Ісус же, знаючи все, що мало з Ним статися, вийшов і мовив до них: Кого шукаєте? Ісуса Назарянина, відповіли ті. Це Я, каже їм Ісус. Стояв же і Юда з ними, який Його зрадив. І коли Він їм сказав: Це Я! – подалися назад і припали до землі. Тож Він спитав їх ще раз:
“Кого бо шукаєте? А вони: Ісуса Назарянина. Сказав же вам, – озвавсь Ісус, – що то Я. Коли, отже, шукаєте Мене, то відпустіть оцих, щоб ішли собі; – щоб слово те здійснилось, яке був вирік: З-поміж тих, що їх Ти передав Мені, не погубив Я ні одного. Тоді Симон Петро, який мав меч при собі, добув його і, вдаривши первосвященикового слугу, відрубав йому праве вухо. Малхом звали того слугу. Але Ісус озвався до Петра: Сховай меч у піхву! Чашу, яку дав Мені Отець, – чи не мав би Я її пити?
Тоді військовий відділ, тисяцький та юдейські слуги схопили Ісуса і, зв’язавши Його, повели спершу до Анни: цей бо був тесть Каяфи, що був первосвящеником того року. А був же то той самий Каяфа, який дав був пораду юдеям: Ліпше, щоб за народ помер один чоловік.
За Ісусом же слідував Симон Петро ще з іншим учнем. А що учень той знаний був первосвященикові, то й увійшов він у двір первосвященика з Ісусом. Петро ж стояв надворі біля дверей. Той інший, знаний первосвященикові учень, вийшов, промовив до одвірної слугині та й увів Петра. Слугиня ж одвірна й каже до Петра: Чи й ти не з учнів отого чоловіка?” – Ні, відрік той. Слуги і сторожа, що вогонь розклали, стояли там і грілися, було бо холодно. Отож і Петро стояв там з ними та грівся.
І спитав первосвященик Ісуса про Його учнів і про Його навчання. Ісус же відказав йому: Говорив Я світові отверто. Завжди навчав Я у синагозі й у храмі, де сходяться усі юдеї. Нічого не говорив Я потайки. Чому Мене запитуєш? Спитай он тих, що чули, що Я до них промовляв. Вони бо знають, що говорив Я. На ті слова один із сторожі, який стояв там, ударив в обличчя Ісуса, кажучи: Ось так відказуєш первосвященикові? Озвався ж Ісус до нього: Якщо Я зле сказав, доведи, що воно погано. А якщо добре, то за віщо б’єш Мене? І відіслав Його Анна зв’язаного до первосвященика Каяфи.
А стояв там Симон Петро і грівся. От і мовили до нього: Чи і ти не з Його учнів? І відрікся той, і відказав: Ні! Каже тоді один із первосвященикових слуг, родич того, якому Петро відрубав вухо: Чи ж не тебе я бачив у саду з Ним? Тоді Петро відрікся ще раз. І зараз же півень запіяв!
Повели тоді Ісуса від Каяфи у преторію. Був же ранок. Та не ввійшли вони у преторію, щоб не осквернитись, а й могти їсти пасху. Вийшов тоді до них Пилат і промовив: Яке оскарження принесли ви на Цього чоловіка? А ті йому кричать у відповідь: Якби не був з Нього злочинець, не передавали б ми Його тобі! Тож каже їм Пилат: То беріть собі Його ви і судіть за вашим законом. Юдеї ж йому: Не дозволено нам нікого вбивати! – Щоб здійснилося слово Ісуса, що сказав, вказуючи, якою смертю має вмерти.
І ввійшов Пилат знов у преторію, закликав Ісуса і каже до Нього: Ти цар юдейський? Ісус же у відповідь: Кажеш те від себе, а чи інші про Мене так тобі оповіли? Хіба ж я юдей? – озвався Пилат. – Народ Твій і первосвященики передали Тебе мені. Що Ти таке зробив? Царство моє не від світу цього, – відрік Ісус. – Було б моє царство від цього світу, то сторожа моя була б воювала, щоби Мене не видали юдеям. Але не звідсіля моє царство. То Ти таки цар? – мовив до Нього Пилат. І відповів Ісус: Ти кажеш, що Я цар. Я на те уродився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину. Кожен, хто від істини, слухає голос мій. Що таке – істина? – озвався Пилат до Нього. І сказавши те, вийшов знов до юдеїв і каже до них: Жадної провини не знаходжу я на Ньому. Є у вас, однак, звичай, щоб на Пасху відпустив я вам одного. Тож хочете, щоб я вам юдейського царя відпустив? Ні, не його! – знову закричали ті, – але Варавву! А був же Варавва розбійник.
