Чим є наше свідчення віри?

Роздуми до Слова Божого на ІІІ Великодню Неділю

І казали вони один до одного: «Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли він промовляв до нас у дорозі та вияснював нам Писання?» (Лк 24, 32).

Двоє учнів повертаються ввечері дня, коли Христос воскрес до Емаусу. Емаус розташований на відстані 13 км від Єрусалиму, тому дорога до нього пішки займала приблизно 2-3 годин…

Під час цієї подорожі з’являється їм Ісус, проте вони не впізнають Його, але вступають з Ним в живий діалог. Про що вони розмовляють? – про Святе Писання….

Не впізнають учні Ісуса аж до того моменту поки Христос не переломив хліб і не зник у них з очей.

І тут вони діляться одне з одним своїми почуттями, що виникли у них тоді, коли Ісус промовляв до них у дорозі: І казали вони один до одного: «Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли він промовляв до нас у дорозі та вияснював нам Писання?» (Лк 24, 32). Вони засвідчують одне одному, що подібно радісно пережили зустріч з Воскреслим Христом. Дають перше свідчення своєї віри одне одному, та зауважують, що мали подібні почуття.

Чим є наше свідчення віри? Чи це повинно бути лише переказування іншим істин віри? Сьогоднішнє Євангеліє показує нам, що ми не зможемо бути правдивими свідками (а саме до цього покликаний кожен християнин), якщо ми не переживемо особистої зустрічі з Христом.

Коли Слово Боже проповідується в Церкві то так само як проповідник, так і слухач повинні переживати зустріч з живим Христом в Слові Божому. Метою, наприклад, катехези (навчання релігії), згідно зі вступом до одного з підручників, є саме зустріч з живим Христом. Метою нашого приходу до Церкви, участі в Таїнствах – це також зустріч з Христом який воскрес і живе.

Ми повинні шукати Ісуса Христа в Святому Писанні, в Таїнствах, на молитві, аж поки не зможемо засвідчити: «Чи не палало наше серце в нас у грудях?»