Роздуми над Божим Словом на четвер ІІ Великоднього тижня
Хто приходить згори, Той над усіма. Хто із землі, той земний і по-земному говорить (Йн 3, 31).
Людині важко повірити в те, що вона не бачить, чого не може пізнати своїми почуттями. Але важко не означає неможливо. Кожна людина крім тіла має безсмертну душу. Природа душі духовна, а отже людина певною мірою може бачити речі духовні. Але не тілесними очима, а очима душі. Людина покликана до того, щоб пізнавати світ розумом — і не тільки матеріальний, але і світ духовний. Пізнання духовного світу відрізняється від пізнання світу матеріального: духовне не можна виміряти секундоміром і метром, там немає понять простору і часу, бо в духовному світі все є вічність. Ми не можемо пізнати зараз духовного світу до кінця. Як каже св. Апостол Павло: «Тепер бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж — обличчям до обличчя. Тепер знаю частково, а тоді пізнаю так, як і сам був пізнаний» (1 Кор 13, 12). Проте духовні справи завжди перетинаються з нашим життям, особливо коли в гру входить моральність, справи добра і зла, чесноти й гріха. Саме ці поняття глибоко пов’язані з духовністю, а відтак — і з вічністю…
Християнин в таїнстві хрещення отримує наче насіння дарів Духа Святого: дар віри, надії та любові. Церква називає їх влитими чеснотами. Саме дар віри дозволяє людині в справах щоденного життя побачити зв’язок того, що робиться тут, на землі, з вічністю. Духовна людина у справах, які «по-земному» не мають сенсу (страждання, недоля, приниження), може побачити не тільки сенс, але й майбутню заслугу в небі. Подібно як перший мученик св. Стефан, коли його каменували за віру в Ісуса Христа, казав: «Ось я бачу відкриті небеса й Сина Людського, який стоїть праворуч Бога!» (Ді 7, 56).