Забрав тоді Пилат Ісуса та й звелів Його бичувати. А вояки, сплівши вінок із тернини, вклали Йому на голову ще й зодягли Його у багряницю і, підступаючи до Нього, казали: Радуйся, царю юдейський! І били Його в обличчя. Знову вийшов Пилат надвір і до них промовляє: Ото виводжу вам Його, щоб ви знали, що я жадної провини на Ньому не знаходжу. І вийшов Ісус у вінку терновім та в багряниці. І сказав їм Пилат: Ось чоловік! Та скоро побачили Його первосвященики та слуги, закричали: Розіпни! Розіпни! Каже Пилат їм: Беріть Його ви і розіпніть, я бо жадної провини не знаходжу на Ньому. А юдеї йому: У нас є закон, і за законом мусить Він умерти, бо Він із себе Сина Божого зробив.
Як почув те слово Пилат, стривожився ще дужче. Повернувся він ще раз у преторію та й каже Ісусові: Звідкіля Ти? Не дав же йому Ісус одвіту. Зо мною не розмовляєш, – каже Йому Пилат, – чи не знаєш, що в мене влада відпустити Тебе і влада розіп’ясти Тебе? І відрік Ісус: Не мав би ти надо Мною ніякої влади, якби тобі не було дано згори. Через те на отому, хто Мене тобі видав, більший гріх. Від тієї хвилини шукав Пилат можливости, як би Його відпустити, але юдеї кричали: Відпустиш Його, то не будеш кесаревим другом! Усяк, хто з себе робить царя, кесареві спротивляється!
Тож зачувші ті слова, вивів Пилат Ісуса і сів на судівське сидіння, на місці, яке має назву Літостротон, а по-єврейському – Гаввата. А був то день, коли споготовлювали Пасху, близько шостої години. І каже до юдеїв: Ось цар ваш. Ті ж закричали: Геть! Геть! Розіпни Його! А Пилат їм: Маю я вашого царя розіп’ясти? І відповіли первосвященики: Нема в нас царя, тільки кесар!
І тоді видав він Його їм на розп’яття.
І забрали вони Ісуса; і, несучи для себе хрест, вийшов Він на місце, зване Череп, а по-єврейськи Голгота, де Його і розіп’яли, а з Ним двох інших: по одному з кожного боку, Ісуса ж – посередині. Пилат же звелів написати напис і на хресті його примістити. Написано було: Ісус Назарянин цар юдейський. Багато з юдеїв читали той напис, місце бо, де розіп’ято Ісуса, було близько міста. Написано ж напис було по-єврейському, по-грецькому і по римському. Тож первосвященики юдейські мовили до Пилата: Не пиши: цар юдейський, – але, що Він сказав: Я – цар юдейський! Та Пилат відрік: Що написав я, те, написав.
Тоді вояки, розіп’явши Ісуса, узяли Його одіж та й зробили чотири частини, по одній частині кожному воякові, і хітон. Та був хітон не пошитий, лише ввесь від верху тканий. Тому домовилися між собою: Не дерімо його, а киньмо на нього жереб, на кого впаде.” А тим же мало здійснитись Писання: мою одіж розділили між собою, на шату ж мою кинули жереб. Отож і вчинили так вояки.
А при хресті Ісусовім стояли Його Мати, сестра Його Матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. Бачивши Ісус Матір і біля Неї учня, що стояв, – а його ж любив Він, – мовить до Матері:
Жінко, ось син Твій. А тоді й до учня мовить:
Ось Матір твоя. І від тієї хвилі учень узяв Її до себе.
А по тому Ісус, знавши, що все вже довершилося, щоб здійснилось Писання, промовив: Спраглий Я! Стояла ж посудина, сповнена оцтом. От і подали Йому до уст настромлену на тростину губку, просяклу оцтом. І, скоштувавши оцту, вимовив Ісус: Звершилось; і схиливши голову, ввідав духа.
