Побачити те, чого не помічають інші

Роздуми до Слова Божого на четвер ІІ тижня Великодня

Хто з висоти приходить, той – над усіма. Хто з землі, той земний, той і говорить по-земному (Йн 3, 31)

Людині важко повірити в те, що вона не бачить, не може пізнати своїми почуттями, але важко не означає неможливо. Кожна людина крім тіла має безсмертну душу, природа душі духовна, а отже людина певною мірою може бачити речі духовні, але не тілесними очима, а очима душі. Людина покликана до того, щоб пізнавати світ розумом і не тільки матеріальний, але і світ духовний. Пізнання духовного світу відрізняється від пізнання світу матеріального: духовне не можна виміряти секундоміром і метром: там немає понять простору і часу, бо в духовному світі все є вічність. Ми не можемо пізнати зараз духовного світу до кінця як каже св. Апостол Павло: «тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж – обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний» (1 Кор 13, 12), проте духовні справи завжди пересікаються з нашим життям, особливо, коли в гру входить моральність, справа добра і зла, чесноти і гріха. Саме ці поняття глибоко пов’язані з духовністю, а відтак і з вічністю…

Християнин в таїнстві хрещення отримує наче насіння дарів Духа Святого: дар віри, надії та любові. Церква називає їх влитими чеснотами. Саме дар віри дозволяє людині в справах щоденного життя побачити зв’язок того, що робиться тут, на землі, з вічністю. Духовна людина у справах, які «по-земному» не мають сенсу (страждання, недоля, приниження) може побачити не тільки сенс, але й майбутню заслугу в небі. Подібно як перший мученик св. Стефан, коли його каменували за віру в Ісуса Христа казав: «Ось бачу відкрите небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога» (Діяння 7, 56).