Через те, що це була п’ятниця, отже, щоб не залишилися в суботу тіла на хресті, – бо був Великдень тієї суботи, – то юдеї попросили Пилата, щоби переламали їм голінки й познімали з хреста. Отож вояки прийшли і переламали першому голінки і другому, який був з ним розіп’ятий. Та коли підступили до Ісуса й побачили, що Він уже мертвий, то голінок не перебивали Йому, лиш один з вояків проколов Йому списом бік. І потекла негайно ж кров – і вода.
І той, який бачив, свідчить те, і правдиве свідчення його; і він знає, що говорить правду – щоб ви теж увірували. Бо сталося те, щоб Писання здійснилось: Кістка Його не буде поламана. А й інше Писання каже: Споглядатимуть на Того, кого прокололи.
Після того Йосиф Ариматейський, що був учнем Ісусовим, – але потайки, страхався бо юдеїв, – удався до Пилата з проханням, щоби забрати тіло Ісуса. І дозволив Пилат. Прийшов він, отже, і забрав Ісусове тіло. А надійшов і Нікодим, який раніше приходив уночі до Нього, та й приніс мішанину з смирни та алое, мірок зо сто. І взяли вони тіло Ісуса та обв’язали Його запашним полотном, як то ховають за юдейським звичаєм. А був на тому місці, де розіп’яли Його, сад, а в саду тому – нова гробниця, в якій нікого ще не клали. Ось там, з огляду на юдейське споготування і що гробниця була поблизу, – покладено Ісуса.
Cлово Господнє
Греко-католицький календар:
Велика п’ятниця
мч. Євпсихія
Єв. – Мт. 110 зач.; 27, 1-56
Якже настав ранок, усі первосвященики і старші народу скликали раду на Ісуса, щоб його вбити. 2. І зв’язавши його, повели та й передали правителеві Пилатові. 3. Тоді Юда, який його зрадив, побачивши, що його засудили, розкаявся і повернув тридцять срібняків назад первосвященикам і старшим. 4. “Згрішив я”, – сказав, – “видавши кров невинну.” Ті ж відповіли: “Що нам до того? Ти побачиш!” 5. Тоді він кинув гроші у святиню, пішов геть та й повісився. 6. Первосвященики ж взяли ті гроші й кажуть: “Їх не годиться класти до скарбоні, бо це ціна крови.” 7. Порадившись, вони купили за них ганчарське поле, щоб ховати там чужинців. 8. Тому це поле й досі зветься Полем Крови. 9. Тоді здійснилося слово пророка Єремії, що каже: “І взяли вони тридцять срібняків, ціну того, що був оцінений синами Ізраїля, 10. і дали їх за ганчарське поле, як Господь мені звелів був.” 11. Поставлено Ісуса перед правителем, а правитель спитав його: “Ти цар юдейський?” Ісус відповів: “Ти кажеш.” 12. Та коли первосвященики й старші його обвинувачували, він не відповідав нічого. 13. Тоді Пилат каже до нього: “Хіба не чуєш усього, скільки то свідкують на тебе?” 14. А він не відповів йому ані на одне слово, так що правитель вельми дивувався. 15. На свято звик був правитель відпускати народові одного в’язня, якого вони хотіли. 16. Був же тоді визначний в’язень, що звавсь Варавва. 17. А коли вони зібралися, Пилат каже до них: “Кого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву чи Ісуса, що зветься Христос?” 18. Знав бо він добре, що вони з зависти видали його. 19. І коли він сидів на судилищі, його жінка прислала йому сказати: “Нічого не роби праведникові тому, бо я цієї ночі вві сні багато витерпіла заради нього.” 20. Та первосвященики й старші намовили народ, – просити за Варавву, а Ісуса – видати на смерть. 21. Заговорив правитель і сказав їм: “Кого з двох бажаєте, щоб я відпустив вам?” Ті відповіли: “Варавву.” 22. Каже до них Пилат: “А що маю робити з Ісусом, що зветься Христос?” Усі відповіли: “Нехай буде розіп’ятий!” 23. Спитав він: “Що злого вчинив він?” Вони ж ще більше заходилися кричати: “Нехай буде розіп’ятий!” 24. Пилат, бачивши, що нічого не вдіє, а заколот дедалі більшає, взяв води й умив перед народом руки та й каже: “Я невинний крови праведника цього; ви побачите.” 25. Увесь же народ відповів, кажучи: “Кров його на нас і на наших дітях!” 26. Тоді він відпустив їм Варавву, а Ісуса, бичувавши, видав на розп’яття. 27. Тоді вояки правителя, взявши Ісуса у Преторію, зібрали на нього всю чоту 28. і, роздягнувши його, накинули на нього червоний плащ 29. і, сплівши вінець з тернини, поклали йому на голову, а тростину дали в праву руку. Потім, припавши перед ним на коліна, глузували з нього, кажучи: “Радуйся, царю юдейський!” 30. І плювали на нього, брали тростину й били його по голові. 31. А коли насміялися з нього, скинули з нього плащ, надягнули на нього його одіж і повели на розп’яття. 32. Виходячи ж, вони зустріли одного чоловіка з Киринеї, на ім’я Симон, і примусили його нести хрест його. 33. Прибувши на місце, що зветься Голгота, тобто сказати “Череп-місце”, 34. дали йому випити вина, змішаного з жовчю, але він, покуштувавши, не хотів пити. 35. Ті ж, що розп’яли його, поділили його одежу, кинувши жереб. 36. А потім сіли, щоб його стерегти там. 37. Над головою в нього прибито напис за що його засуджено: “Це Ісус – Цар Юдейський.” 38. Тоді розіп’яли з ним двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч. 39. Ті ж, що проходили повз нього, лихословили його й похитували своїми головами, 40. кажучи: “Ти, що руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш знову, спаси себе самого; якщо ти Син Божий, зійди но з хреста!” 41. Так само й первосвященики насміхалися з книжниками та старшими, говоривши: 42. “Інших спасав, – себе спасти не може! Він цар Ізраїля: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в нього. 43. Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить його нині, якщо він його любить. Сам бо казав: Я – Син Божий.” 44. Так теж і розбійники, що були з ним розіп’яті, ображали його. 45. Від шостої години темрява настала по всім краю аж до дев’ятої години. 46. А близько дев’ятої години Ісус скрикнув міцним голосом, вимовляючи: “Елі Елі, лема савах-тані”, – тобто: “Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?” 47. Деякі з тих, що там стояли, почувши це, казали: “Він Іллю кличе”. 48. І негайно один із них підбіг, узяв губку й, намочивши її оцтом, настромив на тростину й дав йому пити. 49. Інші ж казали: “Лиши, побачимо, чи прийде Ілля його рятувати.” 50. А Ісус, скрикнувши сильним голосом, віддав духа. 51. І роздерлася завіса храму надвоє, відверху аж до низу, і земля затряслася, скелі порозпадались; 52. гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали, 53. і вийшовши з гробів по його воскресінні, ввійшли у святе місто й багатьом з’явились. 54. А сотник і ті, що стерегли з ним Ісуса, бачивши землетрус і те, що сталося, вельми налякалися і мовили: “Це справді був Син Божий!” 55. Було ж там багато жінок, які дивилися здалека; вони слідом ішли за Ісусом з Галилеї, і йому прислуговували: 56. між ними Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Йосифа, і мати синів Заведея.
На 3-му часі – Ап. – Рим. 88 зач.; 5, 6-11
6. Христос бо, тоді як ми були ще безсилі, у свою пору, помер за безбожних. 7. Воно навряд чи хто за праведника вмирає; бо за доброго, може, хтось і відважився б умерти. 8. Бог же показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками. 9. Отож, тим більш тепер, оправдані його кров’ю, ми спасемося ним від гніву. 10. Бо коли, бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю його Сина, то тим більше тепер, примирившися, спасемося його життям. 11. І не тільки те, але і хвалимось у Бозі через Господа нашого Ісуса Христа, через якого ми тепер одержали примирення.
Єв. – Мр. 67 зач.; 15, 16-41
16. Вояки повели його в середину двору, тобто у Преторію, та й скликали всю чоту. 17. Вони вдягли його в багряницю і, сплівши вінець із тернини, поклали на нього 18. та й почали його вітати: “Радуйся, царю юдейський!” 19. І били його тростиною по голові, плювали на нього й, падаючи на коліна, поклонялись йому. 20. Коли над ним наглумилися, зняли з нього багряницю й одягнули його в його одежу. Опісля ж повели його на розп’яття. 21. Одного ж перехожого, Симона Киринея, батька Олександра та Руфа, що повертався з поля, присилували нести його хрест. 22. І привели його на місце Голготу, що значить Череп-місце, 23. та й дали йому пити вина, змішаного з міррою, та він не прийняв. 24. Тоді розіп’яли його й поділили його одежу, кинувши на неї жереб, хто що візьме. 25. Була ж: третя година, коли вони розіп’яли його. 26. А був і напис, за що його засуджено, написаний: “Цар Юдейський.” 27. І розіп’яли з ним двох розбійників, одного праворуч, а другого ліворуч від нього. 28. Тоді збулось Писання, що каже: “І з беззаконними полічено його.” 29. І прохожі хулили його й, киваючи своїми головами, промовляли: “Гей, ти, що храм руйнуєш і в три дні знов його будуєш 30. – спаси себе з хреста!” 31. А й первосвященики глузували між собою й разом з книжниками приказували: “Інших спасав, а себе – не може спасти! 32. Христос, цар Ізраїля – хай зійде тепер із хреста, щоб ми побачили й увірували.” Та й ті, що були з ним розп’яті, зневажали його. 33. А як настала шоста година, темрява наступила по всій землі аж до дев’ятої години. 34. О дев’ятій же годині Ісус скрикнув голосом сильним: “Елої, Елої, лама савахтані?” – що означає у перекладі: “Боже мій, Боже мій! Чому єси покинув мене?” 35. Деякі з тих, що там стояли, почувши те, казали: “Он, Іллю кличе!” 36. Побіг один і, намочивши губку оцтом та настромивши на тростину, давав йому пити, кажучи: “Чекайте, побачимо, чи прийде Ілля зняти його!” 37. А Ісус, голосом сильним скрикнувши, віддав духа. 38. Тоді завіса в храмі роздерлася надвоє, зверху аж донизу. 39. Бачивши ж сотник, що стояв проти нього, що так віддав духа, сказав: “Чоловік цей справді був Син Божий.” 40. Були й жінки, що дивилися здалека. Між ними була Марія Магдалина, Марія, мати Якова Молодшого та Йосифа, і Саломія, 41. що слідом за ним ходили і йому услугували, як був він у Галилеї, та й багато інших, що з ним були прийшли в Єрусалим.
На 6-му часі – Ап. – Євр. 306 зач.; 2, 11-18
11. Бо той, що освячує, і ті, що освячуються, всі від одного. Тому й не соромиться називати їх братами, 12. коли каже: «Я звіщу ім’я твоє моїм братам, хвалитиму тебе серед громади.» 13. І ще: «Буду надіятись на нього.» Та й: «Ось я і діти, що їх Бог мені дав.» 14. А що діти були учасниками тіла і крови, то й він подібно участь у тому брав, щоб смертю знищити того, хто мав владу смерти, тобто диявола, 15. і визволити тих, що їх страх смерти все життя тримав у рабстві. 16. Адже не ангелам іде на допомогу, а потомству Авраама. 17. Тому він мусів бути в усьому подібний до братів, щоб стати милосердним та вірним архиереєм у справах Божих на спокутування гріхів народу. 18. Тому, власне, що страждав і сам був випробуваний, він може допомогти тим, що проходять через пробу.
Єв. – Лк. 111 зач.; 23, 32-49
32. З ним вели також двох інших, злочинців, щоб їх скарати на смерть. 33. І як прийшли на місце, що зветься Череп, там його розіп’яли і злочинців, одного по правиці, а другого по лівиці. 34. Ісус же сказав: “Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять.” Коли ж ділили його одіж, то кидали жереб. 35. Люди стояли й дивились. Навіть князі їхні насміхалися, кажучи: “Інших спасав, нехай спасе себе самого, коли він – Месія Божий, Вибраний!” 36. Вояки також глузували з нього; підходячи до нього й подаючи йому оцет, 37. примовляли: “Коли ти цар юдейський, спаси себе самого!” 38. А був над ним і напис грецьким письмом, латинським і єврейським: “Це – Цар Юдейський.” 39. Один із повішених злочинців зневажав його, кажучи: “Хіба ти не Христос? Спаси себе і нас!” 40. А другий, озвавшися, скартав його й мовив: “Чи не боїшся Бога, ти, що покутуєш ту саму кару? 41. Бож ми приймаємо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого.” 42. І додав: “Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство.” 43. Сказав (Ісус) до нього: “Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї.” 44. Було вже близько шостої години, і темрява по всій землі настала аж до дев’ятої години, 45. бо затьмарилось сонце; а й завіса храму роздерлася посередині. 46. Ісус закликав сильним голосом: “Отче, у твої руки віддаю духа мого!” Сказавши це, він віддав духа. 47. Побачивши, що сталося, сотник почав прославляти Бога, кажучи: “Справді цей чоловік був праведний.” 48. Всі люди, що були збіглися на те видовище, побачивши, що сталось, поверталися (додому), б’ючи себе у груди. 49. Усі ж його знайомі стояли оподалік, а жінки, що були прийшли слідом за ним з Галилеї, дивилися на це.
На 9-му часі – Ап. – Євр. 324 зач.; 10, 19-31
19. Отож, брати, маючи завдяки крові Ісуса свобідний вступ до святині, 20. який він нам відкрив дорогою новою і живою, через завісу, що є його тілом, 21. і маючи великого священика над Божим домом, 22. приступаймо з щирим серцем, у повноті віри, очистивши серця від лукавої совісти й омивши тіло чистою водою. 23. Держімо непохитне визнання надії, – бо той, хто обіцяв, вірний. 24. І зважаймо один на одного, заохочуючи до любови й до діл добрих; 25. не залишаймо своїх сходин, як то в декого є звичай, а, навпаки, втішаймо себе, і то тим більше, що бачите, як зближається день. 26. Бо коли ми, одержавши повне спізнання правди, грішимо добровільно, то вже немає за гріхи жертви, 27. а якесь страшне очікування суду й вогонь помсти палаючий, який має пожерти супротивників. 28. Коли хтось відкидав закон Мойсея, він немилосердно гинув смертю при двох чи трьох свідках. 29. Оскільки гіршої, подумайте самі, заслужить кари той, хто потоптав Божого Сина й уважав кров завіту, якою освятився, за звичайну, і Духа благодаті зневажив? 30. Знаємо того, хто мовив: «До мене належить відплата, я відплачу!» І ще: «Господь судитиме народ свій. 31. Страшно впасти в руки Бога живого!»
Єв. – Йо. 59 зач.; 18, 28 – 19, 37
28. Повели тоді Ісуса від Каяфи у Преторію. Був же ранок. Та не ввійшли вони у Преторію, щоб не осквернитись, а й могти їсти пасху. 29. Вийшов тоді до них Пилат і промовив: «Яке оскарження принесли ви на цього чоловіка?» 30. А ті йому кричать у відповідь: «Якби не був з нього злочинець, не передавали б ми його тобі!» 31. Тож каже їм Пилат: «То беріть собі його ви і судіть за вашим законом.» Юдеї ж йому: «Не дозволено нам нікого вбивати!» – 32. Щоб здійснилося слово Ісуса, що сказав, вказуючи, якою смертю має вмерти. 33. І ввійшов Пилат знов у преторію, закликав Ісуса і каже до нього: «Ти цар юдейський?» 34. Ісус же у відповідь: «Кажеш те від себе, а чи інші про мене так тобі оповіли?» 35. «Хіба ж я юдей? – озвався Пилат. -Народ твій і первосвященики передали тебе мені. Що ти таке зробив?» 36. «Царство моє не від світу цього, – відрік Ісус. – Було б моє царство від цього світу, то сторожа моя була б воювала, щоби мене не видали юдеям. Але не звідсіля моє царство.» 37. «То ти таки цар?» – мовив до нього Пилат. І відповів Ісус: «Ти кажеш, що я цар. Я на те уродився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину. Кожен, хто від істини, слухає голос мій.» 38. «Що таке – істина?» – озвався Пилат до нього. І сказавши те, вийшов знов до юдеїв і каже до них: «Жадної провини не знаходжу я на ньому. 39. Є у вас, однак, звичай, щоб на Пасху відпустив я вам одного. Тож хочете, щоб я вам юдейського царя відпустив?» 40. «Ні, не його!» – знову, закричали ті, – але Варавву!» А був же Варавва розбійник. 1. Забрав тоді Пилат Ісуса та й звелів його бичувати. 2. А вояки, сплівши вінок із тернини, вклали йому на голову ще й зодягли його у багряницю 3. і, підступаючи до нього, казали: «Радуйся, царю юдейський!» І били його в обличчя. 4. Знову вийшов Пилат надвір і до них промовляє: «Ото виводжу вам його, щоб ви знали, що я жадної провини на ньому не знаходжу.» 5. І вийшов Ісус у вінку терновім та в багряниці. І сказав їм Пилат: «Ось чоловік!» 6. Та скоро побачили його первосвященики та слуги, закричали: «Розіпни! Розіпни!» Каже Пилат їм: «Беріть його ви і розіпніть, я бо жадної провини не знаходжу на ньому.» 7. А юдеї йому: «У нас є закон, і за законом мусить він умерти, бо він із себе Сина Божого зробив.» 8. Як почув те слово Пилат, стривожився ще дужче. 9. Повернувся він ще раз у Преторію та й каже Ісусові: «Звідкіля ти?» Не дав же йому Ісус одвіту. 10. «Зо мною не розмовляєш, – каже йому Пилат, – чи не знаєш, що в мене влада відпустити тебе і влада розіп’ясти тебе?» 11. І відрік Ісус: «Не мав би ти надо мною ніякої влади, якби тобі не було дано згори. Через те на отому, хто мене тобі видав, більший гріх.» 12. Від тієї хвилини шукав Пилат можливости, як би його відпустити. Але юдеї кричали: «Відпустиш його, то не будеш кесаревим другом! Усяк, хто з себе робить царя, кесареві спротивляється!» 13. Тож зачувши ті слова, вивів Пилат Ісуса і сів на судівське сидіння, на місці, яке має назву Літостротон, а по-єврейському – Гаввата. 14. А був то день, коли споготовлювали Пасху, близько шостої години. І каже до юдеїв: «Ось цар ваш.» 15. Ті ж закричали: «Геть! Геть! Розіпни його!» А Пилат їм: «Маю я вашого царя розіп’ясти?» І відповіли первосвященики: «Нема в нас царя, тільки кесар!» 16. І тоді видав він його їм на розп’яття. 17. І забрали вони Ісуса; і, несучи для себе хрест, вийшов він на місце, зване Череп, а по-єврейськи Голгота, 18. де його і розіп’яли, а з ним двох інших: по одному з кожного боку, Ісуса ж – посередині. 19. Пилат же звелів написати напис і на хресті його примістити. Написано було: «Ісус Назарянин Цар Юдейський.» 20. Багато з юдеїв читали той напис, місце бо, де розп’ято Ісуса, було близько міста. Написано ж напис було по-єврейському, по-грецькому і по-римському. 21. Тож первосвященики юдейські мовили до Пилата: «Не пиши: Цар Юдейський, – але, що він сказав: Я – Цар Юдейський!» 22. Та Пилат відрік: «Що написав я, те написав.» 23. Тоді вояки, розіп’явши Ісуса, узяли його одіж та й зробили чотири частини, по одній частині кожному воякові, і хітон. Та був хітон не пошитий, лише ввесь від верху тканий. 24. Тому домовилися між собою: «Не дерімо його, а киньмо на нього жереб, на кого впаде.» А тим же мало здійснитись Писання: «Мою одіж розділили між собою, на шату ж мою кинули жереб.» Отож і вчинили так вояки. 25. А при хресті Ісусовім стояли його мати, сестра його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. 26. Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, – а його ж любив він, – мовить до матері: «Жінко, ось син твій.» 27. А тоді й до учня мовить: «Ось матір твоя.» І від тієї хвилі учень узяв її до себе. 28. А по тому Ісус, знавши, що все вже довершилося, щоб здійснилось Писання, промовив: «Спраглий я!» 29. Стояла ж посудина, сповнена оцтом. От і подали йому до уст настромлену на тростину губку, просяклу оцтом. 30. І, скоштувавши оцту, вимовив Ісус: «Звершилось»; і схиливши голову, віддав духа. 31. Через те, що це була п’ятниця, отже, щоб не залишилися в суботу тіла на хресті, – бо був Великдень тієї суботи, – то юдеї попросили Пилата, щоби переламали їм голінки й познімали з хреста. 32. Отож вояки прийшли і переламали першому голінки і другому, який був з ним розіп’ятий. 33. Та коли підступили до Ісуса й побачили, що він уже мертвий, то голінок не перебивали йому, 34. лиш один з вояків проколов йому списом бік. І потекла негайно ж кров – і вода. 35. І той, який бачив, свідчить те, і правдиве свідчення його; і він знає, що говорить правду – щоб ви теж увірували. 36. Бо сталося те, щоб Писання здійснилось: «Кістка його не буде поламана.» 37. А й інше Писання каже: «Споглядатимуть на того, кого прокололи.»
фінансово.
Щиро дякуємо!
